Рівне. Голос Церкви

🌿СВЯТІ ОТЦІ ПРО ПІСТ

Святі отці навчали, що сенс посту — це не лише утримання від їжі, а передусім очищення душі й повернення до Бога. Різдвяний піст — це шлях, який нагадує про подорож пастухів і мудреців до Вифлеєму: ми, як і вони, маємо приготувати дари для Новонародженого Христа, але ці дари — наші очищені серця.

Святитель Іоанн Златоуст нагадував:
“Не їсти м’яса й пити вино — це ще не піст. Справжній піст — це уникати гріха, відкинути заздрість, образу, осуд і ворожнечу.”

Преподобний Серафим Саровський навчав, що піст — це “жертва любові”, і закликав постити з радістю:
“Постячись, не будь похмурим, але радій, бо ти готуєш душу для вмістилища Святого Духа.”

Святі отці також наголошували, що піст — це час оновлення відносин із ближніми. Преподобний Єфрем Сирін казав:
“Ти утримуєшся від їжі, але чи годуєш голодного? Ти не їси до вечора, але чи не сваришся до ночі? Ти не вживаєш м’яса, але чи не з’їдаєш ближнього?”

Різдвяний піст менш суворий, ніж Великий, але його духовна суть глибока. Ми, подібно до мудреців, покликані нести до Христа не зовнішні дари, а чисте серце, добрі справи й молитву. Пам’ятаймо: піст без молитви — це лише дієта, але піст із любов’ю до Бога і ближнього — це шлях до святості.

Як писав преподобний Амвросій Оптинський:
“Піст — це не голод, а подвиг. Це час, коли душа може наблизитися до Небесного Вифлеєму й знайти Христа.”

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/03/svyati-ottsi-pro-pist/

🇺🇦У ТРОЇЦЬКОМУ ХРАМІ СЕЛА ДЕРМАНЬ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ЗАХИСНИКОМ УКРАЇНИ ТАРАСІЄМ ГУКОМ

30 листопада 2024 року собором священників Здолбунівського благочиння було звершено чин поховання українського воїна Гука Тарасія Володимировича. Очолив чин настоятель Троїцького храму с. Дермань-2 протоієрей Юрій Линка. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Молодший сержант Гук Тарасій Володимирович народився 26 квітня 1974 року. Проживав у селі Дермань-1. Був активним парафіянином Троїцького храму села Дермань-2, багато допомагав у господарстві сестрам Дерманського жіночого монастиря.

Молодший сержант Гук Тарасій Володимирович загинув 21 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмутського району на Донеччині. Сиротами залишилися дружина, діти, онуки.

Молимося, щоб Милосердний Господь упокоїв душу новопреставленого убієнного воїна Тарасія в оселях праведних, де святі перебувають. Вічна пам’ять та Царство Небесне воїну Тарасію!

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/03/u-troyitskomu-khrami-sela-derman-poproshchalysya-iz-zakhysnykom-ukrayiny-tarasiyem-hukom/

🌿3 ГРУДНЯ -ПРЕПОДОБНОГО ГРИГОРІЯ ДЕКАПОЛИТА

Народився Григорій в Іринополі в Десятиградії (по-грецьки Декаполь) у благочестивій християнській сім’ї від батьків — Сергія та Марти. Восьмирічним віддали його книжному навчанню, і він добре вивчив Божественне Писання, ходячи дбало на моління до церкви. Коли ж досяг дорослого віку, захотіли батьки його з’єднати у шлюбі; він же потай утік, став іноком, чинив подвиг постом та стримністю, молитвами та всеношними стояннями, обкладаючи себе всілякими трудами жорстокого життя.

Він добре вивчив Слово Боже і довірив свій розум Богу. Пішовши в монастир, він з благословення настоятеля, оселився в самотній печері в глибокій стрімкій розколині. Тут преподобний Григорій переживав велике занепокоєння від демонів, які всіляко озлобляли та спокушали його, намагаючись вигнати з печери. 

Григорій мав велику сміливість та віру у Господа і, згідно з ім’ям своїм, був пильним, так що ворог і уві сні не міг діяти на його уяву та помисли.

Якось уночі йому з’явився у видінні Ангел Господній, який вручив святому полум’яний меч для поразки всієї сили бісівської і для відсікання від Церкви єретичних мудрувань, а від серця – гріховних пристрастей. Досягши чистоти серцевої, преподобний Григорій удостоївся чути Ангельський спів на славу Святої Трійці, – таку милість йому явив Бог через Ангелів. 

Для протидії єресі іконоборства преподобний Григорій покинув монастир і вирушив до Константинополя. Святий зберіг чистоту православ’я і в словах, і в справах, багато міст очистив від скверни іконоборства, переконуючи навіть кров пролити за святі ікони. Його учнями були Йосип іконописець і преподобний Іван. 

