Fedorov Real News

Матюки і сенси

Перша емоція минула - тепер давайте розберемо спокійно.

Матюки. Облишимо морально-культурну складову. Але обсценна лексика від людини-лідера може мати місце у виняткових випадках. Як, наприклад, міністр закордонних справ Дещиця у 2014 мав розрядити ситуацію під посольством рф у Києві і назвав путіна тим, ким він є. Якби посольство взяли штурмом, то винною була би вже Україна, оскільки Віденська конвенція не має двочитань. В умовах, коли ми зі зруйнованою армією дали би путіну прямий casus belli, все могло обернутися інакше. Тому, тоді використання другого імені путіна було виправдано. Але суцільні матюки в інтерв’ю у кабінеті в спокійній атмосфері на фоні прапора і штандарта свідчать про невпевненість у собі людини, яка має керувати державою в найнебезпечніший момент. Цією лексикою невпевненість маскується, але ворог її прочитає.

Сенси. Тут ще гірше. Інфантилізм (всі навколо винні) з патерналізмом (нам мали дати) це точно не Черчіль. Розберемо по частинах, тезово.

1. «Партнери не допомогли перед вторгненням». Класичне перекладанння відповідальності. Зеленського попереджали за півроку до того, проте він не зважав. Перед тим його монобільшість і уряд забирали гроші з оборони на дороги, бо у 2020-21 роках призначений ним міністр оборони Таран методично зривав державне оборонне замовлення. А пропозиція терміново дати 50 мільярдів на потреби оборони перед повномасштабною війною, була названа «популізмом». То як мали поводити себе дорослі люди, коли бачили небажання керівництва України захищатися і чули промови про травненві шашлики?

2. «Кинули з Будапештським меморандумом». Для початку треба подивитись як він написаний і що від України підписав Кучма у 1994 році. У разі загрози мають збиратись підписанти. З тексту випливає, що якщо всі не зібрались, значить збори не є чинними. Не Зеленський робив текст, але як мінімум двоє дипломатів (Олександр Чалий і Борис Тарасюк), які брали участь в роботі над документом, є не чужими для офісу президента. Просто в цивілізованому світі процедура має значення для легітимності, а для України Будапештський меморандум має бути уроком - дивись, що підписуєш, щоб потім не шкодувати.

3. В частині питань про корупцію нічого нового: відкидання звинувачень і невизнання проблеми та захист своїх. Також знову спроба перевести стрілки на США - мовляв наша корупція, то ваш лобізм. Ну, за такий «лобізм» в Америці сідають років на триста, у нас сідають в новесеньке авто люкс-класу.

4. Білорусь. Лукашенко, звісно, мерзота. Та Зеленський мав би згадати, як у вересні 2019 перед візитом Лукашенка в Житомир міністерство оборони повністю ліквідувало військову частину А0229 – танковий батальйон Десантно-Штурмових військ, який був розташований у районі Овруча Житомирської області. Тоді Лукашенко пообіцяв Зеленському, що Україна ніколи не матиме проблем з боку Білорусі. Саме через Овруч російські війська вторглись у напрямку Києва.

Власне, можна довго полемізувати із Зеленським. Деякі його тези були правильними, хоч і не новими. Але загальне враження невпевненого у собі, але обізленого підлітка, який ні за що не відповідає і звинувачує всіх навколо - це сухий залишок від побаченого, який залишився у мене. Можете уявити собі реакцію англомовної аудиторії, для якої писалося інтерв’ю, і яка завжди є критичною. До всіх. (с) Володимир Ар'єв

Важлива проблема, яку оголило спілкування Володимира Зеленського з Лексом Фрідманом: український президент оперує не знаннями, а уявленнями про американську політику та способи впливу на неї...

Впевнений, що професійний актор (у минулому) Зеленський знає з десяток способів, як публічно передати відчуття втоми, але було ухвалене рішення піти шляхом матюків.
Що ж, вибір є завжди.

І ще одне: у Трампа нема 300 мільярдів заморожених російських активів, вони переважно зосереджені у країнах ЄС.

