APRMI

​​Через звірства окупантів, зокрема, випадки сексуального насильства, українське суспільство отримало колективну травму.

👉 У статті Яни Радченко розглянуті різні аспекти цієї проблеми. Зокрема, чому зґвалтування – це зброя в руках російського солдата.

Акушерка-гінекологиня й дослідниця теми сексуального насильства Галина Майструк уважає, що українська система охорони здоров’я була не готова до того, що відбувалося на тимчасово окупованих росіянами територіях.

💬 «Лише тепер Міністерство охорони здоров’я України починає розробляти форми й анкети, за якими лікарі зможуть описувати і фіксувати випадки сексуалізованого насильства. У мирний час лікар міг тільки встановити та описати факт зґвалтування, а після однаково потрібний був висновок судово-медичного експерта, адже без нього доказова база в суді не працюватиме. Тепер лікар повинен не просто зафіксувати, а й матиме можливість підтвердити цю ситуацію. Процес ускладнюється тим, що в мирний час лікарі рідко мали справу з груповими зґвалтуваннями. І навіть якщо кривдників ніколи не зможуть ідентифікувати, для того щоб це ввійшло до складу військових злочинів, має бути достатньо лише висновку лікаря», — пояснює експертка.

Галина Майструк додає, що через бойові дії, які тривають, перевірити такі злочини російських військових надзвичайно важко, а отримання статистичних даних для позовів у міжнародних судах може затягнутися на роки. На її думку, українське суспільство отримає тяжку колективну травму, яку доведеться дуже довго долати.

Сексуальне насильство використовується як зброя війни. Для окупантів це легкий і вигідний спосіб досягнути мети — знищити моральний дух і патріотичний поклик українського суспільства. Коли солдати рф ґвалтують цивільне населення, йдеться не про сексуальний інтерес, а про садистську «перемогу», контроль і спосіб хоч у якомусь сенсі виграти війну. Зґвалтування й сексуальне насильство в умовах конфлікту — це не про секс, це втілення практикування влади, домінування та приниження.

Життя — найбільша цінність, і його збереження має бути пріоритетом. Так само безумовним пріоритетом є добробут уцілілих.

Після того як буде забезпечено виживання та добробут громадянок і громадян, метою суспільства і влади має стати досягнення справедливости і покарання кривдників на міжнародному рівні. А також припинення ганебної практики сексуального насилля як зброї війни в планетарному масштабі — раз і назавжди.

👉 У статті Яни Радченко за посиланням https://bit.ly/3S1Ocfe – глибокий аналіз проблеми, розʼяснення причини зґвалтування, юридичні та психологічні поради, медичні рекомендації та поради ЗМІ як писати про сексуальне насильство, аби не завдати ретравматизації постраждалим та не травмувати споживачів контенту.

Ілюстрація – Олена Іванків

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» запустив проєкт Мартиролога жертв російсько-української війни серед цивільного населення за 2014–2022 – «Закриті очі»
– https://closedeyes.org/

На платформі уже зібрано інформацію про більше ніж 2000 імен. Дані акумулюються з відкритих джерел, оцінюються дослідницькою командою і публікуються на сайті з можливістю додавати і розширювати важливі факти життя чи обставини смерті.

Команда проєкту об’єднує науковців, які прагнуть вшанувати пам’ять про загиблих і розповісти світу про немислимий у 21 столітті геноцид, якому були піддані українці. У сучасному світі збереженню імен жертв приділяється особлива увага. Ці імена – це болюче нагадування народам про втрату найціннішого – людського життя, і водночас це пересторога щодо наслідків потурання терористичним режимам.

Проєкт «Закриті очі» покликаний звернути увагу світової громадськості на результати, до яких призводить повільне реагування на військову агресію і бездіяльність в час масового насильства. Платформа має англомовну версію, а тому кожен з будь-якого куточка світу може відвідати онлайн-меморіал і віддати шану невинним жертвам.

Сформувати повний мартиролог можливо тільки, об’єднавши зусилля всіх українців, а тому куратори проєкту закликають долучатися до важливої справи і ділитися інформацією про загиблу людину, обставини її смерті, історію життя. «Закриті очі» – це єдина платформа, де кожен, хто володіє відповідними даними, може додати ім’я. Після модерації ці свідчення будуть опублікованими і стануть частиною національної пам’яті.