Поживши якийсь час на Олімпійській горі, де трапилося йому вельми розболітися – видужав, зійшов з гори і в Солунь дістався, а звідтіля знову до Візантії повернувся. Святого Симеона-ісповідника, який був зачинений у темниці заради святих ікон, знайшов і бесідував з ним достатньо. Відтак дійшов і до блаженної кончини своєї і, багато помолившись помер (бл. 842). Нетлінні мощі його перебувають у Румунії.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/02/3-hrudnya-prepodobnoho-hryhoriya-dekapolyta-2/

🙏РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ УПЦ РАЗОМ З БЛАГОДІЙНИКАМИ ВІДРЕМОНТУВАЛА БУДИНОК ДЛЯ ВДОВИ ТА ДІТЕЙ СВЯЩЕННИКА

Рівненська єпархія УПЦ разом з благодійниками допомогла вдові та дітям покійного священника отримати новий дім. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

У селі Милятин Рівненська єпархія УПЦ завершила благодійний проєкт із будівництва нового будинку для матушки Тетяни та її трьох дітей.

Після передчасної смерті отця Сергія, якому було лише 32 роки, його сім’я опинилася в складних життєвих обставинах. Священник усе своє життя присвятив служінню Богові та людям, дбаючи про храм і церковний будинок, але власного житла так і не мав. Незадовго до смерті він придбав стару, занедбану дерев’яну хату, яка була непридатна для проживання.

Після смерті о. Сергія представники ПЦУ, які захопили храм, вимагали виселення вдови з дітьми із церковного будинку, що був відновлений руками покійного священника.

“З благословіння архієпископа Рівненського та Острозького Пімена Рівненська єпархія взялася за благодійну справу — збудувати комфортне та придатне для проживання житло для сім’ї покійного батюшки. Завдяки спільним зусиллям духовенства, парафіян, благодійників та мецената Андрія Васильовича Біби будинок було зведено та облаштовано «під ключ»”, – розповідає секретар Рівненської єпархії УПЦ, прот. Віктор Земляний.

Рівненська єпархія УПЦ, родина матушки Тетяни щиро дякують всім небайдужим людям, які долучилися до цієї милосердної справи в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Спільними зусиллями вдова та діти отця Сергія отримали новий дім і можливість жити гідно.


На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/02/rivnenska-yeparkhiya-upts-razom-z-blahodiynykamy-vidremontuvala-budynok-dlya-vdovy-ta-ditey-svyashchennyka/

‼️ПРОПОВІДЬ. ПРО ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Усі блаженства є великою настановою для нас. Візьмемо одне з них, яке наголошує на чистоті нашого серця: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.

Якщо взяти брудний посуд, налити туди єлей і запалити лампадку, вона не горітиме, бо посуд забруднений. Щоб лампадка горіла, потрібно очистити посуд від бруду. Так само і наше серце – лише очистивши його сльозами і глибоким покаянням, ми зможемо впустити туди Христа.

Неможливо служити двом господарям, як сказано в святому Євангелії. Не можна бути одночасно грішною і праведною людиною. Гріх завжди тяготить душу й тіло. Тіло страждає за гріхи, і це підтверджується Святим Євангелієм. Христос може жити в нашому серці й тілі лише тоді, коли ми приймемо Його з чистим серцем.

Сьогодні ми чули святе Євангеліє про десять блаженств. У Нагорній проповіді Господь Ісус Христос відкрив нам шлях до спасіння, показав, як ми можемо досягти Царства Небесного. У блаженствах Спаситель застерігає нас від гріха, від Божого гніву та адських мук за нерадиве життя. Протягом усього Свого земного життя Господь показував дорогу до вічності – як у проповідях, так і у чудесах, які приводили людей до спасіння.

Сотні й тисячі людей йшли за Ним, прагнучи не лише зцілення від хвороб, але й почути проповідь про Царство Боже. І, слухаючи Його, люди отримували і зцілення, і духовне просвітлення.

Відкриваючи святу тайну про блаженства, Господь показує, як нам увійти до Царства Божого з чистими намірами. Він закликає: “Шукайте ж спершу Царства Божого, і все інше додасться вам”.
Кожне з блаженств веде нас до спасіння. Господь кличе нас до Себе, бо гріх руйнує людину й віддаляє її від Бога. Лише ті, хто переслідуваний за правду Божу, отримають Царство Небесне. Тільки ті, хто пішов за Христом, хто взяв свій хрест і ніс його до кінця, назвуться синами Божими. Лише ті, хто полюбив Христа, не зрікся святої віри й залишився з Господом, перебуватимуть із Ним вічно.

