ГОЛОБУЦЬКИЙ

(Продовження)
==
Наступний пункт – Росія і Україна. І ось ці кроки продемонстрували, як саме Трамп діятиме і в цьому випадку. Точно не дзвонитиме Путіну з умовляннями. Він так само просто затисне гайки і чекатиме результату.

Тому, що би не анонсували в Кремлі, час переговорів для Трампа, найімовірніше, ще не прийшов. Він зробить все, щоб Путін сам дзвонив і пропонував поступки після відчутних втрат через американський тиск на Росію.

Але це не означає, що не буде тиску Трампа на Україну. Сьогоднішня заява Трампа «Ми говоримо Україні, що у них є цінні рідкісноземельні метали. Я хочу, щоб Україна дала нам цінні рідкоземельні метали, адже у них вони є» - швидше, промацування реакції. Так само, як і зупинення гуманітарних програм USAID. Наскільки це жорстко для нас, чи змусить до негайного і повного виконання вимог Трампа щодо припинення вогню? (Нагадаю, про жоден «мир» чи «підписання угоди про перемир’я» не йдеться – це те, що Трамп очевидно звантажив на Україну і ЄС вже після того, як він відзначиться як миротворець за припинення вогню).

Заява Зеленського у відповідь, маю відзначити, є чи не найбільш ефективним форматом для «розтискання обценьків»: що Україна по факту отримала від адміністрації Байдена набагато менше, ніж декларувалось і досі декларується американським платникам податків і конгресменам. До 90% менше за деякими пунктами. Достатньо ймовірна реакція Трампа на подібне – як завжди, різко принизити Байдена і всі його дії. В цьому варіанті – «Байден казав і не дав, хвалився і не зробив? Так я зроблю! І матиму конкретний результат, а не розмазане на кілька років ніщо!». Принаймні, в характері Трампа саме такий спосіб реагування.

Однак на цей момент схему «припинення вогню-вибори-мирна угода» можна вважати практично затвердженою. Ціною припинення вогню з нашого боку буде відмова від відвоювання територій (але хіба до наступного нападу Росії за кілька років), відмова від вступу до НАТО (а тут і так від нас чи нашої готовності нічого не залежало; як НАТО знадобиться – ми там опинимось в будь-якому варіанті). Ясно, що відмова від атак військової інфраструктури ворога в тилу (принаймні, від відкритих атак – перехід до таємних спецоперацій, бо лишити цей ресурс ворогу було би суїцидальним рішенням). Можливо, якісь політичні поступки (на що вказує активізація проросійських сил і поміркованіших «угодовців»).

З боку Росії ціна – відмова від подальшого наступу (котрий і так для неї надто дорогий). І, ймовірно, передача заморожених активів (бо ніхто не прагне платити зі своєї кишені за всю шкоду, завдану Україні Росією). Очевидно, дистанціювання від Китаю. І згода на певний час дії частини санкцій (всі одразу все одно ніхто і не збирався знімати, бо це надто вигідно іншим учасникам глобальних ринків).

Результат – фактичне заморожування війни на наявних позиціях. І очікувана Трампом зміна української влади (на що вже вказали чи не всі члени його команди). А тоді підготовка (як зможемо домовитись, то разом з ЄС) до наступного нападу Путіна – або до повної капітуляції, якщо зміна влади відбудеться на користь «угодовців» на кшталт «Грузинської мрії».

Тобто, якщо умови припинення вогню більше залежать від Трампа, то подальша доля України залежатиме тільки від вибору українців.

Трамп демонструє на практиці свій підхід до вирішення проблем. Україна і РФ – наступні?
--
Умови припинення вогню залежать від Трампа, подальша доля країни залежатиме тільки від українців.
--
В США була проблема з Панамським каналом (переданим Панамі 1977 року): не так з вартістю пропуску американських суден, як з надміром присутності Китаю. «Китай керує Панамським каналом, який не був відданий Китаю, який був відданий Панамі нерозумно, але вони порушили угоду, і ми збираємося забрати його назад, або станеться щось дуже потужне». «Ми не давали його Китаю, ми давали його Панамі і тепер заберемо назад». ще 22 січня президент Панами Муліно надіслав до ООн скаргу на погрози Трампа.

