Dr. Gavrylin

З практичного погляду, найкраща рекомендація для будь-якого достігатора звучить так:

- роби менше "треба" та більше "хочу".

Ця ж порада годиться і для вигорянь (які в 99% випадках трапляються саме у достігаторів).

Але що робити, коли нічого не хочеться?

1. Чекати.

З мого досвіду бажання доволі швидко повертається (~тиждень), але для цього треба свідомо дозволити собі максимальну бездіяльність.

Аж до того, щоб не вставати в туалет, поки реально не захочеться.

Ця формула не працює, якщо ти перманентно засуджуєш себе за бездіяльність.

З внутрішнім конфліктом ніякі бажання нам не світять.

2. Спокушати себе.

Якщо прям дуже треба щось робити, але не хочеться, то Андрій Беловешкін радить методу спокуси.

На прикладі читання: подумати про те, як класно читати, потім взяти в руки книгу, помацати-понюхати, погортати, і так далі - тобто поступово викликати в собі інтерес.

Читання, спорт і будь-якій інший саморозвиток через "треба" рано чи пізно призводить до вигоряння, бо сила волі - це обмежений ресурс.

*

Трошки більше на ютубі - https://youtu.be/sJywHMjZ_rY

Остерігайтесь тих, хто викликає у вас сильні почуття.

Будь-які.

Ми схильні фільтрувати людей за тегами позитивний/негативний, але справжній спецназ Сансари - це не сумний депресовіч з півасом.

Секретна поліція Люцифіра - це мотивуючий достигатор, якій надихає тебе на неймовірні успіхи.

Ось ти повірив, що все у твоїх руках (варто тільки позитивно натужити всесвіт), а вже через пів року лікуєш виразку шлунку.

Коротше кажучи, я пропоную застосовувати інші метрики.

Наприклад так: ця людина мене заземляє, чи розхитує?

І перестати вестися на персонажів, які викликають в нас відчуття дефіциту.

Навіть якщо персонаж каже "ВАУ, ТИ НЕЙМОВІРНИЙ, А ДЕ ТВІЙ МІЛЬЙОН???".

Це дофамінова гойдалка, яка починається з ідеалізації, а закінчується тотальним знеціненням.

Будда сидить спокійно і нікого не мотивує.

Це називається сухий та теплий вайб.

Справедливості в цьому світі нема, але є закони. І по цім законам мудак завжди буде страждати.

А як ще?

Хочеш позбавитися від депресії - перестань бути мудаком.

Це одна з найефективніших стратегій лікування.

Уважно прослідкуй за тоном свого голосу (в першу чергу - внутрішнього).

Якщо ти думаєш, що голос такий злий, жорстокий, незадоволений та критичний через низький серотонін, то ти помиляєшся.

Там завжди достатньо серотоніну для того, щоб не бути мудаком.

Це питання звички.

Кажу вам це як офіційний представник Асоціації Мудаків.

Багато нових думок після розмови з Наталі, але роздуми про тривогу вийшли на перше місце.

Спілкуючись на цю тему з пересічними громадянами стає очевидно, що всі інструменти для «боротьби» з тривогою у нас під носом - комусь дуже допомагає пробіжка, комусь йога, а комусь достатньо вийти з квартири до річки та все одразу стає на свої місця.

Тобто «думки неможливо змінити за допомогою думок», єдиний робочий спосіб опанувати тривогу - це дія.

І ми всі так чи інакше діємо.

Просто хтось біжить в парк, а хтось біжить в інстаграм.

Я не знаю чи це гени, чи звичка, чи світогляд.

Але так чи інакше нам потрібна інформація та допомога інших людей, які знають і вміють як з цим працювати.

За інформацією я відправляю нас всіх до Андрія Беловешкіна.

Його курс про стресостійкість це те, з чим має ознайомитися кожна пристойна людина - https://www.youtube.com/playlist?list=PLaPVfqyb8vbJrqSUrUCBHkdh-ZNNv_eaz

Ну що друзі, хто як реагує на стрес?

У кого що і де зажало?

У кого які захисні механізми включилися?

Чи є серед нас настільки прокачані особистості, які взяли собі вихідний, щоб нормально погорювати?

Класичний шаблон аля Тру Детектів виглядає приблизно так:

1. Загадкове вбивство.
2. Офіцер нігіліст, якій вже позбавився ілюзій.
3. Офіцер оптиміст, якій досі вірить в Санта Клауса.

Напруга між офіцерами створює динаміку та розвиток.

До кінця сезону оптиміст стає трошки нігілістом, а нігіліст відчуває дотик Господа.

Тобто обмін протилежними світоглядами робить всіх учасників адекватніше.

Чи працює така схема за кадром серіалу?

Авжеж.

Тільки реалізується дуже рідко.

Бо більшість з нас схильна лише до контакту зі своїми копіями.

І скажіть мені, будь ласка, навіщо оптимісту слухати весь цей нігатіф?!

В романтичних стосунках наші копії дають нам вибух емоцій.

На початку, бо потім починаються тупикові гілки сценарію.