Амінь.
Автор: протоієрей Валерій Янцевич,
настоятель Георгіївської церкви с. Іващуки

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/01/propovid-pro-zapovidi-blazhenstva/

🌿2 ГРУДНЯ – ПРОРОКА ВІД 12 АВДІЯ

Святий пророк Авдій був родом із села Віфарама, поблизу Сіхема; він служив при дворі царів Ізраїльських і був домоправителем у царя Ахава. Від юності своєї він був вельми богобоязливий, і коли весь Ізраїль відступив від Бога і став поклонятися Ваалу, він таємно служив Єдиному Справжньому Богові батьків своїх, що врятував Ізраїль від Єгипту і провів його через Чорне море суходолом. 

Коли беззаконна Єзавель винищувала всіх пророків Господніх, Авдій взяв сто пророків, сховав їх по п’ятдесят в двох печерах і годував їх хлібом та водою під час голоду, що був за днів пророка Іллі. Одного разу Ахав покликав Авдія і сказав йому:
– Піди по землі до всіх джерел водних і до всіх потоків на землі, чи не знайдемо ми десь трави, щоб прогодувати коней і коней, щоб не втратити худобу.

І розділили вони між собою землю, щоб обійти її: Ахав особливо пішов однією дорогою, а Авдій особливо пішов іншою дорогою. Коли Авдій йшов дорогою, назустріч йому показався Ілля. Він упізнав його, і впав на обличчя своє, і сказав:
– Чи це ти, пане мій Ілля?
Той сказав йому:

– Я, піди та скажи пану твоєму: Ілія тут.
Він сказав:
– Чим я завинив, що ти віддаєш раба твого в руки Ахава, щоб убити мене? Живий Господь Бог твій! Немає жодного народу й царства, куди б не посилав государ мій шукати тебе; і коли йому казали, що тебе немає, він брав клятву з того царства й народу, що не могли відшукати тебе. А ти тепер кажеш: піди, скажи пану твоєму: Ілля тут. Коли я піду від тебе, тоді Дух Господній забере тебе, не знаю куди; і, якщо я піду повідомити Ахава, і він не знайде тебе, то він уб’є мене, а раб твій богобоязливий від юності своєї. Хіба не сказано господареві моєму, що я зробив, коли Єзавель вбивала Господніх пророків, як я переховував сто чоловік пророків Господніх, по п’ятдесят чоловік, у печерах, і харчував їх хлібом і водою? А ти тепер кажеш: піди, скажи пану твоєму: Ілля тут. Він уб’є мене.
І сказав Ілля:
– Живий Господь Саваоф, перед яким я стою! Сьогодні я покажуся йому.

І пішов Авдій назустріч Ахаву і доніс йому про Іллю. І коли Ахав побачив Іллю, пророк Божий викрив його в омані і потім створив велике чудо: звів вогонь з неба на жертви і воду, як пишеться про те в 3 книзі Царств. Бачачи це, Авдій радів всемогутній силі Бога свого, і розпалювався любов’ю до Нього, і горів ревнощами за Нього, і старанніше служив Йому, виконуючи заповідь Його. Потім, коли помер Ахав і царство Ізраїльське після нього прийняв син його Охозія, Авдій ніс військову службу. За свідченням св. Дорофея і блаженного Ієроніма, він був один із трьох п’ятидесятників, посланих Охозією до пророка Іллі, з яких двох спалив вогонь, що впав із неба за словом пророка, а третього, який і був Авдій, помилували: він приступив із покорою до св. пророка Іллі, благав його й казав йому: “Чоловік Божий! Нехай не буде зневажена душа моя і душа рабів твоїх – цих п’ятдесяти – перед очима твоїми”.

Тому й пощадив його Ілля і, вставши, пішов із ним до царя. Відтоді Авдій залишив царську службу, і пішов за святим пророком Ілією, і отримав духа пророцтва, як той, що зберіг і живив пророків Господніх, і сам пішов за пророком. Після смерті він був похований разом зі своїми предками.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/02/2-hrudnya-proroka-vid-12-avdiya-2/

1 ГРУДНЯ – МУЧЕНИКА ПЛАТОНА

Святий мученик Платон, брат святого мученика Антіоха лікаря (пам’ять 29 липня), народився в місті Анкірі в Галатії у благочестивій родині. Ще юнаком він залишив будинок і ходив містами, натхненно проповідуючи Слово Боже язичникам, дивуючи слухачів переконливістю та красою своїх промов, глибоким знанням еллінської вченості.

