Рівне. Голос Церкви

🌸У Рівненській єпархії звершили молебень за здоровʼя Предстоятеля УПЦ 


5 листопада 2024 року Українська Православна Церква відзначає знаменну подію – 80-річчя від дня  народження Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. З цієї нагоди Рівненська єпархія УПЦ висловила свої щирі вітання Предстоятелю, підкреслюючи його внесок у духовний розвиток і збереження віри. 

У Георгіївському подворʼї  Рівного відбувся урочистий молебень, який очолив архієпископ Рівненський і Острозький Пимен у співслужінні благочинних і духовенства Рівненської єпархії. Під час богослужіння також молилася ігуменя Михаїла Заяц разом із сестрами. Молебень був присвячений молитві за здоров’я та многоліття Предстоятеля, що стало виразом єдності духовенства і віруючих у підтримці свого пастиря.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/05/u-rivnenskiy-ieparkhii-zvershyly-moleben-za-zdorov-ia-predstoiatelia-upts/

🌺🌺🌺🌺🌺🌺🌺🌺🌺🌺🌺
ВІТАННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЮ З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

Рівненська єпархія сердечно вітає Предстоятеля Української Православної Церкви з днем народження!

Ваше Блаженство!

Виконуючи нелегкий послух служіння Українській Православній Церкві, Господь вів Вас через численні виклики та спокуси цього швидкоплинного часу. Проте Він дарував Вам сили, щоб пройти випробування «як золото в горнилі та прийняти Вашу жертву як досконалу» (Прем. Соломона 3:6).
Своїм благочестивим життям, Ви, Ваше Блаженство, показуєте приклад справжньої віри, стійкої надії та християнської любові, надихаючи паству, яку Господь доручив Вашій опіці, йти шляхом Євангельських заповідей.
У цей святковий день бажаємо Вам молитовно душевного спокою, міцного здоров’я, невичерпної радості у Христі Ісусі та багатьох милостей від Милостивого Владики неба і землі. Хай Всевишній примножує і охороняє Вас у мирі та любові на довгі роки!

Іс полла еті Деспота!

З любов’ю і шаною керуючий Рівненською єпархією архієпископ Рівненський та Острозький Пимен, духовенство, монашество, миряни.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/04/vitannya-predstoyatelyu-z-dnem-narodzhennya/

🌿5 ЛИСТОПАДА – АПОСТОЛА ЯКОВА, БРАТА ГОСПОДНЬОГО ПО ПЛОТІ

Апостол Павло в посланні до Галатів пише, що разом з апостолом Петром шанувалися стовпами Церкви і апостоли Яков та Іоанн. Святий Яков був сином Іосифа Обручника від його першої дружини і тому в Євангелії називається братом Господнім. 
Згідно з переказами, Господь Ісус Христос з’явився йому після Свого воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської церкви.

Таким чином, на частку апостола Якова випала особлива діяльність: він не подорожував з проповіддю по різних країнах, як інші апостоли, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі, що має таке важливе значення для християнського світу. Як глава Єрусалимської церкви, він головував на Апостольському соборі в Єрусалимі в 51 році. Голос його тут фактично був вирішальним, і пропозиція, зроблена ним, стала резолюцією Апостольського собору (Діяння, 15). Ця обставина має важливе значення, зважаючи на домагання католиків підняти апостола Петра на ступінь глави Церкви для того, щоб потім затвердити це верховенство за Римським папою.
Значення апостола Якова ще більше зміцнювало його подвижницьке життя. Він був незайманий, не пив ні вина, ні інших спиртних напоїв, утримувався від м’яса, носив тільки льняний одяг. Мав він звичай усамітнюватися для молитви в храмі і там колінопреклонно молився про свій народ. І робив це так часто, що шкіра на колінах його загрубіла.

Служіння апостола Якова було важке: серед безлічі найзатятіших ворогів християнства. Але він діяв з таким розумом і справедливістю, що його поважали не тільки християни, але й іудеї, і називали опорою народу та праведником.
Перебуваючи на посаді Єрусалимського єпископа близько 30 років, він поширив і затвердив святу віру в Єрусалимі та у всій Палестині. Коли апостол Павло в останній своїй подорожі відвідав апостола Якова, то в той час зібралися до нього пресвітери, і про успіхи християнської проповіді серед євреїв передали йому такими словами: «Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревнителі Закону» (Діяння 21:20). Багато хто з євреїв зверталися до Церкви із однієї лише довіри до слова праведника.

Бачачи такий вплив апостола, іудейські начальники стали побоюватися, щоб весь народ не звернувся до Христа, і вирішили скористатися проміжком часу між від’їздом прокурора Феста і прибуттям на його місце Альбіна (62 р. по Р. X.) для того, щоб або схилити Якова до зречення від Христа, або убити його.