- Ти кажеш мені, щоб я так не робив, але тиждень тому ти робила теж саме.

ПАТ!

В дружніх стосунках наші більш успішні копії надихають нас на розвиток, а менш успішні - провокують на нескінченну критику.

Тобто тому, хто вище, ця дружба дуже швидко набридає.

Бо що цікавого в тому, щоб дивитися на свою версію 2015 року?

Саме для цього нам і потрібне загадкове вбивство.

Спільна справа, спільний процес, в позитивному результаті якого зацікавлені усі.

І там, через конфлікти, стрес та дискомфорт, всі герої стануть ще трошечки героїчніше.

No pain - no gain, як не крути.

Експеримент з Їжовик Гребінчастий (Lions Mane) оголошую передчасно завершеним.

Причина - стрімка зміна фази на маніакальну.

Попитавши про це Антона Віленчика було виявлено, що мій випадок не одиничний.

Грибочок може робити сон більш поверхневим, скорочувати фази глибокого сну, продовжувати REM-фази, викликати яскраві сни (в моєму випадку - кошмари).

Мозок дійсно "розганяється", але не до кінця зрозуміло за рахунок чого.

Перша сторінка гугла не дає багато інформації по фарм профілю. На крисах було виявлено, що "Екстракт H. erinaceus пригнічував збудження нейронів, викликане застосуванням L-глутамінової кислоти. Зроблено припущення, що екстракт H. erinaceus містить речовини, які можуть активувати рецептори, які викликають гальмування спайкової активності".

Чому це гальмування викликало у мене ейфорію, прискорення мови та поверхневий сон - хз.

Коротше кажучи, якщо ви глухому депресі, дофіга спите та не бачите снів, то цей грибок може бути в тему.

Антидепресивний ефект може в тому числі "покращувати пам'ять".

Всі інші тези про "відновлення мозку" потребує довготривалих досліджень на людях.

- Мені здається я більш полігамний, ніж моногамний. Зараз думаю, як би про це тактично повідомити своїй дівчині.

Друзі, у мене є для вас абсолютно ексклюзивна інформація!

Ми всі - полігамні.

Складно повірити, але навіть твоя моногамна дівчина фантазує про Райана Гослінга.

А ще - вона скоріш за все тащиться від солодкого, яскравого та ароматного.

Бо коли в наші сінапси потрапляють великі порції всіх цих серотонінів, то на пару секунд ми начисто забуваємо про смерть.

Це приємно.

Моногамність - не генетична варіація.

Моногамність - раціональний вибір.

Звісно, біологія грає в цьому велику роль.

Комусь дійсно дуже важко відмовлятися від солодкого.

У когось погана чутливість дофамінових рецепторів, у когось депресія, у когось стрес.

Але це все варіабельні параметри, які можуть корегуватися упродовж життя (чи дня).

Ми всі природно схильні до того, щоб лежати в опіумному сиропі з порно зірками.

А потім - в рехабі.

Бо у всього є своя ціна і вона ніяк не пов'язана з мораллю, гендером чи соціальними нормами.

Чиста біохімія. Вічна, генетична.

Коли я чую слово "мікродозінг", моя рука тягнеться до револьвера (с) Френк Сінатра.

Але серйозно, сил вже нема.

LSD, псилоцибін, мухомор, MDMA, кетамін, ібогаїн - це підтверджений список того, що люди вживають в маленьких дозах на щоденній основі.

Об'єднує ці речовини тільки те, що їх не можна купити в аптеці.

А ще в великих дозах вони змінюють стан свідомості.

Але повірте мені на слово, якщо ви вип'єте дуже велику дозу антидепресантів/антибіотиків/мультивітамінів, то у вас теж виникне змінений стан свідомості.

То виходить, що моя бабуля все життя займається мікродозінгом інсуліну?

Завжди знав, що вона у мене прогресивна.

Короче, я чесно намагався знайти якусь науку хоча б по мікро псилоцибіну, але поки що це в основному сайти з назвами "microdose bros" та "microdose guru", які цитують півтора не дуже великих дослідження.

Є ще парочку протоколів - в одному Stamets пропонує пити 100-200мг чотирі дні з перервою у три дні, в іншому Fadiman пропонує пити 400мг (ні*уя собі!) через день.

Логіка приблизно зрозуміла - рецептори отримують толерантність, яку "треба" обнуляти перервами, але навіщо взагалі на регулярній основі пити щось, що будує цю конкретну толерантність цих конкретних рецепторів - питання відкрите.

Тим не меньш, розпіарений Їжовик я вирішив все ж таки потестувати.

Через пів року зроблю МРТ мозку і розповім вам чи вдалося йому зупинити нейродегенерацію від тік-току.

Замовляю тут. Відсотків не отримую, просто довго спілкувався з виробником - людина доволі серйозно ставиться до процесів, тому можна довіритися.

Там же можна замовити і мій СОН.

Дякую за увагу 🍄

США - братан, Угорщина - козел.

Польща друг, але і ворог теж.