За проповідь його схопили і привели до храму Зевса на суд до правителя Агрипіну. Суддя спочатку намагався лестощами схилити святого до зречення Христа. Він запевняв юнака, що той міг би зрівнятися розумом з найбільшим філософом Платоном, якби поклонявся язичницьким богам. На це святий Платон відповів, що мудрість філософа, хоч і велика, але минуща і обмежена, а справжня, вічна і безмежна мудрість полягає в євангельському вченні. 

Тоді суддя обіцяв у нагороду за зречення віддати йому за дружину красуню дочку, а у разі відмови погрожував мукою та смертю. Святий Платон відповів, що обирає смерть тимчасову заради вічного життя. Терпіння правителя вичерпалось, і він наказав нещадно бити мученика, а потім відправити до в’язниці.
Коли святого Платона вели до в‘язниці, він звернувся до народу, що зібрався біля храму, закликаючи всіх не відступати від християнської віри. Через сім днів мученика Платона знову привели на суд Агрипіна до храму Зевса, де вже були заготовлені знаряддя тортур: котли з кип‘ятком, розпечене залізо, гострі гаки.

Суддя запропонував мученикові вибір: принести жертву богам чи випробувати собі дію цих знарядь. Святий знову твердо відмовився вклонитися ідолам, і після катувань його кинули до в’язниці і тримали там без їжі та води 18 днів. Але бачачи, що це не похитнуло мученика, йому запропонували за життя і свободу лише вимовити ” великий бог Аполлон ” . “Не хочу згрішити і словом”, – відповів мученик. За наказом Агрипіна святого мученика Платона обезголовили († 302 або 306).

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/30/1-hrudnya-muchenyka-platona-3/

🌿ПРОПОВІДЬ. ПРО НЕРОЗУМНОГО БАГАЧА

Сьогодні у воскресному євангельському читанні Господь знайомить нас з багатим чоловіком. Своїм життям він не вписав себе в книгу життя вічного, тому Господь так і називає його- багач, без імені. Посеред людей він розумний, успішний, упевнений у собі, усе чим володіє, на його думку, належить лише йому.
Щедро вродила нива, і цього року по-особливому щедро. Чоловік вирішив зруйнувати старі засіки та збудувати нові, щоб забезпечити себе на багато років безтурботного життя. “Їж, пий, веселися”, — сказав він собі. Але Бог відповів йому: “Нерозумний, цієї ночі душу твою заберуть у тебе, кому ж дістанеться те, що ти заготовив?”

Людина приходить у цей світ. У дитячих руках немає ні золота, ні інших цінностей. І покидаючи світ, нічого з собою забрати не може.
Отці Церкви навчали, що “любов до багатства не притаманна людині від природи, а виникає як спотворене прагнення людини до вічного життя”. Не багатство є злом, а любов до накопичення грошей. Одне — грошолюб, інше — заможний. Грошолюб, навіть маючи багато, завжди у всьому має потребу, тому не може бути по-справжньому заможним. Грошолюб — це сторож свого майна, а не його власник. Він раб, а не володар.
Святитель Іоан Златоуст

Одного разу до старця прийшов бідний чоловік і запитав:
— Чому багаті бачать лише себе, а бідних не помічають?
Старець відповів:
— Підійди до вікна. Що ти там бачиш?
— Бачу дерева, будинки, людей.
— А тепер підійди до дзеркала. Що ти бачиш?
— Себе.
— Ось тобі відповідь, — сказав старець. — І там скло, і тут скло, але трішки срібла, і бачиш лише себе.
Це мудрість людська. А Господь хоче, щоб ми побачили Його. Не лише себе чи ближніх, а Його.
“Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.

Тому всі зусилля ми повинні спрямовувати до такої зустрічі з Ним — щодня, від юності до глибокої старості.
“Нехай у вашому домі зберігається не золото, а те, що дорожче від усіх багатств — милосердя і чоловіколюбність. Це дає нам сміливість перед Богом, а золото допомагає дияволу впливати на нас. Озбройся проти нього своєю працею, а все багатство складай у небі. Нехай небо, а не скриня чи дім, зберігають твоє золото”.
Святитель Іоан Златоуст
Митрополит Антоній Сурозький закликає:
“Спішіть робити добро, спішіть жити так, щоб, коли б не застала нас смерть, вона застала нас у момент торжества життя”.
“Прийміть, їжте, це є тіло Моє…”
Ці слова звернені до кожної потребуючої та спраглої душі, яка шукає Бога. Прийти і насолодитися вічним життям, вічною радістю, яку приготував для всіх вірних люблячий Господь.

Їсти, пити, веселитися — про це мріяв багач. Але зосередженість на тимчасовому і тлінному змусила його пройти повз вічність. Він не захотів почути найважливіші слова життя:
“Пийте від неї всі: це є кров Моя нового завіту, за вас і багатьох пролита на відпущення гріхів”.
Амінь.

