У кожному українському місті можна знайти церкву московського патріархату із золотими куполами-цибулинами на тонкій “жираф’ячій шийці”. Вони є звичними для нашого ока, а проте не належать до питомо української традиції, ба більше – такі церкви є маркерами “руського міра”.
Церкви цього типу почали масово з'являтися в XIX столітті, коли російська імперія активно розширювала свої кордони та поглинала культури інших націй. Російська влада швидко зрозуміла, що архітектура може бути потужним інструментом у нав'язуванні імперської ідеології. Через архітектуру росія намагалася стерти культурну ідентичність підкорених народів і утвердити свій контроль над ними, тобто підкорити місцеве населення не лише політично, але й духовно.
Для поширення імперського міту грошей не шкодували: церкви московського патріархату будувалися за типовими проєктами по всій імперії, від України до Кавказу. Вони наслідували архітектурні традиції москви, пєтєрбурґа та ярославля, натомість витісняючи український сакральний стиль.
Як зазначає журналістка й одна із найбільших дослідниць цього питання Ірина Пустиннікова в книзі "Культурна експансія" (видана “Твоєю Підпільною Гуманітаркою”), головна ідея цієї забудови була проста і водночас небезпечна: "Якщо церкви в Калуші такі самі, як у Калузі — значить, це одна земля й один народ".
На той період в Україні існували свої архітектурні традиції будування церков – гуцульська, волинська, буковинська, подільська, наддніпрянська, додайте сюди “козацьке” бароко, українську готику, дерев’яні храми тощо. Але все це було витіснено російським стилем, який дотепер не здає позицій. Типові проєкти передбачали не тільки креслення та обрахунки, прописувалися навіть такі деталі як кількість дошок чи цвяхів.
За таким принципом зводили не лише нові церкви, а й перебудовували під час “реконструкцій” ті, що вже існували. Внаслідок цього були знищені їх автентичні архітектурні риси, як-то фрески, вівтарі, фігурні профілі вікон та інші сакральні елементи.
Єдиної назви для храмів у “російському стилі” не існує. Можливо тому, що цей стиль вчергове свідчить про улюблене заняття росії – привласнювати чуже. Типова архітектура МП – це насправді збірна солянка з елементів візантійської, російської класичної та давньоруської архітектури. Такі споруди називають єпархіальними, синодальними або використовують термін “історизм”. Але якщо це історизм, то, як слушно зауважує Ірина Пустинникова, – чию історію він представляє?
У Білорусі такий вид церков МП називають “муравйовками” на “честь” генерал-губернатора Михайла Муравйова, що мав прізвисько “кат” і розробив програму заходів для поширення “в Північно-Західному краї русскай народності”. Зокрема, на “відновлення” старих і будівництво нових церков Муравйову виділили 500 тисяч рублів.
👉 Цікаво, що й Ірина Пустиннікова, й білоруський етнокультуролог Тодар Кашкуревич побачили у масовій забудові церквами МП схожий яскравий образ – російська імперія “мітила” ними міста ніби мітить територію пес.
Потому імперський колоніальний проєкт змінився на радянський, коли релігія була поза законом, а будівлі церков знищували. Коли ж настали часи незалежної України і громади почали відбудовувати церкви, виявилося, що за століття імперщини та радянщини традиції українського храмового будівництва були втрачені. По всій країні почали будувати храми за зразками “російського” стилю, помилково вважаючи його за питомо український.
❓ Як відрізнити церковну архітектуру російської традиції від української? Про шість основних відмінностей читайте на нашій сторінці в фейсбуці.
І не забудьте лайкнути та поширити, цим ви допоможете нам донести правду до якнайбільшої кількости людей! ;-)
Церкви цього типу почали масово з'являтися в XIX столітті, коли російська імперія активно розширювала свої кордони та поглинала культури інших націй. Російська влада швидко зрозуміла, що архітектура може бути потужним інструментом у нав'язуванні імперської ідеології. Через архітектуру росія намагалася стерти культурну ідентичність підкорених народів і утвердити свій контроль над ними, тобто підкорити місцеве населення не лише політично, але й духовно.
Для поширення імперського міту грошей не шкодували: церкви московського патріархату будувалися за типовими проєктами по всій імперії, від України до Кавказу. Вони наслідували архітектурні традиції москви, пєтєрбурґа та ярославля, натомість витісняючи український сакральний стиль.
Як зазначає журналістка й одна із найбільших дослідниць цього питання Ірина Пустиннікова в книзі "Культурна експансія" (видана “Твоєю Підпільною Гуманітаркою”), головна ідея цієї забудови була проста і водночас небезпечна: "Якщо церкви в Калуші такі самі, як у Калузі — значить, це одна земля й один народ".
На той період в Україні існували свої архітектурні традиції будування церков – гуцульська, волинська, буковинська, подільська, наддніпрянська, додайте сюди “козацьке” бароко, українську готику, дерев’яні храми тощо. Але все це було витіснено російським стилем, який дотепер не здає позицій. Типові проєкти передбачали не тільки креслення та обрахунки, прописувалися навіть такі деталі як кількість дошок чи цвяхів.
За таким принципом зводили не лише нові церкви, а й перебудовували під час “реконструкцій” ті, що вже існували. Внаслідок цього були знищені їх автентичні архітектурні риси, як-то фрески, вівтарі, фігурні профілі вікон та інші сакральні елементи.
Єдиної назви для храмів у “російському стилі” не існує. Можливо тому, що цей стиль вчергове свідчить про улюблене заняття росії – привласнювати чуже. Типова архітектура МП – це насправді збірна солянка з елементів візантійської, російської класичної та давньоруської архітектури. Такі споруди називають єпархіальними, синодальними або використовують термін “історизм”. Але якщо це історизм, то, як слушно зауважує Ірина Пустинникова, – чию історію він представляє?
У Білорусі такий вид церков МП називають “муравйовками” на “честь” генерал-губернатора Михайла Муравйова, що мав прізвисько “кат” і розробив програму заходів для поширення “в Північно-Західному краї русскай народності”. Зокрема, на “відновлення” старих і будівництво нових церков Муравйову виділили 500 тисяч рублів.
👉 Цікаво, що й Ірина Пустиннікова, й білоруський етнокультуролог Тодар Кашкуревич побачили у масовій забудові церквами МП схожий яскравий образ – російська імперія “мітила” ними міста ніби мітить територію пес.
Потому імперський колоніальний проєкт змінився на радянський, коли релігія була поза законом, а будівлі церков знищували. Коли ж настали часи незалежної України і громади почали відбудовувати церкви, виявилося, що за століття імперщини та радянщини традиції українського храмового будівництва були втрачені. По всій країні почали будувати храми за зразками “російського” стилю, помилково вважаючи його за питомо український.
❓ Як відрізнити церковну архітектуру російської традиції від української? Про шість основних відмінностей читайте на нашій сторінці в фейсбуці.
І не забудьте лайкнути та поширити, цим ви допоможете нам донести правду до якнайбільшої кількости людей! ;-)