Imara Notia

Рубрика з серії "генії на вікіпедії": русакі переклали достатньо багато праць Клода Леві-Стросса, ну і їх навіть на сьогодні можна дістати не складними махінаціями. Утім, ми такими досягненнями в сфері перекладу похвалитися не можемо. Що зробили редактори вікіпедії? Переклали назви російських перекладів в основному розділі 🌚

#херсонські_штудії

Оскільки останнім часом в мене не вистачає ресурсу на те, щоб розпочати читати нові книги (наприклад, роботи Тохмана), продовжую свій тріп по спогадам та побаченим в Херсоні.

Отож, на перших двох фото можна побачити, який вигляд наразі мають стіни, зупинки та двері до парадних в Херсоні. Звісно, таке не прям всюди по місту, але принаймні в ЦУМі на вході в Сільпо та загалом в прибережній зоні такого вдосталь. Якийсь ефект та й має, думається мені, оскільки не забуваєш де знаходишся та що краще все ж підіймати періодично в сонячну ясну погоду голову вгору. Утім, якщо й казати за дрони, то найбільше літають в Дніпровському районі (він по суті навпроти Дач та Олешок), де за останній час загинуло та поранилося дуже багато людей.

Наостанок з нововведень можна ще пригадати таблички про можливе мінування території, які з'явилися всюди на шляху до мого останнього місця роботи в Римо-Католицькій Церкві. Доволі дотепно іноді їх почитувати, розглядаючи різноманітні фотки противопіхотних мін та бачити, як ходять в цих зонах місцеві. По цій темі (зокрема більше рекомендацій з «The Halo») з'явилися ще нові банери на багатьох вулицях, але я не зовсім розумію, де в Херсоні в газоні можна знайти ТМ-62. Утім, людей згаданих вище можна зрозуміти, зрештою мінування як можливо може бути, так і з тим же самим успіхом навпаки 🌚

#херсонські_штудії

За роки проживання в Херсоні ця шизофазія з назвою мене так і не полишає. Куди не піду — бачу саме оцейво так би мовити. Прикро, що табло на першій фотці замінили на новий. Свіжака поруч немає, але виглядав він напрочуд не автентично та не привабливо. Бєзвкусно. Утім, що радує, так це те, як з усмішкою до подібних жартів відносяться й самі місцеві.

Варто відзначити, що подібна деформація назви відображає не стільки негативний образ Херсону, а також бажання будь то мене чи місцевих відзначити наразі його якусь хєровість (угар, якщо хтось так взагалі думає), скільки всю горіч та важкість пережитого жителями міста, та зокрема відношення до влади. Хєр хєром, тим часом як саме місто лишається не дивлячись на обстріли прекрасним та має купу парків та алей для прогулянок. Від самої Одеси я тим часом вже відверто кажучи втомився, оскільки приславутий центр так і віє пафосом та справжнім блядством, а місць для прогулянок більше товком і не передбачається. Можливо море? Звісно, от тільки від нових пласких забудов та усіляких немо з замкнутими тваринами теж втомлюєшся, навіть проходячи просто поряд. Прикро, що я не побував в Херсоні до повномасштабної війни. Та будь в мене зараз здоров'я трохи кращим, то проводив би тут не задумуючись ще більше свого часу та життя, оскільки ніщо не зможе замінити тих набутих емоцій, спогадів та зустрічених мною тут людей за останні роки. Знову ж таки, навіть будучи під обстрілами та маючи дотепні конотації, Херсон лишається прекрасним. Багатьом іншим містам варто було б повчитися, оскільки їм не вистачає такого собі духу Хєра.

#окупація
#херсонські_штудії

Останні місяці я глибоко роздумував над тим, які нюанси чи уточнення варто додати в дослідженні по окупації. Власне, це стосується не лише банального моменту з АТБ, яке і справді перейменували в АБЦ (варто було одразу піти в стрічку новин за 2022-2023 роки, щоб побачити живі кадри з вже вивісками окупантів), або ж місцерозташування знищеної птахоферми в Чорнобаївці (виявляється, в Чорнобаївці залишався виробничий майданчик, але вся птиця утримувалася в селі Східне Музиківської ОТГ, звідки потім вона і потрапила до Чорнобаївки в руки волонтерів), а й тих фірм, що за закритого ринку можна сказати допомогли людям своїми цінами.

Як вже відомо, за початку окупації весь ринок опинився в ізоляції, через що багато продавців тих чи інших товарів занижували свої ціни, щоб продати якомога більше товару на ринку, доки він не зіпсувався. Про що й казати, якщо за окупації далеко не один магазин по області продовжував закупати товари в наших виробництв, якість яких була значно вища за російську та без проблем конкурувала з товарами іншого походження (наприклад, Близького Сходу). Утім, локальними місцевими товарами (під ними я маю на увазі не фабричні продовольчі товарі) все не обмежувалося. Проблема ж більше полягала в тому, що люди не можуть згадати конкретних організацій чи комбінатів, що працювали на повну котушку. Воно й зрозуміло, на те є багато причин, зокрема наша пам'ять. За свідченням однієї людини, що прекрасно пам'ятає та застала окупацію, побачив її з багатьох сторін, в плані цін зокрема дуже допомагав Херсонський молокозавод (вони, наприклад, роздавали молоко) та хлібокомбінат (останній, на жаль, нещодавно збанкрутував, через що розпочато ліквідаційну процедуру підприємства), та навіть Мелітопольські ковбаси нашого виробництва (принаймні вони були смачними). Хтозна, можливо в недалекому майбутньому в мене вийде побачитися з людьми і з цих підприємств, бо ж думаю було б вельми цікаво поговорити на цю тему саме з ними. В такому випадку ми б дістали ще один важливий шмат пазлу окупації, яка була на Херсонщині, а також ймовірно допоможе з розумінням інших.

