Секретный приговор Шария
страница номер 11
страницу номер 1-10 - читать тут.
У підсумку, колегія суддів констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинувачених) вбачається, що обвинувачені Шевцов А.В. та Шарій А.А. мали підстави усвідомлювати, що проти них розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачені отримали чи мали можливість отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред’явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаними із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. При цьому, колегія суддів констатує, що про обізнаність обвинувачених свідчить також особисте укладення кожним з них угод із кількома захисниками для захисту своїх інтересів в даному кримінальному провадженні.
Відтак, держава Україна, під контролем сторони захисту та суду, використала всі можливості для того, щоб обвинувачені мали право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленими мовою, яку вони розуміють, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленими про це право і мати призначеного захисника безплатно.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов’язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість, обвинувачені скористалися своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та інші), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов’язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинувачених, які знають про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про їхні наміри ухилитися від суду.
страница номер 11
страницу номер 1-10 - читать тут.
У підсумку, колегія суддів констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинувачених) вбачається, що обвинувачені Шевцов А.В. та Шарій А.А. мали підстави усвідомлювати, що проти них розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачені отримали чи мали можливість отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред’явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаними із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. При цьому, колегія суддів констатує, що про обізнаність обвинувачених свідчить також особисте укладення кожним з них угод із кількома захисниками для захисту своїх інтересів в даному кримінальному провадженні.
Відтак, держава Україна, під контролем сторони захисту та суду, використала всі можливості для того, щоб обвинувачені мали право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленими мовою, яку вони розуміють, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленими про це право і мати призначеного захисника безплатно.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов’язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість, обвинувачені скористалися своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та інші), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов’язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинувачених, які знають про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про їхні наміри ухилитися від суду.