Хай би які в житті не спіткали драми,
Добре, що є куди вертатись потому,
Й знов на собі відчути обійми мами,
Наче веселки барви опісля грому.

Мамина осінь їй до лиця з роками,
Очі так сяють сонцем, забувши втому,
Як же я сумував за її руками,
Як же хотів вдихнути затишшя дому.

Мама зрадіє, знаю, заварить каву,
Словом своїм загоїть серцеві злами,
Сірий вдягнути день у любов яскраву,
Це їй під силу і в цьому талант у мами.

Світло її наповнить надії кухлі,
Віра її відчинить найважчі брами,
Добре отак сидіти посеред кухні,
Й просто слухати щиру вимову мами.

Час забирає все, опадає листя,
Скоро зима в лице кине нам снігами,
Тільки нема на світі такого місця,
Де б мене не беріг теплий погляд мами.

Хай би які круті не долав дороги,
Хай би які в житті не спіткали драми,
Вдома панує спокій, а не тривоги,
Вдома мене зустрінуть обійми мами.

©Павло Деркач
03.11.23