Первосвящеником у цей час був безбожний саддукей Анан. При великому скупченні народу апостола вивели на портик храму, і після декількох улесливих слів зневажливо запитали: «Скажи нам про розп’ятого?» – «Ви питаєте мене про Ісуса? – Голосно сказав праведник. – Він сидить на Небесах правиці Всевишньої сили і знову прийде на хмарах небесних». У натовпі було багато християн, які радісно вигукнули: «Осанна Синові Давидовому!» Первосвященники і книжники закричали: «О, і сам праведник в омані!« і скинули його на землю. Яков зміг ще піднятися на коліна і сказав: «Господи, прости їх! Вони не відають, що творять». «Поб’ємо його камінням», – закричали його вороги. Один священник з племені Рехавового (вони не пили вина, жили в наметах, не сіяли ні пшениці, ні винограду) почав умовляти їх: «Що ви робите? Бачите, Праведний за вас молиться». Але в цю хвилину один нелюд, по ремеслу сукнороба, ударив апостола по голові і забив його. Разом з ним було вбито багато християн.

Юдейський історик Іосиф Флавій, перераховуючи причини падіння Єрусалиму, говорить, що Господь, покарав євреїв, між іншим, за вбивство праведного Якова.
Апостол Яков незадовго до своєї смерті написав соборне послання. Головна мета послання – втішити та зміцнити навернених до віри юдей у стражданнях, які чекали їх, і застерегти їх від омани, нібито одна віра може врятувати людину. Святий Апостол пояснює, що віра, яка не супроводжується добрими справами, – мертва і не приводить до спасіння.

Церковний переказ приписує апостолу Якову складання найдавнішого чину Божественної літургії.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/04/5-lystopada-apostola-yakova-brata-hospodnoho-po-ploti-2/

Імператор хотів тіла кожного з них покласти в дорогоцінну раку, але, з’явившись йому уві сні, святі отроки сказали, щоб тіла їх були залишені в печері на землі. 

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/03/4-lystopada-semy-otrokiv-efeskykh-2/

🌿4 ЛИСТОПАДА – СЕМИ ОТРОКІВ ЕФЕСЬКИХ

Сім ефеських отроків: Максиміліан, Іамвліх, Мартініан, Іоанн, Діонісій, Ексакустодіан (Костянтин) і Антонін, жили в III столітті. Святий Максиміліан був сином ефеського градоначальника, решта шість юнаків — синами інших знатних ефеських громадян.

Юнаки були друзями з дитинства і разом перебували на військовій службі. Коли імператор Декій (249-251) прибув до Ефесу, він звелів усім громадянам з’явитися для принесення жертви язичницьким божествам; непокірних ж очікували муки і смертна кара. За доносом тих, хто намагався сподобатися імператорові, до відповіді були покликані і сім ефеських отроків.

Поставши перед імператором, святі отроки сповідали свою віру в Христа. З них негайно були зняті знаки військової почесті — військові пояси. Однак Декій відпустив їх на свободу, сподіваючись, що вони змінять рішення за той час, поки він знаходиться в поході. Юнаки пішли з міста і сховалися в печері гори Охлон, де проводили час в молитвах, готуючись до мученицького подвигу. Наймолодший з них — святий Іамвліх, одягаючись в злиденне лахміття, ходив до міста і купував хліб. В один із таких виходів у місто він почув, що імператор повернувся і їх вже шукають, щоб віддати на суд. Святий Максиміліан умовив друзів вийти з печери і добровільно з’явитися на суд.

Дізнавшись, де ховаються юнаки, імператор звелів закласти вхід до печери камінням, щоб ті померли в ній від голоду і спраги. Двоє з сановників, які були присутні при замуруванні входу в печеру, були таємними християнами. Бажаючи зберегти пам’ять про святих, вони вклали серед каміння запечатану скриньку, в якій знаходилися дві олов’яні дощечки. На них були написані імена семи отроків та обставини їх страждань і смерті.

Але Господь навів на юнаків дивний сон, який тривав майже два століття. На той час гоніння на християн припинилися, хоча при святому благовірному цареві Феодосії Молодшому (408-450) з’явилися єретики, що відкидали воскресіння мертвих і віру в друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Одні з них говорили: «Як може бути воскресіння мертвих, коли не буде ні душі, ні тіла, так як вони знищаться?» Інші стверджували: «Тільки одні душі матимуть відплату, бо неможливо тілам повстати і ожити після тисячі років, коли не залишиться від них і праху». Тоді-то Господь і відкрив таємницю очікуваного воскресіння мертвих і майбутнього життя через Своїх сім отроків.

