ВЕЧОРІЄ

Вечоріє, і котиться сонце згори
На верхівки замріяних сосен,
І опалого листя німі кольори
Проводжають у подорож осінь.

Вечоріє, і хмари, немов осетри,
Затулили темніючу просинь,
І в лице їм говорять холодні вітри,
Що не скоро повернеться осінь,

Вечоріє, і серце пече до пори,
Як вуста її вимовлять: "Досить,
Не журися за мною, не треба жури,
Прошепоче, зникаючи, осінь,

Вечоріє, і небо багрянцем горить,
І кричать почуття стоголосі,
Залишись в моїм серці хоча би на мить,
Жовта панно - усміхнена осінь!

Павло Деркач
©19.01.2024