Автор: протоієрей Вячеслав Демчук,
настоятель Олександро-Невської церкви м. Радивилів.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/30/propovid-pro-nerozumnoho-bahacha/

🌿30 ЛИСТОПАДА – ГРИГОРІЯ ЧУДОТВОРЦЯ, ЄПИСКОПА НЕОКЕСАРІЙСЬКОГО

Святитель Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський, народився у місті Неокесарії (північ Малої Азії) у язичницькій родині. Здобувши прекрасну освіту, він з юності прагнув Істини, але мислителі давнини не могли вгамувати його спраги пізнання. Істина відкрилася йому лише у Святому Євангелії, і юнак став християнином.

Для продовження освіти святий Григорій вирушив до Олександрії, знаменитого тоді центру язичницької та християнської вченості. Допитливе юнацтво стікалося до Олександрійського училища, де викладав пресвітер Оріген, знаменитий вчитель, який мав величезну силу розуму і глибину знань. Святий Григорій став учнем пресвітера Орігена.

Згодом святитель так писав про свого наставника: «Ця людина отримала від Бога найбільший дар – бути перекладачем слова Бога до людей, розуміти Слово Боже, як Бог Сам його вживав, і пояснювати його людям, як вони можуть зрозуміти». Вісім років навчався святий Григорій у пресвітера Орігена і прийняв від нього хрещення.

Подвижницьке життя святого Григорія, цнотливість, чистота викликали заздрість у самовпевнених і гріхолюбивих однолітків – язичників, і вони вирішили обмовити святого Григорія. Якось, коли він розмовляв з учителями на площі, до нього підійшла відома в місті блудниця і почала вимагати плати за нібито скоєний з нею гріх. Спочатку святий Григорій лагідно заперечив їй, що вона помиляється. Проте блудниця не вгамувалася. Тоді він попросив друга дати їй гроші. Як тільки блудниця взяла в руки неправедну винагороду, вона відразу ж впала на землю в нападі біснування, а потім зізналася в обмані. Святий Григорій звершив над нею молитву – біс залишив її. Повернувшись до Неокесарії, святий відмовився від діяльності у світі, до якої його наполегливо схиляли впливові співгромадяни. Він пішов у пустелю, де в пості та молитві здобував високу духовну досконалість і благодатні дари прозорливості та пророцтва. Святий Григорій полюбив пустельне проживання і хотів залишитися на самоті до кінця своїх днів, однак Господь судив інакше.

Єпископ Каппадокійського міста Амасії, Цедім, дізнавшись про подвижницьке життя святого Григорія, вирішив поставити його єпископом Неокесарійським. Провидячи, святий почав ховатися від посланців єпископа, яким було доручено розшукати його. Тоді єпископ Федим висвятив святого в єпископа Неокесарійського заочно, просячи Господа, щоб Він Сам висвітлив незвичайну хіротонію. Святий Григорій сприйняв таку надзвичайну подію як вияв волі Божої і не наважився опиратися. 

Цей епізод із життя святого Григорія описав святитель Григорій Ніський (пам’ять 10 січня). Він також повідомляє, що вищий священний сан святий Григорій Неокесарійський сприйняв тільки після вчинення над ним усіх священнодійств єпископом Редимом Амасійським. Святий Григорій перед хіротонією, під час якої потрібно було вимовити Символ віри, палко і старанно молився, просячи Бога і Божу Матір відкрити йому справжній образ поклоніння Пресвятій Трійці. Під час молитви йому з’явилася Пречиста Діва Марія, що сяє, як сонце, з апостолом Іоанном Богословом, одягненим в архієрейський одяг. За наказом Богородиці, апостол Іоан навчив святого, як гідно і праведно слід сповідувати Пресвяту Трійці. Святий Григорій записав усе, що відкрив йому апостол Іоан Богослов. Таємничий Символ віри, записаний святителем Григорієм Неокесарійським, – велике Божественне Одкровення в історії Церкви. На ньому засноване вчення про Святу Трійцю у православному Богослов’ї. Надалі воно було розкрито святими отцями Церкви Василем Великим, Григорієм Богословом, Григорієм Ніським. Символ святого Григорія Неокесарійського було розглянуто та схвалено Першим Вселенським Собором (325 р.), який підтвердив його неминуще значення для Православ’я. 

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/29/30-lystopada-hryhoriya-chudotvortsya-yepyskopa-neokesariyskoho-3/

🇺🇦 У СЕЛІ ЧУДНИЦЯ ПОПРОЩАЛИСЬ З ВОЇНОМ ВАСИЛЕМ ФЕДЧУКОМ

Гощанська громада попрощалася з воїном Василем Федчуком. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

28 листопада 2024 року у селі Чудниця відбулося поховання воїна Василя Миколайовича Федчука. Попрощатися з Героєм зібралися рідні, друзі, односельчани та побратими. Чин похорону у храмі святої великомучениці Параскеви села Чудниця очолив настоятель парафії протоієрей Іоанн Ярощук.

