****

Тонкі дими з ангінних димарів
намотує на довгі пальці вітер.
Як довго і судомно ти горів,
мій ніжний світе.

І ми серед вугілля стоїмо –
знак оклику, єдиний на сторінку.
О mi amor, ти пам'ятаєш море,
живе узимку?

Під вікнами, де людям сняться сни
між вибухів, над страхом і над прахом,
o mi amor, ім'я твоє дзвенить,
як срібна птаха,

тримає неба синє полотно,
розгойдує присніжені платани.
І що пекучо вихлюпнуло з ночі –
стає рахманним.

І люди йдуть в історію свою
буденним, на позір спокійним кроком.
O mi amor, а я собі стою,
як тепла родимка,

що на плечі у тебе. І дими.
Останнє листя списане недосвітом.
І срібна птаха стріпує крильми.
І світло досі.

****

Катерина Калитко
Одеса, 14.12.2024

*фото авторки