прεсвѷтεръ Юрїй

23 листопада (четверта субота місяця) — трагічні 90-ті роковини Голодомору 1932-1933 рр., який на той час був вже другим актом геноциду українського народу, організованим керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР шляхом створення штучного масового голоду. Завдяки останнім документам того часу, які були нещодавно оприлюднені, історико-криміналістична експертиза встановила число загиблих від Голодомору:
9 млн 108,5 тисяч в УСРР, а разом з етнічними українськими регіонами Північнокавказького краю — 10,5 млн ☠️

Упокій, Господи, душі безвинно убієнних дітей Своїх 🕯
[UA] — … мо‌лимось про упокíй душ спочи‌лих рабíв Бо‌жих, від го‌лоду і мо‌ру безбо‌жною вла‌дою замо‌рених, і щоб прости‌тися їм вся‌кому прогрíшенню, вíльному же і невíльному.
[CSC] — … молíмся о упокоє‌нiї ду‌ш усо‌пших рабо‌в Бо‌жiїх, от гла‌да і па‌губи безбо‌жною вла‌стiю умóренних, і о є‌же прости‌тися їм вся‌кому прегріше‌нiю, во‌льному же і нево‌льному.

📽 24 листопада 2018 року Комунікаційною кампанією Міністерства інформаційної політики України до Дня пам'яті жертв Голодомору був опублікований відеоролик «Голодний Дух – День пам'яті жертв Голодомору».

До вчорашніх дискусій високопревелебних архімандритів щодо Евхологіона святителя Петра II Київського, а превелебних ігуменів — про конкретну вказівку із нього щодо варіння і освячення мѷра.
_________________________________
Так, святитель Петро Могила, перераховуючи необхідні речі для Таїнств Хрещення і Мѷропомазáння, звісно, говорить і про мѷро, яке щороку варить самостійно кожен єпископ для своєї єпархії і освячує його у Великий Четвер. Парафіяльному священнику необхідно тільки мати піклування, аби у його храмі мѷро не застаріло, оновлюючи його і спалюючи на камені залишки старого [Евлологіон, с. 16].

Як відомо, в римо-католицькій традиції є практика, що кожен єпископ має право власноруч для своєї дієцезії варити, а по факту — міксувати, мѷро і то не є великою таємницею. І у Київській Церкві це не стало римською новинкою, а скоріше карфагенською «стариною», позаяк самостійне виготовлення мѷра кожним єпископом реґламентує VI правило Карфагенського Собору 419 р.

Слід зазначити, що після Хрещення Київської Русі і аж десь до середини XV ст. Київська Митрополія послуговувалася мѷром, що прибувало із КПля — коли чистим, а коли і розбавленим, про що свідчить Софійський рукопис «Возслѣдовáніє надъ растворéніємъ і освящéніємъ святóго велúкого Мѷра» [Києво-Соф. бібл. № 647, л. 255; № 76, л. 12; № 77]. Можна вважати, що самостійне мѷроваріння на теренах Київської Церкви активніше почалося через логістичні проблеми після горезвісного 29 травня 1453 р. Московська ж Митрополія почала робити це декількома роками раніше, де кожен єпископ мѷровáрив аж до 1675 р., коли постановою тамтешнього Собору це було заборонено, закріпивши це як обов’язок (привілей влади?) лише Патріарха, який мав його безкоштовно роздавати єпископам Московської Церкви, а ті, так само безкоштовно, єпархіальному духовенству.

Київ же продовжував поперемінно (у КПЛ та Софійському соборі) звершувати варіння аж до 1913 р. і варив не тільки для себе, але подекуди ділився і з іншими православними територіями, як це було, до прикладу, із Молдовалахією. У 1916 р. Мѷроваріння в Києві не відбулося через обставини Першої світової війни (цю причину офіційно озвучував тодішній Київський Митрополит священномученик Володимир Богоявленський, на підставі попереднього прохання отримавши від Москви для Києва 5 відер мѷра). Втім, це не стало причиною ануляції древньої київської практики, що бачимо через два роки на Всеросійському Помісному Соборі, на якому було визначено, що Патріарх Московський «озабочивается своевременнымъ изготовленіемъ и освященіемъ св. мѵра для потребностей Россійской Церкви», але при цьому «за Кіевскимъ Митрополитомъ сохраняется древнее право освященія св. мѵра».

Ось це «древнее право освященія св. мѵра» згладилося вже у радянський період історії Київської Церкви і відновилося тільки у 2023 р., згідно із попереднім рішенням за рік 2022-й. Хоча я знаю від старого духовенства, що Екзарх України, за погодженням із Патріархом Пименом, планував відновити Київське Мѷроваріння до 1000-ліття Хрещення Київської Русі, але цей задум не втілився у життя через певну проблематику. Сподіваюся, дотичні до того задуму особи колись таки опублікують з приводу цього відповідні мемуари.

До чого це все? А до того, що Митрополит Київський, Галицький і всієї Рóсії Петро Могила ніколи не робив сенсації, а просто зафіксував у своєму Евхологіоні століттями до того вживану практику Київської Митрополії, яка здавна варила мѷро і вважала це цілком природнім для себе явищем, яке в минулому столітті «було поставлено на павзу» не через заборону чи відібрання цього права, а тому, що особи в шкіряних куртках заважали здійснювати цей процес персоналіям у гаптованих сакосах.

Чи знаєте Ви, яка молитва має виголос: «СЛАВА ТОБІ, БОЖЕ, ЩО ВСЕ ТЕРПИТЬ ЗАВЖДИ, НИНІ Й ПОВСЯКЧАС, І НА ВІКИ ВІКІВ. АМІНЬ!» ❓

Вірно! Це завершення молитви на зруйнування храму 🏗

У 694 р. автократор Юстиніан II Безносий (гр. Ρινότμητος) звелів зруйнувати храм Пресвятої Богородиці навпроти свого палацу, щоб спорудити на її місці фонтан та альтанку. Він викликав до себе Константинопольського Патріарха Каллініка I і наказав йому прочитати молитву на зруйнування храму, на що столичний Архієпископ відповів: «Молитву на побудову церкви ми маємо, а от на зруйнування церкви не отримали». Врешті-решт, попри всі протести, Патріарх Каллінік таки був змушений щось прочитати і це щось мало завершення тим виголосом, що знаходиться на початку допису.

До слова кажучи 🗣

👑 через рік після цього Юстиніан був скинутий із царювання зеком-полководцем Леонтієм та із відрізаними ніздрями був засланий до Криму, звідки втік до болгар, які в коаліції із іншими слов'янськими племенами повернули йому Константинопольський трон у 705 р;

🧱 цього ж року Патріарх Каллінік був осліплений Юстиніаном, хоча останній хотів його вбити ще 10 років до того за осуд руйнування храму на честь Пресвятої Богородиці, та засланий у в’язницю Риму, де його замурували на 40 днів у стіну, втім він вижив і помер через 4 дні після розмурування;

🗓 пам’ять священномученика Каллініка у Всеправославному Місяцеслові – 23 серпня/5 вересня; пам’ять благовірного Юстиніана Ринотмета в Елладській Православній Церкві – 2/15 серпня.