Feel the Bern!
Дуже цікаве інтервʼю з Берні Сандерсом.
Я взагалі ніколи не був великим прихильником лівих політичних поглядів. І з віком взагалі відчуваю антипатію до ідеологічності. На мою простецьку думку питання економічні треба вирішувати керуючись калькулятором, а також балансуючи фактом, що життя не обмежується ринком і окрім прибутку чи витрат існують переваги і ризики іншого характеру, наприклад, соціального.
І от в цьому плані Берні (залишимо за дужками ефективність пропонованих ним політик) — хороший приклад того, чого забракло демократам. Він вміє визначати проблеми, вміє доносити своє бачення до виборця і вміє розставляти зрозумілі акценти.
Трамп також це вміє. Трамп визначив для виборця причини їхніх головних проблем — економічних. Це мігранти і це політичний клас в Вашингтоні.
Як Камала визначила для виборця проблеми та їх рішення? Якщо спростити — ніяк.
Берні в цьому плані значно більш артикульований. Він прямо каже: їж багатих. Топ 1% заробляє всі гроші, формує політики і годує вас, шановні виборці, казочками про те що система загальної безкоштовної медицини та освіти зруйнує Америку. Це брехня! Це топ 1% руйнує Америку!
Пісня стара як світ, але зрозуміла. І в середньостроковій перспективі навіть не зовсім відірвана від реальності. Хоч реальність, звісно, завжди складніша, ніж можна пояснити політичними гаслами.
У нас люблять критикувати американських лівих за воукізм. Усі ці гендери-трансгедери. Берні в цьому плані завжди дуже артикульовано дає зрозуміти, що в той час як питання громадянських свобод і рівних прав [для нього] важливі, але не в них суть. Суть в тому що клас супер-багатих взяв в заручники політичну систему і пʼє кров зі звичайного роботяги. А але білий він, чорний чи трансгендерний — це питання десяте.
Демократична партія показала себе структурою значно міцнішою, інституалізованішою і керованішою, ніж республіканська, яка з 2016 просто посипалась без бою. Демократичний естеблішмент вміє керувати своєю партією. Але не вміє керувати більшістю виборців.
І тому дуже цікаво подивитись яким буде баланс сил протягом наступних чотирьох років.
Чи зʼявиться хтось на лівому фланзі політики, хто зможе розгорнути рух і захопити увагу простого американця (це явно буде не старенький Берні) і чи зможе Демпартія цей рух інтегрувати.
Дуже цікаве інтервʼю з Берні Сандерсом.
Я взагалі ніколи не був великим прихильником лівих політичних поглядів. І з віком взагалі відчуваю антипатію до ідеологічності. На мою простецьку думку питання економічні треба вирішувати керуючись калькулятором, а також балансуючи фактом, що життя не обмежується ринком і окрім прибутку чи витрат існують переваги і ризики іншого характеру, наприклад, соціального.
І от в цьому плані Берні (залишимо за дужками ефективність пропонованих ним політик) — хороший приклад того, чого забракло демократам. Він вміє визначати проблеми, вміє доносити своє бачення до виборця і вміє розставляти зрозумілі акценти.
Трамп також це вміє. Трамп визначив для виборця причини їхніх головних проблем — економічних. Це мігранти і це політичний клас в Вашингтоні.
Як Камала визначила для виборця проблеми та їх рішення? Якщо спростити — ніяк.
Берні в цьому плані значно більш артикульований. Він прямо каже: їж багатих. Топ 1% заробляє всі гроші, формує політики і годує вас, шановні виборці, казочками про те що система загальної безкоштовної медицини та освіти зруйнує Америку. Це брехня! Це топ 1% руйнує Америку!
Пісня стара як світ, але зрозуміла. І в середньостроковій перспективі навіть не зовсім відірвана від реальності. Хоч реальність, звісно, завжди складніша, ніж можна пояснити політичними гаслами.
У нас люблять критикувати американських лівих за воукізм. Усі ці гендери-трансгедери. Берні в цьому плані завжди дуже артикульовано дає зрозуміти, що в той час як питання громадянських свобод і рівних прав [для нього] важливі, але не в них суть. Суть в тому що клас супер-багатих взяв в заручники політичну систему і пʼє кров зі звичайного роботяги. А але білий він, чорний чи трансгендерний — це питання десяте.
Демократична партія показала себе структурою значно міцнішою, інституалізованішою і керованішою, ніж республіканська, яка з 2016 просто посипалась без бою. Демократичний естеблішмент вміє керувати своєю партією. Але не вміє керувати більшістю виборців.
І тому дуже цікаво подивитись яким буде баланс сил протягом наступних чотирьох років.
Чи зʼявиться хтось на лівому фланзі політики, хто зможе розгорнути рух і захопити увагу простого американця (це явно буде не старенький Берні) і чи зможе Демпартія цей рух інтегрувати.