Нині у Венеції відбувається 81-й міжнародний кінофестиваль. Українська кіноспільнота використовує цей майданчик, щоб вкотре нагадати про війну в Україні. До прикладу, команда документального фільму "Пісні землі, що повільно горить" режисерки Ольги Журби, влаштувала акцію, щоб привернути увагу до українських військових і цивільних полонених, яких утримує росія.
Вони з’явилися в одязі з вишивкою, яка символізувала відстані від Венеції до восьми місць утримання українців на так званій росії. Ольга Журба розповідала, що хотіла об'єднати два полярні світи: світ мистецтва та життя зі світом катувань і смерті.
Проте, як і будь-який масштабний захід, Венеційський кінофестиваль не обходиться без участі росіян. І поки українці використовують мистецькі акції, щоб привернути увагу світу до війни, росіяни вдаються до перевіреного методу — відкритої пропаганди.
📌 “Звичайні" вбивці
На фестивалі російська режисерка Анастасія Трофімова представила документальний фільм під назвою "Росіяни на війні", в якому зображено буденне життя російських солдатів на фронті в Україні. Трофімова прожила з російськими військовими сім місяців, і тепер “розповідає їхню історію”.
За словами Трофімової, вона хотіла показати, що ці солдати — звичайні люди, які мають родини, почуття гумору і власне розуміння війни. У фільмі подані лише короткі епізоди боїв, без відображення масштабів руйнувань, яких російська армія завдала Україні. Один із солдатів відкидає звинувачення у воєнних злочинах, називаючи їх "неможливими", а сама Трофімова заявляє, що за час перебування на фронті не бачила жодних ознак таких злочинів.
Попри те, що цей фільм викликав критику серед українців через спробу зобразити російських солдатів у співчутливому світлі, світові медіа та організатори кінофестивалю, здається, не бачать у цьому проблеми, адже називають “різними поглядами на один конфлікт”. Сама ж Трофімова говорить, що “не варто розпалювати ненависть”, а потрібно шукати шляхи до взаєморозуміння між росією і Заходом.
Власне цей фільм у своїх спробах відбілити так звану росію й показати її військових, як “звичайний бідних людей”, і розрахований на західну авдиторію. Стрічку маскують під антивоєнний твір, хоча насправді вона є інструментом поширення російської пропаганди.
❓ Чому цей фільм - російська пропаганда, розповідаємо в повній версії цього тексту на нашій сторінці в фейсбуці.
🦉 Якщо ви вважаєте нашу роботу важливою, підтримайте нас вподобаннями та поширеннями❤️
Вони з’явилися в одязі з вишивкою, яка символізувала відстані від Венеції до восьми місць утримання українців на так званій росії. Ольга Журба розповідала, що хотіла об'єднати два полярні світи: світ мистецтва та життя зі світом катувань і смерті.
Проте, як і будь-який масштабний захід, Венеційський кінофестиваль не обходиться без участі росіян. І поки українці використовують мистецькі акції, щоб привернути увагу світу до війни, росіяни вдаються до перевіреного методу — відкритої пропаганди.
📌 “Звичайні" вбивці
На фестивалі російська режисерка Анастасія Трофімова представила документальний фільм під назвою "Росіяни на війні", в якому зображено буденне життя російських солдатів на фронті в Україні. Трофімова прожила з російськими військовими сім місяців, і тепер “розповідає їхню історію”.
За словами Трофімової, вона хотіла показати, що ці солдати — звичайні люди, які мають родини, почуття гумору і власне розуміння війни. У фільмі подані лише короткі епізоди боїв, без відображення масштабів руйнувань, яких російська армія завдала Україні. Один із солдатів відкидає звинувачення у воєнних злочинах, називаючи їх "неможливими", а сама Трофімова заявляє, що за час перебування на фронті не бачила жодних ознак таких злочинів.
Попри те, що цей фільм викликав критику серед українців через спробу зобразити російських солдатів у співчутливому світлі, світові медіа та організатори кінофестивалю, здається, не бачать у цьому проблеми, адже називають “різними поглядами на один конфлікт”. Сама ж Трофімова говорить, що “не варто розпалювати ненависть”, а потрібно шукати шляхи до взаєморозуміння між росією і Заходом.
Власне цей фільм у своїх спробах відбілити так звану росію й показати її військових, як “звичайний бідних людей”, і розрахований на західну авдиторію. Стрічку маскують під антивоєнний твір, хоча насправді вона є інструментом поширення російської пропаганди.
❓ Чому цей фільм - російська пропаганда, розповідаємо в повній версії цього тексту на нашій сторінці в фейсбуці.
🦉 Якщо ви вважаєте нашу роботу важливою, підтримайте нас вподобаннями та поширеннями❤️