Власник ділянки землі, на якій знаходилася гора Охлон, почав зведення кам’яного будинку, і робітники розібрали вхід до печери. Господь оживив отроків, і вони прокинулися немов від звичайного сну, не підозрюючи, що минуло майже 200 років. Тіла їх і одяг були абсолютно нетлінними. Готуючись прийняти муки, отроки доручили святому Іамвліху ще раз купити їм хліба в місті для підкріплення сил. Підійшовши до міста, юнак був вражений, побачивши на воротах святий хрест. Почувши Ім’я Ісуса Христа, яке можна було промовляти цілком безкарно і вголос, він став сумніватися, що прийшов до свого міста. Розраховуючись за хліб, святий отрок подав торговцеві монету із зображенням імператора Декія і був затриманий. Йому висунули підозри у приховуванні знайденого скарбу старовинних монет.

Святого Іамвліха привели до градоначальника, у якого в той час знаходився Ефеський єпископ. Слухаючи здивовані відповіді юнака, єпископ зрозумів, що Бог відкриває через нього якусь таємницю, і сам вирушив разом із народом до печери. Біля входу в печеру єпископ вийняв з купи каміння запечатану скриньку і відкрив її. Він прочитав на олов’яних дощечках імена семи отроків та обставини замурування печери за наказом імператора Декія. Увійшовши до печери і побачивши в ній живих отроків, всі зраділи і зрозуміли, що Господь через пробудження їх від довгого сну відкриває Церкві таємницю воскресіння мертвих. Незабаром сам імператор прибув до Ефесу і розмовляв з юнаками в печері.
Тоді ж святі отроки на очах у всіх схилили голови на землю і знову заснули, цього разу до загального воскресіння.

🌺У Гощанському монастирі нова ігуменя 

Архієпископ Пимен возвів  у сан  ігумені монахиню Даниїлу (Котик) та привітав  її з призначенням. Про це повідомляє пресслужба РІвненської єпархії УПЦ. 

3 листопада 2024 в Гощанському Покровському жіночому монастирі відбулася важлива подія: монахиня Даниїла Котик була возведена у сан ігумені згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ. Чин возведення у сан очолив  архієпископ Рівненський та Острозький Пимен.

Монахиня Даниїла має за плечима 30-річний досвід послуху у монастирі, від початку його відродження. Протягом цього часу вона була вірною помічницею покійної ігумені Ірини, яка відійшла у вічність після тяжкої хвороби.
Архієпископ Пимен привітав новопризначену ігуменю, відзначивши її багаторічну самовіддану працю та відданість обителі. Владика побажав їй мудрості, терпіння та Божої благодаті у новому служінні, наголосивши на важливості її ролі як духовного наставника для сестер монастиря та підтримки для вірян. 

«Нехай Господь зміцнює Вас у всіх Ваших починаннях, дарує мир, здоров’я та натхнення для продовження справи покійної ігумені Ірини”, — сказав архієпископ. Окрім цього, владика попросив ігуменю бути суворою, але водночас люблячою у своєму служінні.

Ігуменя Даниїла подякувала архієпископу за довіру та благословення, пообіцявши сумлінно виконувати свої обов’язки та зберігати духовну спадщину монастиря.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/03/u-hoshchanskomu-monastyri-nova-ihumenia/

🍂3 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО ІЛАРІОНА ВЕЛИКОГО

Преподобний Іларіон Великий народився 291 року в палестинському селищі Тавафа. Його послали для вивчення наук в Олександрію, де він познайомився з християнами і прийняв Святе Хрещення. 

Почувши про Ангельське життя преподобного Антонія Великого (пам’ять 17 січня), Іларіон вирушив до нього, щоб навчитися догоджати Богові. Незабаром Іларіон повернувся на батьківщину. Батьки його вже померли. Роздавши майно родичам і жебракам, Іларіон оселився в пустелі біля міста Маіума. 
Преподобний посилено боровся з нечистими помислами, що бентежили розум і розпалювали плоть, перемагаючи їх важкою працею, постом і старанною молитвою. Диявол лякав святого примарами і привидами. Під час молитви святий Іларіон чув плач дітей, ридання жінок, рев левів та інших звірів. Преподобний розумів, що ці жахи наводять біси, щоб прогнати його з пустелі, тому пересилював страх за допомогою старанної молитви.

Одного разу на преподобного Іларіона напали розбійники, і він силою свого слова переконав їх залишити злочинне життя. Скоро про святого подвижника дізналася вся Палестина. Господь дарував преподобному Іларіону владу виганяти нечистих духів. Цим благодатним даром він звільнив від уз багато недужих. Хворі приходили для зцілення, і преподобний лікував хвороби безкоштовно, кажучи, що благодать Божа не продається. Через нюх святий дізнавався, якою пристрастю одержима та чи інша людина. 

