​​Соло-похід, або сам собі режисер.

Бувало так, що зібралися з друзями прогулятися Карпатами, а перед самим походом усі кудись зникли? У когось з’явилися невідкладні справи, у когось здоров’я погіршилось, а хтось просто злякався прогнозу погоди. Ти вже настроївся, зібрав рюкзак, стоїш в кімнаті, дивишся на нього, а він на тебе… Все підказує тобі йти і не «тормозити», але йти самому якось страшнувато. 👻

А може ти просто інтроверт, і спілкування з людьми викликає в тебе більше паніки ніж думка про одиночний похід в гори. По суті причин може бути багато, але чи варто взагалі йти в гори одному і що від такого походу слід очікувати?
🗣
Я не збираюсь проводити виховну бесіду з цього приводу і розписувати всі небезпеки такого походу. Якщо ви вже на таке зважились, значить усвідомлюєте що робите, а всі інші випадки випадають з моєї «компетенції», то вже до психолога … Скажу тільки, що я не є противником такого виду туризму, але радити сходити в гори одному я б не став, залишаю це на ваш розсуд.
⛺️
Одиночний похід завжди викликає більше емоцій.
Коли мандруєш в компанії друзів то постійно відволікаєшся на жарти і розмови. Інколи таке враження, що ви просто зібралися потусити, тільки цього разу не на міській площі, а в Карпатах. В такій ситуації почуваєшся комфортно і доволі розкуто. Звісно емоцій побільше ніж в типовому пабі (чи де ви там зустрічаєтесь з друзями, в моєму випадку це так), але в цілому все як зазвичай.

Коли йдеш сам, тобі немає з ким поговорити і показати чудернацьку квітку, яку ти побачив біля стежки. Колективний регіт не заглушить хрусту гілок, що доноситься з лісу. Навіть якщо ти безстрашний відчайдух, ти все одно більше напружуєшся та більше помічаєш. Навіть знайома дорога раптом стає інакшою, коли йдеш нею сам.
🤷‍♂️
В соло-поході рюкзак завжди важчий.
Тут вся справа в розподілі обов’язків. Якщо вас 4-5, то дуже просто розподілити між усіма учасниками групи спорядження для табору. Той самий намет можна розділити на 2 частини і нести його спільно. Якщо йдеш сам – будь готовий відповідати тільки за себе і нести всю свою амуніцію самостійно.
😴
Виспатись не вийде, навіть і не мрій.
Тільки в самостійному поході ти можеш пізнати що таке ірраціональний страх ночі, що передався нам від пращурів. Можливо то тільки я такий боягуз, але коли настає темрява всі почуття загострюються до максимуму, і навіть звичайний їжачок несвідомо сприймається як ворог. Кожен звук, який доноситься з темряви аналізується і його неможливо проігнорувати. Зрозумійте мене правильно, розумом ти все сприймаєш адекватно і знаєш, що ніхто тебе не вкраде з палатки, а вовки та ведмеді вже давно розбіглися у всі боки від твого запаху, але почуття напруги не зникає, заснути міцним сном не виходить.
🤔
Все це не назвеш ні плюсами ні мінусами. Це просто особливості.
Іншим разом буває, що хтось із групи настільки «неотесаний» і так багато 2ниє», що доводиться вигрібати за нього. В такі моменти почуваєш себе як шерпа на Евересті. А буває, що товариш хропе гучніше ніж шумить гірський водоспад.
Заперечувати не стану, одиночний похід може стати цікавою пригодою, яка залишиться приємним спогадом на все життя.

P.S.
Впевнений, що у когось із вас був подібний досвід, або ви колись думали про те, щоб відправитись в мандрівку самостійно.
😉 Розкажіть про це в коментарях, всім нам буде цікаво