#окупація
#херсонські_штудії

Останнім часом я достатньо багато зникав з мережі, але причини не стільки у відсутності зв'язку або нестачі сну, скільки в багатьох зустрічах з людьми на інтерв'ю. Зокрема тими, хто був в «санаторіях» (на підвалі). Людей, що побували там по тим чи іншим причинам важко знайти, оскільки багато хто наразі воює або ж особливо не спілкується з посторонніми. Можливо вона й не хоче згадувати ті події, що є цілком зрозумілим. Утім, варто з ними зустрітися особисто, як відкривається жахливо страшна сторона окупації Херсонщини — ліквідація спротиву.

На фотографіях нижче можна побачити приклад такого «санаторія», де й просиділа людина, з якою розмовляв. Звідки інформація, що це саме те місце, враховуючи зав'язування очей та мотиляння колами до кінцевої точки? Відповідь достатньо проста — ця людина була (і є) екскурсоводом та істориком, тому змогла доволі точно визначити як місце свого заключення, так і камери, в яких все відбувалося. (Зокрема це стало ще легшим, оскільки одного разу при перевезенні окупанти недостатньо зав'язали очі, через що можна було побачити частини дороги). Наразі докази історії цього місця повністю знищені, оскільки дехто забажав там зробити ремонт, ну і вочевидь не возитися зайвий раз з подіями, які мали там місце.

Їжа, як і саме життя в такому місці лишало бажати кращого, через що люди втрачали десятки кілограмів від голоду, а також випробовували свою витримку на допитах. Утім, який же портрет мали самі слідаки? Бували, звісно, такі, що допомагали уникнути найгіршого та звільнити шлях на волю по тим чи іншим причинам (які бували іноді абсолютно незбагненно дотепними та дивними), але здебільшого вони, цілком ймовірно, мали вигляд як слідак «Ворон». До уваги спрощений варіант однієї з історій:

«Не рідко «Ворон» напивався та ходив щось бормотів завжди під носом вночі по підвалу. Одна ж з історій, що запала мені в душу якраз з цього розряду. От в нас в Україні пам'ятається зносили пам'ятники Остапа Бендера і йшли до певних табу по його особистості, а як же його бачили такі, як «Ворон»? Набухавшись в черговий раз, він вийшов прогулятися по підвалу знов щось бормотячи під носа, та я вирішив із цікавості прислухатися. Казав же він наступне:

— єтот йобаний блядь укронацист... ОСТАП БЕНДЕР БЛЯДЬ...

Чесно, в той момент я чуть не луснув зі сміху, стримуючись з усіх сил, оскільки «Ворон» мені в майбутньому ще пригадає подібну витівку.»

Безумовно, навряд «Ворон» мав на увазі конкретно Остапа, але випивка зробила свою справу, показав знову жахаючу, та в той же час недолуго дотепну картину окупації. Та й про що казати? Чим більше я слухаю роками місцевих, волонтерів та рух опору, тим більше переконуюсь, що окупація не рідко нагадувала артхаусний фільм, кінцівку якого ти ніколи й ніяк не зможеш передбачити. Хто зна, можливо в майбутньому моє дослідження виллється не тільки в саму працю по окупації, але й книгу по його безумствам. Шаленостям, пакощам, диковинкам та радощам, які почув від сторонньої людини ви б навряд коли повірили, але почув з перших вуст задумаєтеся як над тим, наскільки все буває в житті диким, а також наскільки історія різноманітна й багато розповідей ми так ніколи і не зможемо почути. Утім, якщо ми зможемо збагнути бодай відомі, можливо не все так і погано?

#рецензія_на_книгу
#етнографічний_тріп

Останні 1,5 доби в Херсоні був анпрім, але ось я нарешті повертаюсь назад на зв'язок та йду дописувати пост про нову книгу. Смію сказати, що без благ цивілізації не було й так погано, тільки прохолоднувато і фарш помер. Утім, останній думаю ще зможе принести користь у вигляді їжі для вуличних кошаків.

Жак Ле Ґофф — відомий західний медієвіст, який протягом ХХ ст. видав багато видатних робіт, де одна з головних концепцій полягає в довгому Cередньовіччі. Безумовно, Жак Ле Ґофф є представником структуралізму (що неоднократно проявляється в його послідовності Клоду Леві-Строссу) та виступає за тотальну історію, що можна неоднократно простежити в цих нарисах. Сам він є агностиком, що займає нейтральну позицію між релігійною апологією та атеїстичною критикою Середніх Віків, та зокрема виступає за концепцію Середньовіччя як особливої цивілізації, відмінної як від античної, так і новоєвропейської, зробив дуже багато для популяризації цього періоду та показу, чому Середньовіччя не таке, яким ми звикли його бачити. Власне, сьогодні ми поговоримо про його «Середньовічну уяву» — збірник нарисів, що є продовженням його збірки 1977 року в питаннях пошуку нового бачення середньовічної історії. Переважаючими темами тут є тема часу, тема взаємовідносин між культурою вченою та культурою народною, тема історико-політичної антропології та зокрема галузь сновидінь. Якщо казати загалом, то їх тут 6: нарис про чудесне, простір й час, тіло, літературу образно-уявного, сновидіння та політичну антропологію. Сьогодні ми пройдемося по тим, що мене найбільше зацікавили та вразили (тема чудесного, простору і часу та сновидінь), розглянув зокрема заклики до змін через споглядання «образно-уявного» та концепції довгого Середньовіччя. Перед цим лише відмічу, що переклад книги українською трохи дотепний, оскільки перекладач так і наравив всюди проставляти слово “жидівство”.