Приходили до преподобного Іларіона і охочі рятувати свою душу під його керівництвом. З благословення преподобного по всій Палестині почали виникати монастирі. Переходячи з однієї обителі в іншу, він утверджував у них суворий подвижницький спосіб життя. За сім років до кончини († 371-372) преподобний Іларіон оселився на Кіпрі, де трудився в пустельному місці, поки Господь не покликав його до Себе.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/02/3-lystopada-prepodobnoho-ilariona-velykoho-3/

🌸Проповідь. Неділя 19-та після Пʼятидесятниці, про Лазаря та багача

Дорогі у Христі брати і сестри! 
У книгах Священного Писання ми знаходимо образ Бога, який день і ніч простягає свої руки до людини, щоби бути поруч із нею, щоби дарувати їй свою допомогу та підтримку і вічне життя.
Пророк Ісая засвідчує слово Господнє, що каже: «Я простягав мої руки день у день до бунтівливого народу, що ходив недобрими шляхами, за своїми примхами» (Іс. 65, 2). Подібну фразу читаємо в апостола Павла (пор. Рим. 10, 21), який вказує, що найбільша небезпека на людину чекає тоді, коли вона не впізнає Бога і не бачить того методу, у який Господь Бог подає їй свою допомогу.

Люди здебільшого думають, що Божа допомога приходить до них через могутність і силу цього світу. Проте Господь Бог часто простягає нам руку не через могутніх і сильних цього світу, а через того, кого ми вважаємо останнім, найслабшим, найгіршим, — через ту людину, яка, можливо, найбільше потребує допомоги.
Сьогоднішня притча про багача і Лазаря з Євангелія від Луки (16:19-31) є одним із найглибших біблійних текстів про милосердя, справедливість і долю людини після смерті. Вона розповідає про двох людей, які жили абсолютно різними життями на землі, але їхні долі кардинально змінилися після смерті.

Багач жив розкішно, одягався в дорогі шати, насолоджувався щоденними банкетами й не мав потреби ні в чому. Він був настільки поглинений власним комфортом, що не помічав тих, хто страждає навколо, зокрема Лазаря, який лежав біля його дверей, покритий ранами і голодний. Лазар був дуже бідний, залежав від милості оточуючих, але багача це не турбувало.
Цей контраст між багатством і бідністю у притчі підкреслює духовний стан кожного з героїв. Багач символізує тих, хто живе для себе, не звертаючи уваги на потреби ближнього, тоді як Лазар — образ людини, яка не має нічого, крім своєї віри та надії на Бога.
Коли обидва помирають, їхні ролі змінюються. Лазар потрапляє в лоно Авраамове — місце, яке вважалося обителлю праведників, де він знаходить утіху. Багач же опиняється в пеклі, де страждає від спраги і мук. Він бачить Лазаря і просить Авраама, щоб той послав Лазаря, аби він охолодив його язик водою.

Авраам нагадує багачу, що той отримав своє добро на землі, тоді як Лазар отримав лихо. Тепер же Лазар утішається, а багач мучиться. Це підкреслює справедливість Божого суду, який винагороджує або карає відповідно до життєвих вчинків людини.

Багач, страждаючи, просить Авраама попередити його братів, щоб вони змінили своє життя і уникли його долі. Проте Авраам відповідає, що вони мають Мойсея і пророків, тобто Святе Письмо, яке вчить про справедливість, милосердя і покаяння. Якщо вони не слухають Писання, то й навіть воскреслий із мертвих не змінить їхніх сердець.
Це застереження актуальне і для нас.

Притча навчає нас, що ми повинні бути уважними до страждань інших. Багатство і матеріальні блага не є поганими самі по собі, але вони стають згубними, коли відволікають нас від милосердя і співчуття.

Притча нагадує нам і про вічні цінності, важливість життя з вірою і благодійністю. Бог оцінює не лише наші діла, але й наше ставлення до інших, тому ми покликані дбати про свої душі та про добро ближнього, не забуваючи, що земне життя тимчасове, а вічність — безкінечна.
Притча про багача і Лазаря — це нагадування про важливість духовних цінностей. У світі, де матеріальні блага часто стають пріоритетом, ми повинні пам’ятати, що справжня цінність полягає не в багатстві, а в тому, як ми ставимося до ближніх. Ця історія спонукає нас задуматися над своїм життям, над тим, як ми використовуємо свої ресурси і чи не забуваємо ми про милосердя та співчуття.

Інколи ми, як і багач, можемо не помічати тих, хто потребує нашої допомоги. Але кожен акт доброти, кожен прояв співчуття має велику цінність перед Богом. Пам’ятаймо, що наше життя коротке, і тільки любов та добрі вчинки залишаться з нами на віки. Амінь.

Прот. Володимир Томашевський

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/02/propovid-nedilia-19-ta-pislia-p-iatydesiatnytsi-pro-lazaria-ta-bahacha/

🍂2 ЛИСТОПАДА – ВЕЛИКОМУЧЕНИКА АРТЕМІЯ

Святий великомученик Артемій був одним із видатних воєначальників за правління рівноапостольного царя Костянтина Великого (306–337, пам’ять 21 травня), а потім – його сина та наступника Констанція (337–361). Артемій, який мав багато нагород за відмінну службу та відвагу, був поставлений намісником Єгипту. На цій посаді він багато зробив для поширення та зміцнення християнства в Єгипті. 