У своїй проповіді священник закликав громаду не лише молитися за спокій душі загиблого воїна, а й зберігати його пам’ять у серцях, наслідуючи приклад жертовної любові до ближнього та Батьківщини.

Василь Федчуком народився 24 серпня 1984 року в селі Чудниця. Після навчання у Воскодавській загальноосвітній школі та Вищому професійному училищі №24 у місті Корець він присвятив своє життя роботі, родині та улюбленому заняттю – риболовлі.

На початку травня 2023 року, за покликом серця, Василь став на захист України. У складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила він служив водієм відділення інженерної техніки. На жаль, 24 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку, життя Василя обірвалося…

Вічна пам’ять воїну Василю…

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/29/u-seli-chudnytsya-poproshchalys-z-voyinom-vasylem-fedorchukom

🌿29 ЛИСТОПАДА – АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА МАТФЕЯ

Був апостолом із дванадцяти. До навернення до Христа Матфей служив митарем, збирачем податей для Риму. Почувши голос Іісуса Христа: “Іди за Мною” (Мф. 9:9) він залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Сприйнявши благодатні дари Духа Святого, апостол Матфей спочатку проповідував у Палестині. Перед відходом на проповідь у далекі країни на прохання іудеїв, які залишалися в Єрусалимі, апостол написав Євангеліє. 

У низці книг Нового Завіту Євангеліє від Матфеє стоїть першим. Написане воно було єврейською мовою. Промови і діяння Спасителя Матфей викладає відповідно трьом сторонам служіння Христа: як Пророка і Законодавця, Царя над світом невидимим і видимим, а також Первосвященника, Який приносить Жертву за гріхи всіх людей.

Святий апостол Матфей обійшов із благовістям Сирію, Мідію, Персію і Парфію, закінчивши свої проповідницькі труди мученицькою кончиною в Ефіопії. Країна ця була населена племенами канібалів із брутальними звичаями і віруваннями. Святий апостол Матфей своєю проповіддю навернув кількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву і побудував храм у місті Мірмени, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон. 
Коли апостол старанно молив Бога про навернення ефіопів, під час молитви з’явився йому Сам Господь в образі юнака і, давши жезл, повелів поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде витікати джерело води. Омившись у воді і скуштувавши плодів, ефіопи змінять свою дику вдачу, стануть добрими і лагідними. 

Коли апостол ніс жезл до храму, то зустрів на шляху дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол іменем Іісуса Христа зцілив їх. Це чудо навернуло до Господа ще безліч язичників. Але володар не хотів, щоб його піддані стали християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві й наказав стратити його. 

Святого Матфея поклали обличчям донизу, засипали хмизом і підпалили. Коли багаття розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матфею. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про пощаду, і за молитвою апостола полум’я вляглося. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа.

Правитель Фулвіан гірко розкаявся у скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він велів покласти тіло святого Матфея в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матфеїв збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Істинному Богу. Тієї ж ночі до єпископа Платона в сонному видінні з’явився апостол Матфей і повелів йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесену хвилею труну було з честю перенесено в храм, побудований апостолом.

Тоді Фулвіан попросив у Матфея прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матфей, яке дав йому за велінням Божим. Фулвіан згодом прийняв єпископство і продовжив справу просвіти свого народу.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/28/29-lystopada-apostola-ta-yevanhelista-matfeya-2/

З усіх усюд сюди стікались прочани. Милосердю старця не було меж.
У своєму монастирі він влаштував шпиталь, притулок для бідних. Роки минали в трудах, молитві і милосерді. У 1794 році старець перестав особисто займатися перекладами. 15 листопада (за стариим стилем)цього ж року після тривалої хвороби, не вказавши на наступника, і, тим самим, віддавши все у руки Божі, преподобний Паїсій причастився Святих Таїн і відійшов до Господа, проживши 72 роки. Був похований у Нямецькому монастирі в соборному храмі Вознесіння Господнього.

