І ось коли вщухає хуйовий та злий настрій, я сиджу і думаю - а, може, я трошки занадто реагую?
Правда, не всі в Україні живуть у великих містах, як я. Не всім було комфортно останні пять років. Не всім подобається те, що робив Порох.
Добре-добре.
Я запросто уявляю собі чоловіка, років за пятдесят у селі, котрий плював і на томос і на можливість поїхати у Відень на каву. Йому пофіг на те, що на кордоні можна показати паспорт з тризубом, і відчути себе громадянином світу, котрого без жодних проблем пускають у чужу країну. Йому накласти на те, що фсб-іли із РФ більше не будуть отримувати гроші через церкву.
Добре! Я зрозумів і уявив! Але я не уявляю, що подібні люди бачать як альтернативу. Адже блаЗЕнь нічого не спромігся розповісти, окрім того, що пропонує віддати окупований схід РФ (а як розуміти фразу про "встрєтимся посєрєдінє"?).
Програма? Команда? Змістовні слова? Зрозуміла мова кандидата? Досвід? Хоч щось! Ні. Зась. Ніхто, чи, краще зе-ніхто. Чудовісінько!
І ось зе-це (це-зе?) буде обличчям країни, і людей, що його обрали.
Типу, "а хто Вас представляє?" - Ото, у куточку, сценарій читає. Сценарій того, як буде віддавати нашу країну ворогові.
І найсумніше тут те, що 30% інфантилів у країні будуть вважати це черговим сезоном шоу 95 кварталу...
#Президент, #ЗЕбіл, #блаЗЕнь