«Назва «Закриті очі» несе в собі певний символізм. Ми говоримо про те, що світ воліє не бачити кількість загиблих українців і втрачених життів внаслідок війни. Щоб наш мартиролог перестав поповнюватися новими іменами, люди повинні нарешті відкрити очі і діяти єдиною та злагодженою силою проти жорстокості російського окупанта і на захист України», – коментує Hana Furman, ідейний натхненник проєкту «Закриті очі».

оце набазувала (так, посилання на клятий фейсбук), текст знизу:

Знаєте, чому для більшості чоловіків питання порнографії і проституції - то ги-ги і га-га (ну окрім того, що вони і є споживачами того насильства)?

Бо коли їм 4-12 років, вони скоріш за все не зустрічають ледь не біля кожного куща ексгібіціоністів, які зненацька тицяють тобі в лице свій стручок і просять його помацати.

Коли їм 8-18 років, вони переважно не страждають від фротеристів. Їх ніхто не мацає за інтимні зони в транспорті. Ніхто не треться об них своїм прутнем у тролейбусі чи метро.

Коли їм 5-18 років, вони найчастіше не потерпають від інцесту. Тоді як більше 20% дівчат у віці до 12 років були зґвалтовані татами, вітчимами, старшими братами, хрещеними, дядями, дідусями (дані Ради Європи). Це призводить до травми, дисоціації з власним тілом, депресії, що є однією з причин потрапляння у проституцію. Бо «я погана, зіпсована і все, на що я здатна, - віддавати своє тіло для задоволення потреб чоловіків». Так звучить голос суспільства всередині дівчини, бо «сама винна».

Коли їм 6-17 років, їх скоріш за все не домагаються вчителі, тренери, сусіди, друзі батьків.

Коли їм 17-23 роки, їх не домагаються викладачі, декани, ректори.

Коли починають займатися сексом, чоловіки майже ніколи не хвилюються з приводу того, що партнерка порушить домовленості, зґвалтує, примусить до чогось небажаного, віддасть у «користування» друзям. Вони не ходять по вулицях з затиснутими у руці ключами, а дівчатам і жінкам небезпечно всюди.

Коли їм від 0 до 100 років, суспільство не ділить їх на хороших і поганих чоловіків тільки за зовнішнім виглядом чи поведінкою. «Ого, які цицьки відростила, щоб чоловіків зваблювати!» - сказали дорослі люди 12-річній дитині моєї знайомої. Дівчат ледь не з народження об’єктивізують і сексуалізують.

Щось із цього списку знайомо кожній дівчині, жінці. Або одразу все.
І чи треба писати, що ексгібіціоністи, фротеристи, ґвалтівники, педофіли - то чоловіки? І саме чоловіки втягують дівчат у проституцію, примушують зніматися в порно, продають їх як товар у країни, де через легалізацію просто неймовірний попит, який щоденно потребує все нових і нових тіл.

Війна показала, що жодна жінка не захищена від секс-рабства і потрапляння у проституцію. Рятуючись від бомб і ракет, українки, на жаль, стали жертвами цієї страшної індустрії насильства.

Я ж хочу зробити цей світ більш безпечним для дівчат і жінок. Як жінка, як сестра, як тітка вже дорослої дівчини і як мама неповнолітньої доньки.

Як тільки це станеться, хлопчики й чоловіки теж отримають більше гарантій безпеки, бо їх ґвалтують не жінки…

Дякую, що розділяєте ці цінності разом зі мною!

"Женская армия будет сосать" - слова українського стендапера. Так, так, так

Жінки гинуть, отримують поранення на фронті. Роблять важку роботу. Але досі для частини мужиків, вони все одно м'ясо, шкури, дірки.

Якщо комусь не зрозуміло, що тут не так, пояснюю: Сексуалізація військовослужбовиць (як і жінок інших професій) дегуманізує жінку. У патріархальній культурі роль жінки і так зображується як "мадонна"/"берегиня" - тобто обслуга та інкубатор, або "блудниця" - тобто дірка для їбання. Ніякої гідності, людяності, особистості у цій концепції не передбачено, бо жінка постає виключно як другорядний персонаж для задоволення потреб чоловіків