Братство Святої Трійці

Канцлер Німеччини Олаф Шольц поговорив телефоном з Путіним. Це перша їхня розмова за два роки.

Зеленський просив Шольца не дзвонити Путіну

Драмма просто…

Так і уявляю собі:
Зеленський: найн Олаф, найн!!
Шольц: Йа, йа, Вольдемар, йа!!!

«НАТО має допомогти Україні
завершити війну з РФ переговорами, але з позиції сили», — Рютте

В принципі, я давно пишу і кажу про СИЛЬНУ переговорну позицію, і зараз бачу, як не тільки Рютте, а й багато хто ще з топових світових політиків та оглядачів про це говорить.

Я тільки одного не розумію: для того, аби до цього дійти - треба було щоб Трампа обрали Президентом США? Раніше ніяк?

«Ми або переможемо разом з демократією, або разом із нею загинемо», — заявив Віталій Портников.

У своєму відео з окопів на Покровському напрямку, я так розумію?

ЯК ЖЕ МЕНЕ БІСИТЬ ВСЕ ЦЕ…

Оцей от пафос на планьорках. «Змінимось або загинемо!», - кричить один, а потім йде на зустріч із Сирським, бо якась нєпонятка з повісткою. «ми або переможемо разом з демократією, або загинемо разом з нею», - кричить інший, в піджаку на форумі «Україна 2050»…

А в цей час, дуже собі реально, десь на фронті загинув якийсь слюсар Микола. Про нього згадають хіба односельці у Фейсбук групі, щоб вийти в селі вздовж дороги…

Микола навіть і не знав, що має змінюватися, він навіть не знав, що воює за демократію…

Він червоні «Прилуки» перед боєм покурив, може встиг набрати когось із рідних, і загинув. Мовчки.

Тому, нешановні, засуньте свій кабінетний пафос собі в жопу

Втрата всіляких надій означає свободу.

Прийняття власної жалюгідності, власне і безпорадності перед обставинами робить нас дорослішими, не щасливішими, а саме дорослішими. Усвідомлення невідворотності власної смерті, як і усвідомлення повної безпорадності власних дій - дисциплінує.

Легко приймати складні рішення, коли ти сам себе поховав ще на початку всіх цих подій, які хтось назве історичними, а я, здебільшого, істеричними, не більше й не менше. Ми нація, позбавлена тої частини мозку, яка відповідає за досвід.

Колись це добре, колись погано, але наскільки б шляхетними, зрештою б, не були наші дії, яким б не були наші мотиви... Їх просто не оцінять, різна кількість досвіду, будемо вважати так.

Чи вині українці в тому, що нація як така зникає? Певно, що так, сіра маса схожа, як під копірку, один на одного, однакові обличчя, однаковий одяг - повна відсутність індивідуальності як такої, особистості абсолютно нікому не цікаві.

Люди люблять скидати власні проблеми на когось і чекати, поки хтось прийде їх вирішувати, закриє питання за них. Втім, зрештою, як би там не було, нас завжди визнає виключно наш вибір.

Чеснотине в ціні, вони геть нікому не цікаві. Спостерігаю з огидою за цим безкінечним потоком нікчем, це навіть не ігрові персонажі, якщо розібратися, ролі прописані погано, актори переграють.

Наділити їх свободою волі, зрештою, абсолютно недоцільна і не варта справи жертва, оскільки вони навіть не здатні в повноті оцінити, що було зроблено і чого це вартувало.

Україна, на мою субʼєктивну думку, ляльковий будинок, всі намагаються один одному щось начехляти, хворі на голову звинувачують здорових у психічних розладах, і так далі… навіщо це все.

Мені здається, Господь, давним давно покинув цю грішну землю, давним давно, постійні повтори одного і того ж, де, зрештою, щоб виявити мерзоту, треба стати ще більшою мерзотою. Ці людішки, в масі своїй геть ні на що не здатні, абсолютно ні на що - проявляти хоробрість, триматись слова, знаходити рішення.

Чуєш тільки постійний ворох проблем, постійний. Інтернет замінив їм світ, витравив душу, знищив індивідуальність. Дивує, як люди, не обтяжені жодними обовʼязками, примудряються жити в одному місці, спілкуватися один з одним в меседжері і ніколи не зустрітися.

Нікчемна фігня насправді.

І при цьому, врешті решт, вони так хапаються за власні жалюгідні життя, ніби коли небудь дійсно жили …

От тому, зрештою, справжня поезія пишеться виключно в ближньому бою, а справжні пісні і тексти під обстрілами, на лінії вогню, між життям та смертю…

Все інше просто набір цифрових символів, які власне нічого особливого в собі не несуть, картіночки в інтернеті, які кожен може інтерпретувати як завгодно, людина ж однозначна у своїх проявах емоціях і діях.

У своїх рішеннях, у обгрунтуванні причин дій. Це значить бути людиною.

Все інше суто фарс, клоунада і художня постановка, ні більше ні менше.
Питання в якості декорації.

Завіса.

Філін

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА СМЕРТНІСТЬ ЛЮДИНИ

Ми помираємо не лише в той момент часу, коли припиняє діяльність наш біологічний організм, коли зупиняються певні біологічні процеси. Гайдеггер у своїй ранній праці «Буття і час» стверджує, що людина помирає постійно. В якому сенсі? В тому сенсі, що людина постійно обирає можливості бути однією людиною чи іншою. Тому кожного разу, коли ми робимо вибір на користь певної професії, чи певного способу життя, ми вбиваємо себе у всіх інших можливостях.

Наприклад, зараз ви читаєте цей текст, а не купаєтеся в морі. І в цьому сенсі ви вбиваєте себе у тій якості, в тому способі Буття – ви не пішли і не зробили цього. Проте з іншого боку, ви обрали своє існування певним чином тут. От саме про це і є знаменитий термін Dasein, ви в буквальному сенсі знаходитеся тут і зараз.

І знову про смерть. У Гайдеггера у «Бутті і часі» підіймається питання справжнього і несправжнього існування, за яке його досить часто піддають критиці. Суть цього питання можна виразити так: чим далі ми відходимо від наших істинних можливостей, тим більше інші люди визначають, ким нам бути і що нам думати. Це відбувається, коли ми беремо на себе ті ролі, які самі не обирали. Наприклад, одружуємося тому, що родичі говорять, що вже давно пора одружитися. Ідемо навчатися на економіста, тому що до цього спонукає ринок праці. Роблячи не свої власні вибори, ми все більше підпорядковуємося оточенню і втрачаємо власну думку. І тим самим, на думку Гайдеггера, вбиваємо себе як Особистість.

УСВІДОМЛЕННЯ ВЛАСНОЇ СМЕРТНОСТІ ЯК УНІКАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДИНИ

Гайдеггер в якості виключної характеристики людини оголошує не розум, а здатність умирати. Тобто здатність не лише фізично перестати існувати, а саме знати, що я умру, тобто що я можу бути, а можу і не бути. І те. Що кожен з нас стикається з розумінням, що я умру. Людина постійно живе з усвідомленням своєї неминучої смерті. Ми не існуємо, як, наприклад, дерева, тому що дерева не існують з усвідомленням того, що їх може не стати. А ми існуємо, оскільки усвідомлюємо, що всі ми смертні. Тому Хайдеггер стверджує, що людина зі всіх сущих виділяється саме своїм ставленням до Буття. І це особливе відношення полягає в усвідомленні власної смертності.