🤔 Цифри, які викликають змішані емоції.
Telegram є найпопулярнішим джерелом інформації для 47% респондентів, далі йдуть YouTube (26%), «Єдиний марафон новин» (21%), а також розповідей очевидців подій/знайомих та офіційні державні джерела (обидва - по 19%).
Інші джерела включають телевізійні канали, які не є частиною «Єдиного марафону новин» (16%), українські онлайн-медіа (15%) та міжнародні ЗМІ (14%).
Це — дані соціологічної групи "Рейтинг". Ось тут можна подивитися детальніше по варіантах відповідей.
З одного боку, ми з вами спілкуємося на платформі Telegram на каналі, який не є медіа в класичному розумінні цього слова. З іншого — я все-таки журналістка суспільного мовника, і розумію, що для нас як для медіа в звичному розумінні цього слова цифри вкрай невтішні.
(Хоча в нас є канал у Telegram, як і в більшості українських медіа, я все ж припускаю, що основу цих 47% склали не Telegram-канали від ЗМІ.)
Цікаве з цього ж дослідження:
Соціальні мережі вважаються основним джерелом дезінформації (53%), за ними йдуть месенджери (зокрема і Telegram) (35%) і телебачення (32%).
89% респондентів вважають дезінформацію серйозною проблемою, серед яких 56% вважають її дуже серйозною, а 33% - скоріше серйозною. Лише 10% не вважають проблему дезінформації та фейків серйозною.
Додам сюди ще одну цифру, яка мене реально стурбувала. Центр Разумкова у вересні оприлюднив результати опитання про довіру до (зокрема) соціальних інституцій. І вони показують від'ємну (!) довіру до ЗМІ.
48% респондентів не довіряють ЗМІ як соціальному інституту, довіряють — 45% опитаних.
Не те, щоб я мала великі ілюзії щодо споживання інформації в Україні, та й розрив між недовірою і довірою не є катастрофічним, я все ж вражена саме від'ємному показнику.
❓Що впливає на таке сприйняття українцями класичних медіа, як вважаєте? З вашого досвіду і за вашими спостереженнями як споживачів інформації.
Telegram є найпопулярнішим джерелом інформації для 47% респондентів, далі йдуть YouTube (26%), «Єдиний марафон новин» (21%), а також розповідей очевидців подій/знайомих та офіційні державні джерела (обидва - по 19%).
Інші джерела включають телевізійні канали, які не є частиною «Єдиного марафону новин» (16%), українські онлайн-медіа (15%) та міжнародні ЗМІ (14%).
Це — дані соціологічної групи "Рейтинг". Ось тут можна подивитися детальніше по варіантах відповідей.
З одного боку, ми з вами спілкуємося на платформі Telegram на каналі, який не є медіа в класичному розумінні цього слова. З іншого — я все-таки журналістка суспільного мовника, і розумію, що для нас як для медіа в звичному розумінні цього слова цифри вкрай невтішні.
(Хоча в нас є канал у Telegram, як і в більшості українських медіа, я все ж припускаю, що основу цих 47% склали не Telegram-канали від ЗМІ.)
Цікаве з цього ж дослідження:
Соціальні мережі вважаються основним джерелом дезінформації (53%), за ними йдуть месенджери (зокрема і Telegram) (35%) і телебачення (32%).
89% респондентів вважають дезінформацію серйозною проблемою, серед яких 56% вважають її дуже серйозною, а 33% - скоріше серйозною. Лише 10% не вважають проблему дезінформації та фейків серйозною.
Додам сюди ще одну цифру, яка мене реально стурбувала. Центр Разумкова у вересні оприлюднив результати опитання про довіру до (зокрема) соціальних інституцій. І вони показують від'ємну (!) довіру до ЗМІ.
48% респондентів не довіряють ЗМІ як соціальному інституту, довіряють — 45% опитаних.
Не те, щоб я мала великі ілюзії щодо споживання інформації в Україні, та й розрив між недовірою і довірою не є катастрофічним, я все ж вражена саме від'ємному показнику.
❓Що впливає на таке сприйняття українцями класичних медіа, як вважаєте? З вашого досвіду і за вашими спостереженнями як споживачів інформації.