Імператора Констанція на престолі змінив Юліан (361-363). Імператор-відступник, бажаючи повернути язичництво, вів непримиренну боротьбу з християнством, відправляючи на смерті сотні християн. В Антіохії він наказав катувати двох єпископів, які не бажали зректися Христової віри. 

У цей час у місто прийшов святий Артемій і всенародно викрив Юліана в безбожності. Розгніваний відступник піддав святого жорстоким тортурам. Після цього великомученика кинули до в’язниці. 

Під час молитви, яку святий підносив до Господа, йому явився Сам Христос в оточенні Ангелів і сказав: “Мужайся, Артемію! сповідав Мене перед людьми, на землі, так і Я сповідую тебе перед Отцем Моїм Небесним. Почувши це від Самого Господа, великомученик зрадів і став палко дякувати і славословити Його.
Наступного дня Юліан зажадав, щоб великомученик Артемій визнав язичницьких богів. Зустрівши рішучу відмову, імператор вдався до тортур. Подвижник переносив все без жодного стогону. Святий передрік Юліану, що незабаром той отримає справедливу відплату за зло, заподіяне християнам. Відступник розлютився і вдався до ще лютіших тортур, але вони не зламали волю великомученика, і тоді святий Артемій був обезголовлений († 362).
Його останки були поховані християнами.
Після смерті святого великомученика Артемія збулося його пророцтво про швидку загибель Юліана відступника.
Юліан зі своїм військом вийшов із Антіохії для битви з персами. Біля перського міста Ктезіфон йому зустрівся старий перс. Він обіцяв зрадити співвітчизників і бути провідником війську Юліана. Старий обдурив Відступника і завів його військо в Карманітську пустелю, в непрохідні місця, де не було ні води, ні їжі. Втомлене голодом і жагою греко-римське військо Юліана було змушене розпочати бій зі свіжими силами персів.

Божественна відплата наздогнала тут і самого відступника. Під час битви його було смертельно поранено невидимою рукою, незримою зброєю. Юліан важко застогнав і, вмираючи, промовив: “Ти переміг, Галілеянин!” 
Після загибелі імператора-відступника мощі святого великомученика Артемія було з почестями перенесено з Антіохії до Константинополя.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/01/2-lystopada-velykomuchenyka-artemiya-3/

🍂1 ЛИСТОПАДА – ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ ПРЕПОДОБНОГО ІОАННА РИЛЬСЬКОГО

Преподобний Іоанн Рильський – великий духоносний подвижник Болгарської Православної Церкви та небесний покровитель болгарського народу, народився прибл. 876 – 880 р.р. у селі Скрино Средецької області (стародавній Средець – нині Софія). Рано залишившись сиротою, хлопчик пішов пастухом у чужі люди. 

Одного разу багатій побив його за те, що загубилися корова з телям. Хлопчик довго плакав і молився, щоб Бог допоміг йому. Коли він знайшов корову з телятком, то в річці Струмі сильно піднялася вода. Юний пастух помолився, поклав на воду свій верхній одяг, накреслив на ньому хрест, узяв на руки теля і пройшов з ним, як посуху, на другий берег річки, де вже була корова. Багач, що сховався в лісі, жахнувся, бачачи це диво і, щедро нагородивши хлопчика, відпустив його зі свого будинку. 

Роздавши майно, хлопчик пішов із рідного села. Де і коли святий прийняв чернечий постриг, залишилося невідомим. Спочатку він трудився на високій і голій горі, харчуючись лише дикими рослинами. Хатина його була з хмизу. Через деякий час розбійники напали на нього вночі і, побивши, прогнали звідти. Тоді він знайшов глибоку печеру та оселився в ній. Там незабаром оселився і його племінник святий Лука. Місце було настільки безлюдне, що преподобний Іоан вважав спочатку появу Луки за бісівський підступ, але, дізнавшись, що юнак шукає душевного спасіння, з любов’ю прийняв його. 

Недовго їм довелося жити разом: брат преподобного Іоанна знайшов подвижників і забрав силоміць сина. Дорогою додому юнак помер від укусу змії. Розкаявшись, брат вибачався у преподобного. Пустельник часто ходив потім на могилу праведного юнака; там було його улюблене місце відпочинку. 

Дванадцять років провів преподобний у дикій печері, а потім перейшов до Рильської пустелі і оселився в дуплі дерева. Він багато постив, молився і постійно плакав; харчувався лише травою. Бачачи таке терпіння, Бог виростив преподобному боби, якими він харчувався довгий час. Ці боби і зробили його подвиги відомими людям. 

Одного разу стадо овець від раптового страху бігло по гірських урочищах, поки не зупинилося біля місця, де жив преподобний. Пастухи, що йшли за стадом, з подивом побачили пустельника, який ласкаво пригощав їх: “Ви прийшли сюди голодні – рвіть собі боби мої і їжте”. Усі їли і наситилися. Один же набрав собі багато бобів і в запас. Дорогою додому він запропонував їх товаришам, але у вкрадених стручках не було ні зернятка. Пастухи вернулися з каяттям, і старець пробачив, сказавши з усмішкою: “Бачите, діти, ці плоди призначені Богом для прожитку пустельного”. 

