В моєму дитинстві та отроцтві, а це в більшості своїй 1990-ті роки, було не прийнято для хлопчика/підлітка/хлопця зізнаватися у якихось переживаннях чи слабкостях.

Мілленіали, (1980-1995) останнє таке покоління. Не прийнято у нас так.

Проте, інколи так хочеться просто відкрити вікно і заволати на весь район: «МОСКАЛІ! ВИ ЗАЄБАЛИ, ПІДАРИ ЙОБАНІ!», а потім закрити вікно, підкурити цигарку і наодинці пустити сльозу.

Однак повторюю: у нас так не прийнято. У нас: «терпи, козак, отаманом будеш». І я не бачу в цьому нічого архаїчного. Просто оці всі «проработки роду», «недосказане дитинство» і так далі - це для молодих.

А я покурю.

Доброго ранку всім!