Нотатки Лікаря🇺🇦

Чому засунути лампочку в рот можна, а вийняти ні?

Загальновідомий факт: в рот людини лампочка входить без особливих зусиль завдяки своїй грушоподібній формі. Однак, експерименти з тими ж лампочками лідирують у рейтингу причин безглуздих травм.

Феномен із лампочкою у роті пояснюється анатомічними особливостями щелепи. Коли людина вставляє лампочку в рот, нижня щелепа розширюється завдяки рухам м'язів, і лампочка легко проходить між зубами. Але як тільки лампочка опиняється всередині, м'язи рефлекторно скорочуються, а кісткова структура щелепи не дозволяє її розкрити достатньо, щоб вийняти лампочку назад.

Внутрішньокістковий судинний доступ

Внутрішньокістковий судинний доступ (ВКД) — це метод екстреної медичної допомоги, який використовується для введення ліків, розчинів або кровозамінників через кістковий мозок, коли традиційний венозний доступ недоступний або неможливий.

Цей метод застосовується переважно у критичних станах, таких як масивна крововтрата, опіки, серцево-легенева реанімація або у дітей, у яких важко знайти периферичні вени.

Спеціальну голку вводять у кістку (зазвичай у велику гомілкову кістку, плечову кістку або таз). Кістковий мозок має густу мережу кровоносних судин, через які ліки швидко потрапляють у кровообіг.

Переваги:
Швидкий доступ до кровообігу.

Можливість використання у будь-якому віці.

Ефективний у станах, коли вени спазмуються або западають.

Проте такий метод має й свої недоліки:

Ризик інфекції (остеомієліт).

Можливість ушкодження
кістки або навколишніх тканин.

Обмежена тривалість використання (зазвичай до 24 годин).

Протипоказання:
Переломи в місці введення.
Інфекція або опік у зоні проколу.
Остеопороз або інші захворювання кісток.

Внутрішньокістковий доступ є рятівним методом у екстрених ситуаціях і широко використовується в реаніматології, невідкладній медицині та педіатрії.

👆Реконструкція операції з вилучення стріли з обличчя англійського короля Генріха V

Принцу Генрі було всього 16 років, коли він разом зі своїм батьком вирушив 1403 року до Шрусбері в Західній Англії, щоб битися з повстанською армією на чолі з Генрі "Гаррі Готспуром" Персі.

16-річний Генріх Монмут, принц Уельський, очолював лівий фланг королівської армії. Праве крило королівського війська було звернено у втечу, а лучники повстанців засипали супротивників стрілами. У запалі бою молодий принц повів свій загін на ворожих лучників. Він відкрив забрало шолома, щоб вдихнути повітря (за іншою версією хроністів, щоб віддати наказ), і в цю мить стріла влучила йому в голову (!) під ліве око поруч із носом, застрягши в кістках задньої частини носа біля шийних хребців. До хребта залишалося 6-7 міліметрів! Якби вістря заглибилося ще на 3 сантиметри, історія не знала б переможця при Азенкурі, а Шекспір не написав би п'єсу "Генріх V".

Отримана Генріхом рана мало не виявилася смертельною: під час спроби витягнути стрілу медики виявили, що її наконечник залишився глибоко всередині, розщепивши кістку.

Генріху загрожувала смерть від зараження крові. Однак королівському лікарю Джону Бредмору вдалося врятувати йому життя: він придумав спеціальне пристосування, вводячи яке в рану, щоб захопити наконечник і витягнути його назовні.

Операція тривала кілька годин, і під час неї наконечник майже проштовхнули крізь носову порожнину, тоді як оперований увесь час перебував у свідомості, відчуваючи нестерпний біль і виявляючи дива витримки. Завдяки успішному вилученню наконечника і негайному дезінфікуванню рани за допомогою меду Генріх вижив і повністю одужав.

Щоб рана не загноїлася, Бредмор залив рану білим вином, яке мало антисептичний ефект.
Щоб гарантувати загоєння рани, лікар помістив у рану тампони з лляної тканини, просочені звареною ним маззю на основі меду. Через день він видалив верхню частину тампонів, дозволивши рані закритися.

Через 20 днів Бредмор застосував інше зілля - Unguentum Fuscum. Воно являло собою комплекс із понад 20 трав, воску, олії та деяких смол, але точний рецепт автор трактату не повідомляє. Ці ліки, ймовірно, мали прогрівальний ефект. Лікування принесло результат: принц вижив, а рана затягнулася, хоча й залишився шрам.

Звідки береться вушна сірка і навіщо вона потрібна?

Про те, що наші вуха виділяють сірку, знають усі. Але для більшості це просто якась в’язка речовина, яку треба прибирати з вух. Багато хто навіть не здогадується, наскільки важлива вушна сірка для здоров’я наших вух. Тому ми вирішили розповісти, яку роль вона відіграє у вашому організмі!

Сірка – це секрет, які виділяють апокринові потові та сальні (сірчані) залози. Вони розташовуються у слухових каналах.
Вушна сірка складається з мертвих клітин шкіри, а також виділень із сальних і потових залоз вуха. Клітини шкіри в зовнішньому слуховому проході насправді беруть свій початок у центрі барабанної перетинки, а потім переміщаються до входу у вухо. Тут вони стикаються із сумішшю олій, також відомих як шкірне сало, яка зволожує шкіру. Простими словами, шкірний жир змішується з виділеннями потових залоз і змертвілими клітинами шкіри, утворюючи сірку.

За словами професора аудіології Манчестерського університету у Великій Британії Кевіна Мунро, мета сірки – змащувати шкіру у вушному каналі, щоб уловлювати бруд і пил, як це робить слиз у носі. Крім того, сальні та потові залози виділяють антимікробні білки, які захищають наші вуха від бактеріальних і грибкових інфекцій.

Попередні лабораторні дослідження вже показали, що вушна сірка перешкоджає росту таких поширених вушних патогенів, як:

👂грибок Candida albicans;
👂бактерія Pseudomonas aeruginosa;
👂бактерія Staphylococcus aureus.

Вчені припускають, що цей "захисний бар'єр" пов'язаний зі злегка кислою природою вушної сірки й імунними білками, що містяться в ній, зокрема й антитілами, які кріпляться до чужорідних загарбників і руйнують їх.

Мунро зазначає, що неприємне накопичення вушної сірки насправді найчастіше трапляється в людей, старших за 60 років, бо з віком сірка мігрує повільніше, а виробляється в більшій кількості. Крім того, на виділення сірки також впливає носіння навушників і слухових апаратів, які заважають природному виходу вушної сірки.

Медики також наголошують, що людям не варто самостійно видаляти вушну сірку за допомогою ватних паличок – у такий спосіб ви лише проштовхуєте сірку далі у вухо, а в найгіршому випадку можете пошкодити барабанну перетинку. А вуха мають властивість самоочищуватися без сторонньої допомоги. При рухах щелепами сірка виштовхується з каналів вуха, накопичуючись в вушній раковині. Ось тут її і слід прибирати.