З того часу стали приводити до преподобного хворих і одержимих нечистим духом, яких він зцілював молитвою. Уникаючи популярності, подвижник пішов з улюбленого дупла і оселився на високій і важкодоступній скелі, де 7 років провів просто неба. Чутка про великого пустельника дійшла до болгарського царя Петра (927-969), який хотів бачитися з ним; але преподобний Іоанн, написавши листа, відхилив побачення. 

Пізніше пустельник прийняв під своє окормлення ченців, які влаштували монастир із храмом у печері, де раніше жив преподобний Іоанн. Він мудро пас своє стадо і помер 18 серпня 946 на 70-му році життя. За 5 років до смерті він написав своєю рукою “Заповіт до учнів”, один із найкращих творінь староболгарської писемності. Святе життя подвижника і знамення Божої милості за його молитвами були найкращою проповіддю християнської віри в новохрещеній Болгарській землі. 
У тривожний час боротьби Болгарії з Візантією, за західноболгарського царя Самуїла
преподобний Іоанн Рильський з’явився учням, наказуючи перенести його мощі в Средець (Софію), куди втік патріарх Болгарський Даміан (927-972). Передбачають, що перенесення мощів було в 980 р. Трохи пізніше права рука преподобного Іоанна Рильського була перенесена на Русь, ймовірно, в місто Рильськ, в якому була побудована церква в ім’я преподобного Іоана Рильського. 

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/31/1-lystopada-perenesennya-moshchey-prepodobnoho-ioanna-rylskoho-2/

‼️Шлях гуманітарної допомоги: Рівненська єпархія УПЦ виграла суд проти Укртрансбезпеки за несправедливий штраф

Рівненська єпархія УПЦ виграла суд у справі про штраф за гуманітарне перевезення в Херсон. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Через два місяці після доставки гуманітарної допомоги в Херсон Рівненській єпархії УПЦ довелося зіткнутися з неочікуваними труднощами: на власника вантажівки надійшов штраф від Укртрансбезпеки на суму 18 869 гривень за перевищення допустимої ваги на 10%. Попри те, що це був гуманітарний вантаж, штраф був виставлений у подвійному розмірі та надісланий на іншу адресу — в село Карпилівка Волинської області, що унеможливило вчасне оскарження.

«Перед поїздкою я особисто звернувся до Рівненського управління Укртрансбезпеки про можливість перевантаження, адже фуру завантажували прості люди, священники, миряни і могли неправильно розмістити вантаж, — розповідає керівник соціального відділу протоієрей Петро Перетятко. — В управлінні мене запевнили, що все буде добре і мені не має чого хвилюватися».

Як виявилось згодом, керівник соціального відділу таки не дарма хвилювався. Ківерцівська виконавча служба у Волинській області відкрила виконавче провадження і стягнула борг з власника фури у сумі 18 869 грн.

«Ми почали телефонувати на гарячі лінії Укртрансбезпеки, урядової лінії, нас запевнили, що якщо це гуманітарна допомога, то постанову скасують, — розповідає о. Петро. — Ми надали відповідні документи про доставку гуманітарної допомоги, але, на жаль, у відповідь отримали відмову».

Рівненська єпархія УПЦ намагалася скасувати постанову, звернувшись до Укртрансбезпеки з відповідними документами, які підтверджували гуманітарний характер вантажу. Однак через пропущені строки оскарження була отримана відмова, і єдиним варіантом залишався суд.
Судовий процес, який тривав вісім місяців, завершився перемогою для Рівненської єпархії. Суд визнав, що штраф був накладений несправедливо, оскільки перевезення здійснювалося для підтримки жителів прифронтових територій, а не для особистої вигоди. Апеляція Укртрансбезпеки була відхилена.

Рішення суду підкреслило важливість розуміння та підтримки тих, хто надає допомогу людям на прифронтових територіях, попри ризики та складнощі. Цей випадок став свідченням перемоги справедливості та віри в правосуддя, яке стоїть на захисті благих намірів.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/29/shliakh-humanitarnoi-dopomohy-rivnenska-ieparkhiia-upts-vyhrala-sud-proty-ukrtransbezpeky-za-nespravedlyvyy-shtraf/

🌿30 ЖОВТНЯ – МУЧЕНИКІВ КОСМИ І ДАМІАНА

Згадані церквою мученики та безсрібники Косма та Даміан народились у Аравії, займалися лікарською наукою, але наука не дуже допомагала їм при лікуванні хвороб. Отримавши від Бога благодать чудотворень, вони лікували недуги людей во ім’я Христа Спасителя.

