#KyivNotKiev
Що скаже історія?
Отже, авдиторія «Мовного трибуналу» вже свідома того, що Рада з географічних назв США ухвалила рішення про використання слова «Kyiv» на заміну «Kiev» в офіційній англомовній транслітерації назви столиці України. Це важлива подія, але українська інтелігенція бореться за повне викорінення варіанту «Kiev» зі слововжитку Америки, Європи… в перспективі всього світу. Які їхні мотиви?
Почнемо з банального. В українській та російській мовах назва столиці України вимовляється по-різному. Коли в нас це «Київ», то в східного сусіда «Кієв» (пишеться по-їхньому «Киев»). Відповідно транслітерація «Kyiv» відповідає українському варіанту вимови, а «Kiev» — російському. Звичайно, в незалежній державі свідомі українці прагнуть того, щоб за кордоном їхню столицю називали так, як роблять це вони, українці, а не як східний сусід, із яким у нас ще й війна.
Якщо дивитися на проблему з історичної перспективи, то ноги в шкоди ростуть з СССР. В Російській імперії, зрозуміло, ні царі, ні генерали-губернатори не щебетали по-українськи «Київ», тож «Киев» зародився на українській землі після Переяславської ради та статей 1654 року, які відтягнули спочатку пів України, а потім її усю зі сфери впливу Речі-Посполитої прямо в руки Московії, якій знадобиться ще 120 років на повну інкорпорацію України в імперію (цебто до знищення будь-якої адмінавтономії). Однак це мало впливало на закордон, оскільки Російська імперія була досить закритою країною, хоч і прагнула до протилежного.
СССР хотів навпаки бути закритим, але в умовах XX століття, епохи технологічних відкриттів, коли з’являються автодороги, міжкраїнні залізниці, літаки та авіасполучення, значення того, як вимовляється назва столиці УССР на місці, впливає на те, як це вживатимуть за кордоном. По-перше, в «Союзі» реальної автономії в жодної соціалістичної республіки не було, зокрема й в УССР. По-друге, значну частину історії радянської України нею керували неукраїнці, які були некомпетентними в багатьох українських справах, зокрема й в питанні української мови. Тож не дивно, що в Європу та Сполучені Штати для слововжитку пішов саме російський варіант назви української формальної столиці.
А як щодо Козаччини? Які є документальні засвідчення назви майбутньої української столиці XVI чи XVII століття? Я хотів би зупинитися на роботі незаангажованого автора, себто ні українця, ні поляка, ні москаля. Таким є французький інженер та картограф Ґійом Левассер де Боплан, чия праця «Опис України» стала сакральною для дослідників української історії XVII століття. На одній з його карт, яку ви можете розглянути тут, назва майбутньої столиці України записана як «Kiiow» (тобто «Кийов»), а сам регіон великими літерами «Kiiovi». Це цілком логічно, адже французький інженер покинув Україну до 1654 року, до Переяславських статей.
Якщо ж говорити про ще давніші часи, про період Руської держави, то в тодішній руській літературі існувало вкрай багато варіантів написання назви слов'янської столиці. У «Лаврентіївському літописі» це Кыѥвъ, у «Галицько-Волинському» — Къıевѣ, в «Слово о плъку Игоревѣ» — КыєвЂ. Якщо розшрифровувати це фонетично, то всі три варіанти більше тяжіють до сучасної української вимови, ніж до російської. Адже ъı в першому складі можна розшифрувати як и, а ъ вкінці традиційно не вимовляється.
Отож рішення, ухвалене в Штатах, набуває слушности не лише з погляду сьогодення. Підкріпити його можна також, спираючись на тисячолітню українську історію.
Віталій Побережний, автор каналу Історія.
Що скаже історія?
Отже, авдиторія «Мовного трибуналу» вже свідома того, що Рада з географічних назв США ухвалила рішення про використання слова «Kyiv» на заміну «Kiev» в офіційній англомовній транслітерації назви столиці України. Це важлива подія, але українська інтелігенція бореться за повне викорінення варіанту «Kiev» зі слововжитку Америки, Європи… в перспективі всього світу. Які їхні мотиви?
Почнемо з банального. В українській та російській мовах назва столиці України вимовляється по-різному. Коли в нас це «Київ», то в східного сусіда «Кієв» (пишеться по-їхньому «Киев»). Відповідно транслітерація «Kyiv» відповідає українському варіанту вимови, а «Kiev» — російському. Звичайно, в незалежній державі свідомі українці прагнуть того, щоб за кордоном їхню столицю називали так, як роблять це вони, українці, а не як східний сусід, із яким у нас ще й війна.
Якщо дивитися на проблему з історичної перспективи, то ноги в шкоди ростуть з СССР. В Російській імперії, зрозуміло, ні царі, ні генерали-губернатори не щебетали по-українськи «Київ», тож «Киев» зародився на українській землі після Переяславської ради та статей 1654 року, які відтягнули спочатку пів України, а потім її усю зі сфери впливу Речі-Посполитої прямо в руки Московії, якій знадобиться ще 120 років на повну інкорпорацію України в імперію (цебто до знищення будь-якої адмінавтономії). Однак це мало впливало на закордон, оскільки Російська імперія була досить закритою країною, хоч і прагнула до протилежного.
СССР хотів навпаки бути закритим, але в умовах XX століття, епохи технологічних відкриттів, коли з’являються автодороги, міжкраїнні залізниці, літаки та авіасполучення, значення того, як вимовляється назва столиці УССР на місці, впливає на те, як це вживатимуть за кордоном. По-перше, в «Союзі» реальної автономії в жодної соціалістичної республіки не було, зокрема й в УССР. По-друге, значну частину історії радянської України нею керували неукраїнці, які були некомпетентними в багатьох українських справах, зокрема й в питанні української мови. Тож не дивно, що в Європу та Сполучені Штати для слововжитку пішов саме російський варіант назви української формальної столиці.
А як щодо Козаччини? Які є документальні засвідчення назви майбутньої української столиці XVI чи XVII століття? Я хотів би зупинитися на роботі незаангажованого автора, себто ні українця, ні поляка, ні москаля. Таким є французький інженер та картограф Ґійом Левассер де Боплан, чия праця «Опис України» стала сакральною для дослідників української історії XVII століття. На одній з його карт, яку ви можете розглянути тут, назва майбутньої столиці України записана як «Kiiow» (тобто «Кийов»), а сам регіон великими літерами «Kiiovi». Це цілком логічно, адже французький інженер покинув Україну до 1654 року, до Переяславських статей.
Якщо ж говорити про ще давніші часи, про період Руської держави, то в тодішній руській літературі існувало вкрай багато варіантів написання назви слов'янської столиці. У «Лаврентіївському літописі» це Кыѥвъ, у «Галицько-Волинському» — Къıевѣ, в «Слово о плъку Игоревѣ» — КыєвЂ. Якщо розшрифровувати це фонетично, то всі три варіанти більше тяжіють до сучасної української вимови, ніж до російської. Адже ъı в першому складі можна розшифрувати як и, а ъ вкінці традиційно не вимовляється.
Отож рішення, ухвалене в Штатах, набуває слушности не лише з погляду сьогодення. Підкріпити його можна також, спираючись на тисячолітню українську історію.
Віталій Побережний, автор каналу Історія.