Перу Паїсія Величковського належить багато перекладів творів отців Церкви. Серед них «Добротолюбіє» — багатотомне видання, своєрідна енциклопедія аскетизму, в якій зібрано твори 38 авторів християнського Сходу III — X ст. Його переклади з грецької на російську мову святоотцівських творінь довго були єдиними в російській літературі, читалися всюди: «Добротолюбіє», твори Ісаака Сиріна, Феодора Студита, преподобного Варсонофія, Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, святителя Іоанна Златоуста та багато іншого. У 1988 році преподобного старця було канонізовано.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/27/28-lystopada-prepodobnoho-payisiya-velychkovskoho-3/

🌿28 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО

Преподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти. Народився у 1722 році у Полтаві в сім’ї священника. Під час навчання у Києво-Могилянській академії зацікавився чернечим життям.
Сімнадцятирічним юнаком вступив до Любецького монастиря, згодом переселився у скит Трейстени (Молдова), звідти – в скит Керкул, що відрізнявся особливим аскетизмом чернечого життя. У 1741 році прийняв постриг з ім’ям Платон. Повернувшись до Києва, працював гравером у майстернях і друкарні Києво-Печерської Лаври. Мандрував по монастирях України й Молдавії. Із 1746 року перебував на горі Афон, де заснував скит святого Іллі.

У 1758 році, у 36-річному віці, його було рукопокладено з ім’ям Паїсій. У 1763 році молдавський володар наполегливо запрошує преподобного Паїсія переселитися у Валахію, щоб налагодити там чернече життя. Величковський стає настоятелем Свято-Духівського монастиря Драгомирни, де подвизалося 64 ченці, за три роки число братії потроїлося.
Отець Паїсій керував обителлю за уставом Афонської гори, в основі якого був принцип добровільного беззастережного послуху, підпорядкування учня волі старця як у вчинках, так і в думках, керування його повчаннями як голосом Божим, розумна молитва і читання книг у поєднанні із фізичною працею та соціальним служінням. Монахи співали на два кліроси: правий — церковнослов’янською мовою, лівий — молдавською; мали і своє господарство, працювали у полі. Кожен вечір старець обходив келії, опікуючись духовним життям братії. Якщо хтось із ченців сердився один на одного, то авва загадував читати Молитву Господню, допоки гнів не припиниться: «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла.

«Вперше у житті я побачив на власні очі втілену і нелицемірну святість. Мене вразило його обличчя, світле і бліде, без крапельки крові, велика біла борода, блискуча як срібло. Його слова були лагідними і цілковито щирими. Він справляв враження людини, яка повністю зреклася своєї плоті», – так описував старця один із паломників-греків.
Після російсько-турецької війни (1774 р.) територія монастиря відійшла до католицької Австрії. Преподобний Паїсій, який уже прийняв схиму, повів братію – 350 монахів – у Секульський монастир Усікновення глави Іоанна Предтечі. Налагодивши побут у колись бідній обителі, ігумен, разом із частиною братії, за наказом господаря Молдови Григорія Гики і митрополита Гавриїла, у 1779 році переселяється в Нямецький монастир.

Побут монахів у Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував за принципом Драгомирни і Секула – спільне проживання, розумна молитва, вивчення, переклад й виправлення книг Святих Отців, звернення при цьому до грецьких оригіналів, щоденне (вранці та ввечері) сповідання помислів духівникам.
У духовному сходженні преподобний Паїсій розрізняв два ступені: діяння й бачення і, відповідно до них, — два види внутрішньої молитви: діяльну й умоглядну. Перша є початком духовного сходження, а друга — його завершенням. Братія преподобного постійно примножувалася, серед ченців були представники більш ніж 10 національностей; до 1790 року їх число зросло до 10 тисяч. Це була найбагатолюдніша обитель Православної Церкви. У 1790 році преподобного Паїсія було возведено у сан архімандрита. Він продовжив опікуватись обителлю Секул та навколишніми монастирями і скитами.

Упродовж часу свого подвизання в молдавських монастирях авва Паїсій вчив братію розумній молитві, продовжуючи шлях преподобного Григорія Синаїта, святителя Григорія Палами і преподобного Ніла Сорського. Святитель наводив численні докази та свідчення святоотцівського шанування розумної (діяльної) молитви «Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!», яка є, водночас, і молінням, і сповіданням віри. «Розумно-сердечна молитва – для досвідчених, для середніх – спів, тобто звичайні церковні пісні, для новонавернених – послух і праця», – повчав старець.

Слава про отця Паїсія і його обитель розійшлася далеко поміж православних країн.

🇺🇦У СЕЛІ ДРУЖБА ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ЗЕМНУ ДОРОГУ ВОЇНА ДМИТРА КРАВЧУКА

У Свято-Успенському храмі села Дружба відспівали загиблого морського піхотинця, вірянина УПЦ, Дмитра Кравчука. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

У Свято-Успенському храмі села Дружба Радивилівського благочиння відбулася заупокійна служба за воїном Дмитром Кравчуком, який віддав життя за Україну. Богослужіння очолив благочинний Радивилівського округу протоієрей В’ячеслав Демчук у співслужінні собору священників.