Коли чутка про чудеса і вчення Косми та Даміана досягла до ігемона Лісія, негайно наказано було взяти їх. Приведені в Кілікію, вони були представлені ігемону. Розпитавши про віру, імена та батьківщину, ігемон наказав їм принести жертву ідолам. Коли ж вони не хотіли виконати наказу його та навіть сміливо сповідали свою віру в Христа, він наказав бити їх без милосердя, а потім зв‘язаних кинути в море.
Але Господь урятував їх від утоплення. Послав до них Ангела, який розв’язав та абсолютно здорових вивів на сушу. Цей чудовий порятунок був приписаний чародійству.
– Скажіть мені, – запитував їх ігемон, – яким це чарівництвом ви врятувалися від моря? І я хочу наслідувати ваше вчення. – Ми християни – відповідали мученики, – жодних чарів не знаємо, маємо лише силу Христову, яка рятує нас від усіх бід.

Роздратований ігемон не хотів більше говорити і звелів ув’язнити лікарів у в’язницю. Другого дня він наказав кинути їх у вогонь.
Але Господь і тут зберігав їх: вогонь втратив природну силу і не торкався їх.
Ігемон дивувався, але, не пізнавши Того, хто їх спасає, завдав їм нових тортур, однак все марно. 
Повісивши їх, спочатку наказав кидати в них каміння, а потім стріляти з луків, але каміння та стріли відскакували від тіл Косми і Даміана, як від стін, натомість вражали самих мучителів. Не знаходячи більше коштів на досягнення своєї мети, ігемон наказав обезголовити лікарів мечем. Разом із ними постраждали ще троє християн: Леонтій, Анфім та Євтропій.
Всі п’ятьох мучеників, які постраждали разом, були разом і поховані. Час їхніх страждань із достовірністю невідомий; безсумнівно лише, що вони постраждали наприкінці III століття, за царювання Діоклітіана і Максиміана. Ось усе, що відомо про цих святих безсрібників.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/29/30-zhovtnya-muchenykiv-kosmy-i-damiana-3/

На прохання іудеїв Пілат наказав також вбити і тих двох воїнів, які разом із Лонгином залишили військовий сан і там же в Каппадокії з ним разом проповідували Христа.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/28/29-zhovtnya-muchenyka-lonhyna-sotnyka-shcho-pry-khresti-hospodnomu-2/

🌿29 ЖОВТНЯ – МУЧЕНИКА ЛОНГИНА, СОТНИКА, ЩО ПРИ ХРЕСТІ ГОСПОДНЬОМУ

Коли Господь наш Іісус Христос, за невимовною Своєю милістю, благоволив врятувати нас від погибелі Своїм вільним стражданням, Хрестом, смертю і Воскресінням, тоді один сотник, на ім’я Лонгин, родом з Каппадокії, перебуваючи під владою Пілата, був приставлений зі своїми воїнами служити під час страждання і розп’яття Іісуса Христа. 

Побачивши чудеса, що відбулися при хресті Христовому: землетрус, затемнення сонця, відкриті труни, мерці, які повстали з них, і розпадання каміння, сотник Лонгін сповідував, що Христос є Син Божий. Про цю подію Божественний євангеліст Матфей так говорить: “Сотник же і ті, що стерегли з ним Іісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий”. 
Так свідчить про сотника Лонгина, який увірував у Христа, Божественне Євангеліє. Переказ же церковний до засвідченого в Євангелії додає, що Лонгин був той воїн, який простромив ребра розп’ятого Господа Іісуса Христа і від крові й води, що витікли, отримав зцілення хворих очей своїх. Той самий Лонгин був і серед вартових, приставлених Пілатом до Животворящого Тіла Іісуса Христа, що лежало у гробі.

Коли ж Господь славно воскрес із гробу і Своїм дивовижним постанням навів на варту жах, тоді Лонгин і два воїни остаточно увірували в Христа і стали проповідниками Воскресіння Христового, бо вони сповістили Пілата й архієреїв про те, що сталося. Архієреї та старійшини, влаштувавши нараду, дали воїнам достатньо грошей, щоб вони приховали про воскресіння Христове і сказали, що учні Христа, прийшовши вночі, вкрали Його, коли вони спали. 
Однак Лонгин грошей не взяв і приховати дива не захотів, а ще старанніше став свідчити про нього, і свідоцтво його було істинним. Тому Пілат і все іудейське сонмище зненавиділи Лонгина і весь гнів свій, який вони раніше мали на Христа, звернули тепер на Лонгина. 

Лонгин відкрито проповідував про Христа, що Він є Істинний Бог, і що він, Лонгин, був свідком животворящої смерті Його і воскресіння. За це свідчення Лонгин зазнав ненависті й гоніння з боку ворогів Іісуса Христа, які стали вишукувати причину, щоб занапастити його, але, не знаходячи за ним провини, не наважувалися, бо Лонгин був найстарішим із воїнів, людиною чесною і відомою самому кесареві. Коли ж Лонгин дізнався про їхній злий намір, то захотів краще бути відкинутим від них і залишитися з Христом, ніж жити в землях іудейських. Він залишив свій військовий сан, одяг і пояс і, взявши двох друзів своїх, які мали таку саму ревність за Христом, ухилився від народного спілкування і присвятив себе на служіння Єдиному Богові.