Але держсекретар Марко Рубіо зранку сьогодні прилетів до Панами передати позицію Трампа – і вже вдень Муліно заявляє «Я прийняв важливе рішення та повідомляю вам про нього. Мій уряд не продовжуватиме меморандум про взаєморозуміння 2017 року з ініціативи "Один пояс - один шлях". Це так. Ми вивчимо можливість завершення проекту достроково». Пара годин – і проблема близька до вирішення.

Причому з боку Трампа жодних обіцянок перестати тиснути на Панаму, жодного позначення відступу. Тобто, він залишає за собою можливість будь-якого моменту поновити тиск, щойно йому не сподобається результат обіцянок Муліно чи швидкість втілення обіцянок.

В США була проблема з мексиканськими нелегалами. Її пробували вирішити дорогими будівельними проєктами стін і загорож, пробували збільшити фінансування прикордонних підрозділів, шукали соціальні підходи... Але врешті Трамп просто взяв – і підписав наказ про збільшення мит на мексиканські товари до 25%.

З 1.02 ці мита запроваджено – і вже 3.02 президентка Мексики Клаудія Шейнбаум домовляється з Трампом, що відправляє 10 000 військовий контингент до кордону зі США. щоб перешкодити масовій нелегальній міграції. Трамп за пару годин «призупиняє на місяць» дію 25% мит.

Тобто, він не вірить на слово Шейнбаум, що обіцяне буде зроблене, не довіряє прогнозам, наскільки це буде ефективно. Просто відкладає жорсткі санкції, щоб оцінити самостійно протягом 4-х тижнів, що з цього вийде. Отже, дамоклів меч лишається висіти на шиєю мексиканської економіки – про всяк випадок. Ймовірно, Трамп і не буде скасовувати свій наказ, наскільки би не були хороші результати. Просто знов і знов відкладатиме запровадження на місяць чи кілька. Або заморозить «до окремого розпорядження». Однак не скасовуватиме.

В Трампа проблема з Канадою – точніше, з нелегалами і фентанілом. «Вони повинні зупинити людей, які втікають, і ми повинні зупинити фентаніл». І «вони мають збалансувати свою торгівлю, перш за все», «Канада навіть не дозволяє американським банкам відкривати філії або вести бізнес там». Трамп запровадив з 1.02 25% мита на канадський імпорт.

Але потрібного результату поки нема. «...На вихідних одна з речей, яку ми помітили, полягає в тому, що мексиканці дуже, дуже серйозно ставляться до того, що сказав президент Трамп. Схоже, канадці неправильно зрозуміли чітку мову виконавчого указу та інтерпретують його як торгівельну війну» (Кевін Гассетт, директор Національної економічної ради Білого дому, в інтерв'ю каналу CNBC).

«Важко зрозуміти, що ще ми можемо зробити. Ми зовсім не зацікавлені в ескалації» торговельної війни зі США, каже Кірстен Гіллман, посолка Канади в США в етері ABC This Week. Тобто, Канада попри запровадження обмежень до американських товарів у відповідь, все ж готується до угоди з Трампом.

США має проблеми з Китаєм (торговельний дефіцит США з Китаєм 2023-го склав $279 мільярдів ) – і Трамп з 1.02 запроваджує 10% мита на китайський імпорт. Пекін засудив нові тарифні мита на свій експорт і заявив, що оскаржить їх у Світовій організації торгівлі та вживе невизначених «контрзаходів». Але Америка вже ускладнила Китаю ініціативу «Один пояс, один шлях» через Панамський канал. І Трамп однозначно знайде, чим ще притиснути Китай, щоб змусити до потрібних кроків.
==
(Продовження нижче)

В контексті можливого початку виборчої кампанії (хоча особисто я не надто вірю у вибори цього року): на ВВС заявили, що генерал Залужний ще в грудні 2022-го наполягав на необхідності спецоперації з оточення Бєлґорода, щоб позбавити ворога можливості завдавати ударів по Харкову і створити загрозу північно-східному флангу постачання угруповання ворога, яке діє на Донбасі. Саме після цієї пропозиції генерала звільнили з посади, план "нікого не зацікавив".

