я взагалі значну частину свого життя живу так, ніби мозок в моєму черепі — пасажир в автомобілі, а за вікном тільки дуже страшні картінки показують. вийти не можна. періодично дають руль і кажуть ЇДЬ. задача не вмерти

пост не для співчуття, просто вирішила розповісти, шо мені часто дуже страшно і я відчуваю себе або безпорадною, або надто некомпетентною для прийняття хоч скількись серйозних рішень 💋