Eugenia Kuznetsova
Історію штучного Голодомору дуже важливо знати тим, хто, говорячи про Росію, ще досі каже «Ну, вони ж не можуть спланувати щось аж таке…». Можуть. Методичність і спланованість на тлі нелюдської впертої жорстокості – це те, що вирізняє російську політичну культуру. Зима тридцять третього – це зима, коли їм вдалось. Минає майже століття і вони точно так само планують зиму двадцять другого – не вдалась окупація, тоді треба змусити людей перетворитись на не-людей. Пітьма, холод, голод. На очах у всього світу. Поки що не вдалось. Упокорення голодом, зведення людської подоби до пари голодних очей. Вони досі це роблять. Згадайте наших полонених, які вертаються додому скелетами. І їхні відверті слова – найважче, кажуть вони, – це катування голодом. Ти втрачаєш себе. Думаєш тільки про їжу. Сльози всохлого полоненого на яблуко в долонях.
А тепер уявімо одночасне катування мільйонів людей, знищення їхньої гідності. Перелякані погляди на все життя, зерно страху закопане так глибоко всередину, що воно заросло твоїм власним серцем і ти його вже не відчуваєш, але воно проростає. Слова моєї бабусі буквально кілька днів тому, яка народилась під голод, пережила голод сорок сьомого і зараз живе у війну: «Дівчата, а може не треба такого великого прапора в дворі? Хто його знає, чи вони ще не прийдуть». Страх на все життя. Обґрунтований страх. Зараз наші рідні і ми набуваємо нових страхів, але страх голоду лишається з нами, часто неусвідомлений. Ті люди, які змітали крихти зі столу і кидали їх в рот, тримали запаси крупи, поки там не заводилась міль, підбирали хліб, якщо той упав і автоматично цілували його, сварили дітей, якщо ті не доїдали, казали, що шматок гонитиметься за ними… ті ж самі люди казали: «Ну шо цей Ющенко так носиться з тим Голодомором? Найшов найбільшу проблему…»