Це все озвучив колишній радник Залужного як Головкома, генерал-майор Віктор Назаров.

Непогано позначений зустрічний пас команді Зеленського: вони докладають чимдалі більше зусиль, щоб скинути провину за весь можливий негатив на військових, а тут як мінімум частина негативу скидається назад на них. Причому спираючись на факти. Навряд чи виборці матимуть сумнів, що все отак і було, до генерала саме так і поставився Верховний і його оточення.

Очевидно, ми бачимо модель майбутньої передвиборчої кампанії: всі, на кого владна команда активно зараз скидає негатив (військові, місцева влада), постараються перекинути його назад на голови команди Зеленського. Не сказав би, що це невдалий вибір тактики за наявних умов.

В нашого Агентства як в політтехнологів були, звісно, за майже 23 роки програшні справи на виборах – не може таких не бути. Так ось, більшість з програних нами виборчих кампаній – це саме кампанії хороших, порядних, освічених, професійних українців, які були такими до виборів і лишились після виборів. Нібито ж ідеальні кандидати, скажете ви. Там і робити нічого не треба – люди ж бачать, за кого голосують, мандат в таких, вважай, одразу в кишені.

От тільки наше бидло обирає що завгодно, кого завгодно і як завгодно, але тільки не українців, не відповідальних фахівців, не чесних людей. І не зважає при цьому на жодні аргументи.

Показовий приклад з моєї практики: мер Броварів. Так, це той, що досі «мерствує». Хапуга, корупціонер, зафіксовані документально підозри щодо перебування в банді вбивць в 1990-х. Це все точно було відомо виборцям. Ми зробили все, щоб було відомо останньому довбойобу, коти й пси в кожному подвір’ї були в курсі. Але все одно він виграв вибори. В тому числі в нашого клієнта – порядної людини з тривалим фаховим досвідом і з хворобливим просто рівнем відповідальності перед іншими.

Це триває десятиріччями і по всій Україні. Майже нема виборчого округу, де електоральна поведінка громадян була би раціональна, зважена і відповідальна: де б обирали українців, придатних до випробування владою і відповідальністю за життя сотень тисяч чи десятків мільйонів людей. В нас обирають «веселих», «гарних», «багатих – все має і менше крастиме, і нам щось дасть»... Та яких завгодно, крім нормальних (і знов привіт, ВО 217, ВО 215, ВО 192... та, зрештою, майже всі).

А потім наступає момент, коли бидло раптом хоче мешкати як в Швейцарії: коли все є, коли безпечно, коли працюють закони, коли влада чесна, бо всі процеси прозорі, коли корупції нема, а раптові хабарі карані, коли прекрасна освіта і медицина, і взагалі тотальна благодать всюди. А не виходить. І чого б це?

А бо не буває так, щоб за одну ніч все в чарівний спосіб стало раптом геть інакшим. Помінялось докорінно і само собою. І я це говорю з початку Великої війни у відповідь на натхненні заяви «ну ж тепер все мусить помінятись, ми мусимо помінятись і поміняти своє життя, бо така величезна біда накрила нас всіх без винятків!»: немає підстав сподіватись на дива тільки через тяжкі страждання.

Війна просто робить контрастнішим те, що вже і так є. А не раптом наділяє людей невластивими їм якостями. Не прищеплює раптом чесність, моральність, відповідальність тим, в кого зроду таких страшних хвороб не було.

Життя, як не прикро, тільки підтверджує це.

До квартири увірвався злодій. Відпиздив господаря, зґвалтував господиню, вбив пса, забрав гроші. Але постраждалі пишуть заяву на начальника ЖЕКа. Бо він бере хабарі і взагалі гондон. Хоча самі давали йому хабар.

І ще. Вони ніколи не оплачували свою частку на охоронця будинку і домофон. Бо то зайві збитки без жодної необхідності.

Вбивство військовослужбовця ЗСУ і теракт проти ТЦК під час війни - це дуже хріновий знак. І тут знов виявляється шизофренія нашого суспільства: 90% нібито підтримують і довіряють ЗСУ - і одночасно масове зловтішання з вбивства військового, який ЗСУ забезпечує бійцями…