Вибачте, але я маю це повторити: в політиці нема друзів.

Також друзів нема в Макдональдсі, в ОСББ та у стоматолога.

Ми наділяємо ієрархії людськими рисами так само, як діти наділяють емоціями пластикові фігурки.

Ми постійно забуваємо де ми, а де наша ієрархічна роль.

Так трапляється, коли таксист чи прикордонник замість того, щоб піти по прописаному сценарію, починає імпровізувати і проявляти свої емоції.

Дуже дружній таксист може розповідати анекдоти, дуже злий прикордонник може годинами не пускати тебе в туалет.

Емоції можуть бути різними.

Але результат завжди один - ієрархічні стосунки деградують.

Можливо це відбувається тому, що таксисту чи прикордоннику не подобається прописаний сценарій.

Можливо йому не підходить ця роль.

Але коли кожен другий таксист чи прикордонник стає імпровізатором, то деградує вся ієрархія.

В такому хаосі не може бути чесного взаємовигідного обміну, тільки експлуатація та насилля.

Коли одна зі сторін обміну хоче взяти набагато більше, ніж інша згідна обміняти, то починається, власне, війна.

А коли починається війна, то «простим людям» починають насипати про друзів, ворогів, хохлів, орків, святу місію, гідність та честь.

Ієрархія завжди намагається зекономити на обміні, тому вона давить на емоції.

Ти мені життя, я тобі - вічну славу.

Ти мені роботу у вихідні, а я тобі - дружній колектив.

Ти мені багато грошей за звичайний помідор, а я тобі красиву лейбу «Organic».

Розводять нас на кожному кроці, леді і джентльмени.

Таке життя.

Без спеціальної підготовки завжди будеш в мінусах.

Ти говориш з собою так, як з тобою в дитинстві говорила головна людина в сім'ї.

Прислухайся, це голос тата.

Чи мами.

Якщо твої батьки тебе душили, то ти будеш душити й інших.

Але не всіх.

Тільки тих, кого вважаєш своїми "дітьми", тобто людей з нижчим ієрархічним статусом.

Чому більшість наших чиновників розмовляють з громадянами, як з гівном?

Хто їх цьому навчив?

Чи може людина, до якої з повагою ставилися в сім'ї, розмовляти з іншими без поваги?

Сумніваюся.

Чому наші військові, які виїжджають за кордон на лікування, кажуть, що там до них ставляться краще, ніж в рідній країні?

Чому держава, як єдиний організм, ставиться до своїх громадян як жорстокий та байдужий батько до своїх дітей?

Фрактальна система в дії.

Маленькі моделі масштабуються в великі.

Парадокс в тому, що неможливо змінити всю систему, не ставши тираном.

А тиран може змінити систему тільки в гірший бік.

Тому все, що ми можемо - це стежити за своїм внутрішнім голосом.

І не ображати тих, над ким у нас є реальна влада.

Тобто себе.

На консультаціях доволі часто доводиться умовляти людей лікуватися :)

Інколи поцієнт вже навіть дійшов до психіатра, отримав рецепт, але не наважується починати.

WHY?!

Ну, про побочки я вже писав. Не все так страшно, як написано в інструкції. Виробник зобов'язаний написати про кожний чіх, якій стався під час досліджень. Навіть якщо це був один єдиний чіх серед тисячі людей.

Залишається ще декілька блоків:

1. У людини вже був поганий досвід.

Колись вона/він/вони сходили до професора альтернативної психіатрії, той призначив 14 різних некролептиків одночасно і у людини на третій день 'лікування' стався якійсь неприємний пріход.

На жаль, так буває. Особливо в маленьких містах, де нема конкуренції.

Тому ходіть до нормальних психіатрів, слава богу вони вже існують.

2. "Я боюся підсісти".

Мені б персонально хотілося, щоб психіатри виписували кокаїн, але, на жаль, вони перестали це робити ще до мого народження.

Тепер вони виписують таку лабуду, від якої кокаїн перестає діяти.

Це дуже відштовхує людей від науки! А якби хотілося, щоб ті аптечні колеса внатурі мазали. Добре що існує абсолютно безпечний мікродозінг, після якого кольори на екрані стають трошки цікавіше.

Коротше, не бійтеся.

Якби антидепресанти так перли, як ви собі фантазуєте, то їх би продавали в наркошопах.

3. Людина якось вивозить сама.

Тобто їй не дуже ок, але не так, щоб прям дуже.

А може і дуже. Але хтось про неї піклується, з роботи не звільняють, всі жаліють і співчувають.

Ну і якось воно йде.

"Падаючого - штовхни", як казав сеньйор Ніцше.

Коли людина реально страждає, вона не перебирає варіантами. Вона пробує все, що є в арсеналі. Вона готова ризикувати, щоб вгамувати свій біль.

Тому або у вас не так сильно болить, або вас ще не задовбало терпіти.

Колись воно обов'язково задовбає, ви почнете лікуватися, вам полегшає, і стане дуже шкода за ті втрачені в необов'язкових стражданнях роки.

Інфа 100%.