Прийнявши хрещення від святих апостолів, Лонгин незабаром залишив Єрусалим і пішов зі своїми друзями до Каппадокії; там він став проповідником і апостолом Христовим і багатьох навернув від омани до Бога. Потім, залишивши місто, Лонгин став жити в селищі свого батька, проводячи безмовне життя – у пості та молитвах.
Незабаром стало відомим усім зборам іудейським в Єрусалимі, що Лонгин поширює своє вчення по всій Каппадокії і проповідує про воскресіння Христове. Тоді архієреї та старійшини іудейські, сповнені заздрості й гніву, пішли до Пілата з багатьма дарами і стали просити його надіслати послання кесареві до Риму зі сповіщенням про те, що Лонгин відкинув від себе військовий сан, відмовився від підпорядкування римській владі і обурює в Каппадокії народ, проповідуючи їм про іншого царя. 

Пілат, прийнявши дари, погодився на прохання іудеїв і відправив до кесаря Тіверія послання, що містило сильний наклеп на Лонгина. Разом із цим листом Пілата євреї послали від себе багато золота кесареві й тим самим купили смерть святому Лонгину: бо незабаром від кесаря Тиверія прийшов наказ віддати Лонгина на смерть, як супротивника кесареві. Пілат негайно ж послав воїнів до Каппадокії, щоб відтяти голову Лонгина і принести її до Єрусалима для засвідчення єврейського сонмища в смерті Лонгина.

🌿28 ЖОВТНЯ – ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ «СПОРИТЕЛЬКА ХЛІБІВ»


28 жовтня Церква згадує ікону Божої Матері «Спорителька хлібів». Ікона була написана з благословення старця Введенської Оптинської пустині преподобного Амвросія. 

Це іконографічне зображення Божої Матері здається незвичайним — Богородиця сидить на хмарі, а Її руки розкинуті, наче Вона готова обійняти і благословити увесь світ. Внизу під Її ногами розстилається поле, де серед польових квітів і трав — снопи жита. Порівняно з іншими образами Божої Матері, «Спорителька хлібів» одна з наймолодших ікон Божої Матері, їй трохи більше ста років, тоді як образ «Іверської» Божої Матері походить від євангеліста Луки. Старець Амвросій сам призначив і дату пам’яті ікони Божої Матері “Спорителька хлібів” – 28 жовтня. 

У чому допомагає ця ікона ? 
Пресвята Богородиця допомагає людям у видобутку хліба насущного. Перед цією іконою моляться про допомогу у збиранні врожаю, про благословення у праці; про позбавлення потреби; про звільнення від посухи; про допомогу у роботі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/27/28-zhovtnya-ikony-bozhoyi-materi-sporytelka-khlibiv-2/

🌿28 ЖОВТНЯ – ПЕРВОМУЧЕНИКА ЛУКІАНА, ПРЕСВІТЕРА АНТІОХІЙСЬКОГО

Преподобномученик Лукіан, пресвітер Антіохійський, народився у сирійському місті Самосаті. У 12-річному віці він залишився сиротою. Лукіан роздав майно жебракам, а сам пішов у місто Едесу до сповідника Макарія, під керівництвом якого старанно читав Святе Письмо і навчався подвижницького життя. За благочестя та ревне поширення християнства серед юдеїв та язичників Лукіан був поставлений пресвітером. 

В Антіохії святий Лукіан відкрив школу, де зібрав безліч учнів і наставляв їхню книжкову премудрість. Святий Лукіан займався вченими працями, виправляв тексти Святого Письма, зіпсований переписувачами та єретиками. (Виправлений ним повний грецький текст Біблії під час його сповідницького подвигу був захований у стіні і знайдений при святому Костянтині Великому.) 

У гоніння Діоклітіана святий Лукіан був схоплений за доносом єретиків і відправлений у нікомідійську в’язницю, де протягом 9 років укріплював християн у сповідництві, переконуючи їх не боятися мук та смерті.

Від багатьох страшних тортур та голоду святий Лукіан помер у в’язниці. Перед смертю, бажаючи причаститися Христових Таїн на свято Богоявлення, прикутий ланцюгами до ложа мученик-пресвітер здійснив Безкровну Жертву на своїх грудях, і всі християни, які перебували у в’язниці, причастилися. Тіло святого мученика було кинуто в море, але за 30 днів дельфіни винесли його на берег. Віруючі з честю поховали багатостраждальне тіло святого Лукіана.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/27/28-zhovtnya-pervomuchenyka-lukiana-presvitera-antiokhiyskoho-2/