мені подарували молескін (одна з найкращих матеріальних штук соу фар), і я дуже інтуїтивно, первинно від внутрішньої необхідності писати від руки, почала серію примітивних скетчів з лаконічними, але деталізованими підписами, присвячену їжі окупації та речам (матеріальним, знову ж таки, тобто, згрубша, предметам) із того часопростору, котрі мене досить триггерять
і ця історія для мене – як нагадування передовсім собі ж, що окупація як Ситуація є радикально декласуючою, через що триггерити, викликати відразу, нудоту, запаморочення, неприємні флешбеки можуть супер неочевидні, позаконтекстово нормальні, звичайні, буденні речі, як-от господарське мило, ліхтарик, волоські горіхи чи, господи прости, грузинська чурчхела
можливо, колись із цієї побутової самотерапії виросте щось більше, аніж десяток списаних сторінок у блокноті