Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA

Дивлюся на сучасних дітей і не можу не задуматися: а чи готові вони захищати свою країну, як це робимо ми на фронті? Більшість із них сидить у смартфонах, живе у віртуальному світі, а тим часом реальність навколо не стає безпечнішою. У той час, коли ми думаємо, як убезпечити наше майбутнє, росія виховує «гарматне м’ясо» — молодь, яка вже з дитячого садка привчається до військової дисципліни, культу сили й сліпого підпорядкування. Вони створюють покоління виконавців, які навіть не замислюються над тим, чому і за кого воюють.

А що робимо ми? У нас є чудові традиції, наприклад, «Пласт» чи гра «Джура». Але це все добровільно, на ентузіазмі, і далеко не всі діти мають до цього доступ. Якщо ми хочемо мати справді сильне і свідоме майбутнє покоління, такі ініціативи повинні стати обов’язковими й масовими. Шкільні табори, спортивні ігри, програми на кшталт «Джури» мають бути частиною навчання. Вони можуть поєднувати фізичну підготовку, командну роботу, лідерство і навіть елементи тактичної підготовки. Це не просто гра — це формування характеру і здатності постояти за себе і свою країну.

Раніше, за часів Радянського Союзу, була гра «Зарніца». Хоч ідеологія тих часів була далекою від нас, але варто визнати, що саме через такі ініціативи значна частина тодішніх дітей отримувала базові навички, які допомогли їм стати захисниками. Чимало сучасних ветеранів, які захищають нашу країну, згадують, як у «Зарніці» вони вчилися тактиці, орієнтуванню, командній роботі. Це був своєрідний фундамент, на якому збудувалися навички, корисні у військовій службі. Тож чому ми зараз не можемо використати цей підхід, адаптувавши його до сучасних потреб і українських реалій?

Окрім цього, дітям потрібні літні табори, де вони зможуть не лише відпочити, а й навчитися чогось корисного. Наприклад, ази виживання, орієнтування на місцевості, основи медичної допомоги. Це не лише корисні навички — це формує внутрішній стрижень, який потрібен кожному громадянину.

Мій син займається боротьбою і музикою. Ми намагаємося дати йому всебічний розвиток, щоб він виріс сильною, розумною і свідомою людиною. Але я бачу, як інші діти поринають у екрани, уникаючи фізичної активності чи навіть звичайних розмов із батьками. Це серйозний виклик, який ми маємо вирішити. Бо виховувати дитину — це не лише про знання чи комфорт. Це про те, щоб готувати її до життя у світі, який часто буває несправедливим і жорстоким.

Як людина, яка з 2014 року бачила війну на власні очі, я знаю, що без свідомого і сильного покоління ми можемо втратити все, що зараз так важко захищаємо. Ми маємо не лише готувати майбутніх захисників, а й виховувати лідерів, які знають, за що вони борються і як цього досягти. І це наша спільна відповідальність — батьків, вчителів, держави.

Ми не маємо права думати, що хтось інший підготує наших дітей до життя. Це наш обов’язок. І якщо ми справді хочемо перемогти, треба починати із самих основ — із виховання.

Герой України Валентин Манько