Кравчук Дмитро Анатолійович (13.09.1996 – 19.11.2024 рр.) народився у селі Новоукраїнське Дубенського району. Він був активним прихожанином Свято-Успенського храму села Дранча.
До лав Збройних Сил України матрос Дмитро Кравчук був призваний 4 квітня 2022 року. Служив навідником у відділенні морської піхоти.

Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Донецької області.

Дмитро Кравчук залишив по собі батьків, двох братів (один із них також захищає Україну в лавах ЗСУ) та сестру.

Щирі співчуття родині загиблого… Вічна пам’ять Герою!

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/27/u-seli-druzhba-provely-v-ostannyu-zemnu-dorohu-voyina-dmytra-kravchuka/

🌿27 ЛИСТОПАДА – АПОСТОЛА ФИЛИПА

Святий апостол Филип, уродженець міста Віфсаїди (Галілея), був знавцем Святого Письма і, правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав на прихід Месії. На заклик Спасителя (Ів.1:43) він пішов за Ним. Про апостола Филипа кілька разів йдеться у Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Натанаїла (Ів.1: 46); його Господь запитав, скільки потрібно грошей на купівлю хліба 5-ти тисячам людей (Ів.6:7); він привів еллінів, які хотіли побачити Христа (Ін.12:21-22); нарешті, він під час Таємної Вечері питав Христа про Бога Отця (Ів.14:8).

Після Вознесіння Господа апостол Филип проповідував Слово Боже у Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галілеї він попрямував до Греції і проповідував серед юдеїв, що переселилися туди. Деякі з них повідомили в Єрусалим про проповідь апостола, і тоді з Єрусалиму в Елладу прибули книжники на чолі з первосвященником для звинувачення апостола Филипа. Апостол викрив брехню первосвященника, який говорив, що учні Христові викрали і приховали тіло Господа, розповівши, як фарисеї підкупили воїнів варти, що розпустили ці чутки. Коли ж юдейський первосвященник та його супутники стали хулити Господа і накинулися на апостола Филипа, вони раптом засліпли. По молитві апостола всі прозріли, і, бачачи це диво, багато хто увірував у Христа. Апостол Филип поставив їм єпископа на ім’ям Наркісс (причетний до 70 апостолів).

З Еллади апостол Филип вирушив до Парфи, а потім до міста Азот, де зцілив хворі очі дочки місцевого жителя Нікокліда, який прийняв його до своєї оселі і потім хрестився з усім сімейством.
З Азота апостол Филип вирушив до Ієраполя Сирійського, де, підбурювані фарисеями, юдеї підпалили дім Іра, що прийняв до себе Филипа, а апостола хотіли вбити. Але, бачачи чудеса, здійснені апостолом: зцілення висохлої руки начальника міста Аристарха, що хотів ударити апостола, а також воскресіння померлого юнака, – розкаялися, і багато хто прийняв Святе Хрещення. Поставивши Іра єпископом до Ієраполя, апостол пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, Місію, усюди проповідуючи Євангеліє і переносячи страждання. Його і сестру Маріамну, яка його супроводжувала, побивали камінням, заточували в темниці, виганяли з селищ.

Потім апостол прибув до Фригії, в місто Ієраполь Фригійський, де було багато язичницьких храмів, у тому числі храм, присвячений зміям, де мешкала величезна єхидна. Апостол Филип силою молитви умертвив єхидну і зцілив багатьох укушених зміями. Серед зцілених була дружина правителя міста Анфіпата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це, правитель Анфіпат наказав схопити Филипа, його сестру і апостола Варфоломія, що прийшов з ними. За наказам жерців храму єхидні, Анфіпат велів розіп’яти святих апостолів Филипа та Варфоломія. У цей час почався землетрус – і всіх присутніх на судилищі засипало землею. Апостол Филип, що висів на хресті біля храму єхідні, молився за спасіння тих, хто розіп’яв його, від наслідків землетрусу. Бачачи те, що відбувалося, народ увірував у Христа і почав вимагати зняття з хреста апостолів. Апостол Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримавши визволення, хрестив усіх, хто увірував, і поставив їм єпископа.
Апостол Филип, молитвами якого всі, крім Анфіпата та жерців, залишилися живими, помер на хресті.

Сестра його Маріамна поховала його тіло. Потім, разом з апостолом Варфоломієм, попрямувала з проповіддю до Вірменії, де апостол Варфоломій був розіп’ятий (пам’ять 11 червня), Маріамна ж проповідувала до своєї смерті в Лікаонії (пам’ять 17 лютого). Чесна глава апостола Филипа знаходиться у Хрестовоздвиженському соборі села Омодос на Кіпрі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/27-lystopada-apostola-fylypa-3/