Ірина Борзова official

24 лютого 2022 р- 6.30 ранку я бігла до Верховної Ради

Київ. Я прокинулася від потужних вибухів. Виглянула у вікно: сигналізації машин ревуть, люди з валізами поспішають до машин, автобуси біля студентського гуртожитку, евакуюють дітей. Поряд зі мною — мої діти. Зателефонувала чоловікові. Почалося…

Швидко зібрала дівчат, подзвонила знайомим, які погодилися забрати дітей до Вінниці.

Замовити таксі чи машину було неможливо. Взяла сумку, документи і побігла до Верховної Ради.

О 7-й ранку ми проголосували за введення воєнного стану. Після цього пішла в кабінет, увімкнула телевізор і побачила свого чоловіка. О 8:15 ранку ракета «Іскандер» влучила у Калинівський військовий арсенал.

О 16.00 діти доїхали до Вінниці. Побачила їх через кілька днів, коли нас відпустили.

Приїхавши до Вінниці, одразу пішла до Вінницької військової адміністрації. Зайшла в кабінет — одні військові і мій чоловік. Розплакалася, хоч я достатньо сильна людина. Дорога була важка. Тоді Сергій сказав: «Я найбільше боявся відкрити “конверт” і прочитати». Що там було написано, я не знаю до цих пір. Військові, чиновники — всі радили мені виїхати. Я категорично відмовилася.

Вінниця майже порожня, людей на вулицях немає. У військовій адміністрації теж небагато; пам’ятаю всіх, хто там був, поіменно. Сергій доречі майже не спускався в укриття, бо мав бути на постійному звʼязку. Виіджати на обʼєкти … Він жив там … я привозила одяг та речі.

Коли російські війська зайшли в Київську область, не пропустила жодного засідання Верховної Ради. Протягом лютого, березня, квітня їздила в Київ. Ночувала в Сквирі, Білій Церкві, у сільській хаті з 30 переселенцями, без світла, але з надією. Тоді проїхати можна було тільки одним і шляхом.

Бачила все: танки, ракети над головою, порожні дороги, блокпости, де легше було сказати, що я волонтер. Не їхала ніколи з порожніми руками: завжди везла допомогу — цигарки, воду, ліки, продукти.

Ночувала я у Києві. Земля під ногами тремтіла, а поряд стріляли танки.

Я бачила так багато, що не все можу розповісти.
Бачила, як плакали чоловіки. Як у порожньому Києві швидкі везли поранених. Як не працювали магазини, а люди похилого віку були голодні.

Пам’ятаю, як у Житомирській області заблукали: не працював інтернет, навігація, не було світла. Одні таблички «Дорога замінована» , що було єдиним орієнтиром. Але за будь яких умов я була на роботі.

Бігла під постріли. Бігла на роботу, бо треба було голосувати за закони воєнного часу.

Я до чого веду. Тоді не боялася. І зараз — тим більше.

Ті дні назавжди в моєму серці і памʼяті. Знаю, заради чого і кого тоді бігла. І знаю, заради чого продовжую це робити.

Україна варта кожного зусилля. Варта кожної ночі в дорозі, кожного ризику.

Я не боялася тоді і не боюся зараз йти на роботу до Верховної Ради України. Єдине, чого я боюся, — це за своїх дітей, рідних та українців.

І ще.

Коли завершиться війна і настане справедливий мир - мої нерви напевно здадуть . Я буду ридати . Бо стільки болю, як я побачила і відчула за час війни я не бачила ніколи за роки свого життя. Хочу побути слабкою, але ще потрібно бути сильною.

Тримаймось 🇺🇦

🎮 А ви вже чули про S.T.A.L.K.E.R. 2?

Це не просто гра, це український продукт, який захоплює гравців з усього світу. Уявіть: 450 українських пісень, реалістичний світ і атмосфера, яка тримає в напрузі до останньої хвилини.

Двоє розробників цієї гри віддали свої життя, захищаючи Україну. Вони боролися не тільки за свободу нашої землі, а й за те, щоб світ почув про нас.

💡 А тепер кілька питань до вас:
• У які комп’ютерні ігри граєте ви?
• Як ви ставитеся до того, щоб підтримувати український ІТ-контент?
• Чи зможе S.T.A.L.K.E.R. 2 стати вашою новою улюбленою грою?

Давайте обговоримо це! Напишіть у коментарях, які українські продукти (ігри, серіали, музику) вам подобаються.

Підтримуймо українське, бо це не лише гордість, а й частина нашої боротьби.

День Гідності та Свободи – це про дві революції, які змінили хід нашої історії: Помаранчеву 2004 року та Революцію Гідності 2013-го.

Це день, коли щирість сердець перетворилася на свободу дій, а свобода стала нашою незламною зброєю.

Ми завжди обирали гідність. Завжди боролися за свободу. І завжди перемагали.

Слава Україні!

❗️Верховна Рада зробила перший крок до ліквідації медико-соціальних експертних комісій (МСЕК).

У першому читанні ухвалено законопроєкт, який передбачає передачу функцій МСЕК до експертних комісій у кластерних і надкластерних медичних закладах.

Це важливий етап у реформуванні системи медико-соціальної експертизи, який дозволить зробити процес встановлення інвалідності більш прозорим, зручним та доступним для людей.

Маємо зробити все, щоб кожен українець отримував якісні й справедливі медичні послуги!

Продовжуємо працювати над змінами. 💪
#РеформаМСЕК #ЗміниЗарадиЛюдей

Верховна Рада ухвалила важливе рішення: тепер військовослужбовці, чиї неповнорідні родичі загинули або зникли безвісти під час участі в бойових діях, матимуть право на звільнення зі служби.

Також надано право на відстрочку мобілізації для цивільних, які пройшли полон.

Ці зміни – про людяність та справедливість.

Вдячність кожному, хто бореться за нашу свободу, залишається незмінною.

Слава Україні!

3926 днів війни. Сьогодні – тисяча днів повномасштабного вторгнення росіі. І стільки ж безсонних ночей.

Тисячі днів болю, втрат, розбитих сімей, зруйнованих мрій. Тисячі днів, які поламали долі, але водночас згуртували нас і об’єднали. Це тисячі днів героїзму, незламності та єдності. Це тисячі життів, які змінилися назавжди, тисячі людей, які втратили дім, рідних і близьких. Це тисячі наших герої, які щодня йдуть на передову, щоб захищати нас і нашу Україну.

Повернути й відбудувати можна все: зруйновані міста, інфраструктуру, економіку. Але єдине, чого неможливо повернути – це людину. Батька, який ніколи не обійме свою дитину. Сина, який більше не повернеться до матері. Доньку, яка так і не здійснить свої мрії.

Це матері й батьки, чиї серця обпалені горем. Це діти, які більше ніколи не відчують тепла батьківських обіймів. Жінки, які не обіймуть свого коханого .

Війна приносить біль у першу чергу людині, руйнуючи життя, серця й долі.

Ми проходимо важкий шлях боротьби, але маємо зробити все, щоб кожен новий день наближав нас до справедливого миру та перемоги. Це наш обов’язок перед загиблими, перед тими, хто бореться зараз, і перед майбутніми поколіннями.

Ми також не повинні забувати про тих, хто постраждав від війни, хто втратив дім, рідних або здоров’я. Це наш обов’язок – підтримати їх, допомогти їм повернутися до життя, відчути, що вони не самотні. Це і є наша спільна боротьба за Україну.

Вічна слава тим, хто віддав своє життя за Україну. Щира вдячність захисникам і захисницям, а також усім, хто працює заради життя в нашій країні.

Слава Героям. Слава Україні!