Показово, що тема великих грошей у підготовлених публічних виступах Зеленського почала звучати надто часто та надмірно гучно. Переможний Магдіяж

Найбільша помилка західних аналітиків, а відтак і тих, кого вони консультують, полягає в тезі, що Путін може піти на компроміс, якщо йому віддати частину України (бодай він нею подавиться). Але ця теза вчергове виказує явне нерозуміння стратегічних цілей Кремля. Бо вона не в чотирьох окупованих областях і Криму. Навіть якби сучасний світ вирішив, що історія здачі Судет Гітлеру - це виключення, а не правило.

Ціль Москви - збільшення геополітичного впливу Росії (памʼятаєте, «Россия больше не будет униженной») і сіра, буферна зона, вибудувана між нею і Західною цивілізацією (в ідеалі - повернення до двополярного світу, де Росія - знову great again). І щоб ця буферна зона проходила навіть не по Україні, а, скажімо, по території Польщі, Румунії, Угорщині, Словаччини. Щодо останніх двох ця зона вже є очевидно «гібридизованою». Пояснювати тут не треба. Подібний формат відносин Путіна влаштовував би з більшою частиною Європейського Союзу, бо це ніби «Варшавський договір-2», у якому Росія бачить себе «спрямовуючою і керівною силою».

Ось чому «швидке рішення» по Україні, про яке не написало лише ліниве західне видання, насправді лише дисклеймер (письмова відмова від відповідальності за можливі наслідки того чи іншого вчинку). І треба констатувати: очевидне бажання повернутися в 2022-й рік наразі переважає аргументоване розуміння, до чого може привести нагородження, а не покарання режиму Путіна.

І скільки б про це не писали і не говорили українські аналітики, політики, журналісти - виглядає так, що ми намагаємось заставити західні суспільства і їх еліти врешті-решт «подивитись вгору». А вони фільм бачили, але висновків не зробили. Бо вважають, що проблема перебільшена, а Путін уже не ризикне йти далі. Наївні.

Тому у нас у 2025-му не такий вже й широкий вибір методів продавлювати своє. Уявляю, як не хочеться багато чого робити нинішньому Офісу (наприклад, заглядати в очі Трампу). Але інші методи - прохання, ультиматуми, вимагання - уже неефективні. І це добре, що в ОП почали це розуміти. Тому нам доведеться ставати і мудрішими, і хитрішими одночасно. І нарешті починати будувати свою стратегію - якою ми бачимо Україну і що треба зробити, аби вона такою стала. (с) Віктор Шлінчак

ПОТУЖНО!

В запланованому на 2025 рік бюджеті, на утримання офісу президента виділено 3,5 мільярда гривень!

Щоб краще зрозуміти цю астрономічну цифру ми розділили її на 365 днів в році. І що в нас вийшло - 9 589 041,1 але ж це майже десять мільйонів гривень в добу, цифра теж виявилась астрономічною.

Ділимо її на 24 години в добі. Виходить 399 543,37. Чотириста тисяч гривень в годину обходиться українцям офіс потужного. Більшість українців навіть в рік стільки не заробляють, скільки ми (українці) витрачаємо лише на офіс потужного в годину.

Ділимо на 60 хвилин в годині. Виходить 6 659,05 в хвилину. Дуже реальна цифра. Але до прикладу одна місячна мінімальна пенсія в Україні становить 2361 гривню. В одну хвилину офіс президента обходиться нам майже так само як місяць утримування трьох пенсіонерів. ПОТУЖНО!

А яку виплату отримає мама на утримання дитини в місяць? В 2024 виплата становила 860 грн.. А це аж 8 секунд утримання офісу президента. Або місячна виплата восьми мамам в хвилину утримання над потужного. Як можна жити місяць за гроші які офіс президента витрачає за 8 секунд в добі! 8 секунд… Що може бути потужніше?!

🗯Як каже гетьманцев "війна це коли всі бідніють", але ми бачимо, що бідніють лише пересічні українці, бо податки та тарифи  торкнуться боляче лише їх. (с) Римма Філіпенко