Виринаю до вас з непостійною рубрикою МЗЛ-кореспондент. Сходила на презентацію нової книжки Щепана Твардоха “Нуль” про війну в Україні (про яку він не з чуток знає, бо збирає гроші, купує для війська різноманітне обладнання і самостійно возить його на фронт машиною), записала все, що могла, і розкажу коротенько.
Однією з ідей книги є показати редукцію ідентичності воїнів на нулі, але не в вигляді якогось цинічного наративу, який заперечує шляхетність чи братерство, а просто розказати про те, як війна здирає все аж до голої екзистенції з тих людей, яких автор там зустрічав. Напевно тому на обкладинці ззаду зображений оббілований кінь (Кінь - позивний чи ім’я головного персонажа).
Автор навів цитату Галини Крук про те, що кожного дня все важче пояснювати іншим, що українці відчувають. Ця тема теж зачеплена в книзі - про те, що є два світи: на фронті і поза ним. І що ці два світи немов анулюють один одного, і солдати б’ються за той світ звичайного життя, але навіть коли війна закінчиться, можливо, до нього уже не повернуться, бо вона продовжиться всередині в них.
Книжа починається з фрази “Нам пізда”, бо її всі при авторові повторювали, і вона показала йому рівень порозуміння між воїнами, недоступний стороннім.
Автора дуже цікавить амальгама з слов’янських мов, кодів і матюків, якою послуговуються воїни, він вільно читає українською, більшість усного мовлення теж розуміє і навіть навчився говорити спрощеною версією української. І такою власне є мова роману, яка виникає з обмежень автора, а персонаж відображає перспективу подібну до його власної.
Нарація в книзі від другої особи, і якщо уважно читати, то наприкінці роману буде відповідь, для чого так написано. А ще автор зізнався, що він в загальному не знає, нащо пише те чи інше, просто йому здається, що так буде добре, так підказує інтуїція.
Розповідав, що на його думку в сучасній літературі концепція воїнів і боротьби деконструйована далі нікуди, хоч і далі присутня в поп-культурі, як то в фільмах Марвел. Наприклад, бравий солдат Швейк показує, як Dulce et decorum est pro patria mori часто є способом маніпуляції. Але це лише одна сторона медалі, адже на війні в Україні без жодних маніпуляцій люди б’ються за свій дім, друзів, право жити і самоорганізовуватись, як хочуть. І сучасний критичний апарат літератури досить безпорадний відносно неї.
На питання, що його найбільше вразило, відповів, що це був перший раз, коли він почув роботу артилерії. Адже він скількись годин перед тим сів в машину в себе під домом, а виліз з неї вже на Донбасі, і тоді коли почув ці звуки, то вперше усвідомив, що це відбувається тут і зараз, не так і далеко від його дому.
У відповідь на питання, чи можна хоч щось позитивне винести з цієї війни, відповів, що він не вміє нічим захоплюватись в цій ситуації. Розповів про братів Ратушних, які трагічно загинули один за одним, і їх маму і додав, що, можливо, якби в нього не було дітей, то дивився б на війну більш романтизовано. Підкреслив, що при цьому не применшує самопожертви людей, і додав, що наче ходить в пітьмі в цій новій реальності, і роман теж написаний трохи навпомацки.
На питання про мотивацію Коня до битви відповів, що зустрічав багатьох добровольців, як то здоровенного маорі, який фізично тримав його за комір і не хотів відпускати, бо йому кортіло поговорити з кимось, хто розуміє англійську. Також наслухався від солдатів історій, наприклад, про колумбійця, якого прислав вчитись воювати картель, чи американців, які повертаються в Америку, коли усвідомлюють, що не можуть викликати в будь-який момент air strike.
В цілому чудові враження від презентації, Твардох очевидно неймовірно начитана і інтелігентна людина, його просто приємно слухати. Коли підписувала книжку, подякувала за допомогу, а він українською відповів “Разом до перемоги”.
