ЩЯЧ: літературний снобізм

За що я люблю книги Анатолія Дністрового, так це за згадки інших достойних книг і письменників на сторінках його романів.

Наприклад, я прочитала лише 49 сторінок «Б-52», а тут уже були згадані:
• Кабо Абе «Жінка в пісках»
• Кендзабуро Ое «Обійняли мене води моря до душі моєї»
• Камо-но Тьомей «Записки з келії»
• Гайнріх Бьолль

Допоможемо добити збір Артему Чеху?

Банка: send.monobank.ua/jar/9W1PpHWrBZ

Приват: 4731185616118086

PayPal: artem.cheh@gmail.com

🕯Сьогодні день пам‘яті Василя Симоненка (8.01.1935 - 13.12.1963) — поетичної легенди шістдесятників.

«Ти шо — прокурор?»
«Да ні. Я буддист», — втягую голову в плечі.
«Хто?»
«Ну, це різновид розпіздяйства такий».
«Хє!» — вигукує Міхал і просить повторити.
«Буддист я, хулі тут розуміти». Міхал дивиться на мене, як на повного придурка, і каже, що він також розпіздяй, але краще тримати язик за зубами. «Добре, більше
не буду».

📖 «Тибет на восьмому поверсі» Анатолій Дністровий

Толя, це торба! Що це у нас за Віталька-ходячий-червоний-прапорець в останній частині «Пациків»?

Я уже навіть засумувала за збиранням макового молочка 🥲

Я теж таким страждала в юності.

📖 «Повнолітні діти» Ірина Вільде

Я ще не дочитала, але тепер знаю, що радити підліткам з класичної укрліт.

Однозначно. Однозначно — «Метелики на шпильках. Бʼє восьма. Повнолітні діти» Ірини Вільде.

Головна героїня Дарка — це просто drama queen 💅🏻

Вітаю сміливих з Днем Збройних сил України!

Честь і вічна шана полеглим воїнам.

Подякуйте гривнями на перевірені збори.

Андрій Курков, «Сірі бджоли»

До кожної книги я підходжу зі здоровою долею скептицизму. Це дозволяє мені не будувати завищені очікування, а книзі — мене здивувати (або ні). З “Сірими бджолами” Андрія Куркова я зробила ще жорсткіше: перед тим як зануритися в текст, я прочитала всі негативні відгуки на Goodreads, особливо від українських читачів. І хоча ці коментарі мене трошки налякали, вони ж змусили мене дати роману шанс і подивитися, чи знайду я ту саму «вату».

Ця книга розповідає історію Сергійовича, жителя “сірої зони” в Донецький області — території на межі війни та миру, де життя майже зупинилося. Сергійович залишився єдиним мешканцем свого села, окрім давнього ворога дитинства — Пашки, який співпрацює з окупантами за пайки й рублі. Сам Сергійович, колишній інспектор на шахті, після отримання інвалідності знайшов свій порятунок у бджільництві. І, в принципі, тільки про бджіл своїх і думає.

Сергійович на початку виглядає інертним і байдужим до війни, але зустріч з українським військовим стає каталізатором повільної, але глибокої внутрішньої трансформації. Кожен його крок, кожна думка та дія — це шлях від індиферентного існування до усвідомлення своєї української ідентичності. Але не очікуйте тут ура-патріотизму, це скоріш таке тихе і спокійне усвідомлення.

Я не розумію, як саме деякі коментатори читали цю книгу і не побачили цю трансформацію: і епізод з весільним сервізом, і декомунізація вулиці, і допомога українському військовому, і постійні смски «живий?», і багато чого ще. Також тут досить яскраво показано, що відбувається з кримськими татарами в Криму.

Особисто мені сподобався роман, а також я дуже прикипіла і до Петра, і до Сергійовича. Він (роман) змусив мене замислитися, сперечатися, сміятися, сумувати, співчувати. Але, врешті решт, залишив приємний післясмак.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Є тільки це (+ Московіада в шафі прочитаного). Виходить, що можна далі книжки купляти…