Їбанула підсумків року, але вам не покажу, бо шось стрічка така депресивна, шо зі своїми радостями і досягненнями відчуваю себе виїбонщицею.

Але шоб розбавити цей депрясняк, то два слова все ж скажу.

Цей рік був дуже важким для країни і для громадян. Ми (і я) втрачали своїх друзів на війні і зустрічались на кладовищах. Ми втрачали друзів від хвороб і знову зустрічались на кладовищах. Ми всі багато нервів накрутили чекаючи повідомлень від своїх з фронтів, намагаючись закрити збір, шукаючи вундерфавлю якусь і способи її провезти. Багато ахуїв в кожного з нас пішло на нові закони: на прийняття прийнятих і на боротьбу з неприйнятними.
Багато жаху видалось кожному з нас і за своїх і за себе, і жах той не оминув навіть тих, хто виїхав: вони все так само жахались за своїх на війні, за своїх під обстрілами і за свою нову бюрократію.
Це важкий рік був для країни і я розділяю з країною і співгромадянами біль за втрати.


Але персонально мені продовжувало десь щастити, десь відсипатись плодами трудів. І рік був може і важкий, але то як хороше тренування в залі було, після якого приємна втома і краща витривалість, а не як бійка з наріками в темному парадніку з заточкой в печінці.

Так шо...я правда вдячна 2024 за своє життя.
Як вдячна я воїнству України, волонтерам та партнерам.
І 2025 чекаю з цікавістю і нетаємним бажанням смерті всій русні, як добре шо тут за це не банять.

Люблю ні магу, всім цьом, пишіть в коментарях шо ви