На фоні масової попайки у зв'язку із виборами у США та загальною ситуацією хочеться повторити свій пост із Твіттера.
Людям треба частіше нагадувати, що у 2022 році противник стояв на вході у столицю, плануючи її оточення, його колони проривалися в глибокий тил крізь північні області, ми втратили Херсон і опинилися під загрозою вриву противника в Миколаїв та Харків.
Додайте до цього те, що відбувалося тоді у Маріуполі, де в оточенні опинилися високомотивовані та кваліфіковані підрозділи, в першу чергу представлені азовцями та морпіхами, а також невдалі спроби прориву до них, з метою зламу кільця і виводу їх із оточення.
Попри величезний шлейф неприємних для нас подій, в той час ніхто не займався голосінням та заламуванням рук. Хоча стартували ми з набагато гірших позицій, адже державне керівництво відверто не було готове до війни. Та й варто відзначити, що з усієї номенклатури західного озброєння, доступними для нас на той момент були лише ПТРК/ПЗРК. Більше того, всі західні партнери були упевнені у тому, що Київ зможе опиратися лічені дні, а українці зможуть надалі вести хіба партизанську боротьбу.
Відсутність гучних перемог і стабільно складна ситуація на фронті змушує багатьох людей забувати про всі досягнуті успіхи попередніх кампаній. Чи є проблемою втрата десятка бабкосіл в межах Донецької чи Харківської області ? Так, це неприємно. Противник вміло користується своєю перевагою в кількості живої сили і то тут, то там, не рахуючись із втратами і важкими умовами, продовжує просочуватися крізь позиції Сил оборони, що змушує нас поступово котитися. Та чи впливає це глобально на ситуацію на фронті ?
Найбільшою втратою для нас, безумовно є втрата Селидового із околицями, бої за які тривали в кращому випадку дещо більше тижня.
Але я не думаю, що подібні локальні поразки треба використовувати як привід написати у твіттері "IT'S OVER" та з розгону стрибнути у помиральну яму. Якщо ж після того, як ви побачили чийсь ролик на ютубі, прочитали чийсь пост чи побачили результати виборів у країні за океаном і вам хочеться кричати та писати всім про тотальну пізду, "як полякам в 39-му", рекомендую виходити надвір для того, аби потрогати траву та погодувати котиків або/і песиків.
Війна на виснаження на те і є війною на виснаження, аби в умовах крайнього напруження всіх наявних економічних та людських сил держави, спрямовувати їх на перемогу і злам ситуації на фронті. Війна ведеться із противником, який переважав нас у всьому від самого початку. 24 лютого перед нами було два варіанти: або воювати і виборювати своє майбутнє, або не воювати і здатися на милість ворога. Ми обрали війну - і будьте упевнені, краще воювати бодай якось, навіть на межі зусиль. Інакше доведеться розмінюватися усім Лівобережжям.
Чи існують проблеми в середовищі державного та військового керівництва ? Звісно. Існували, як до війни, так і, тим більше, вже під час неї. І серед державних урядовців, і серед військових є велика кількість тих, хто мені та багатьом кому з нас не подобається.
Та все ж, Карфаген має бути зруйнований. З наявними проблемами, чи без них. З цими людьми, чи без них.
Всі наші насущні проблеми будуть абсолютно нічим у порівнянні з тим, що на нас чекає у випадку безумовної капітуляції на полі бою. Пам'ятайте про це.
Dixi.
