Ⱎ — ша
У мовах, що її використовують, позначає глухий заясенний фрикативний [ʃ], глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний [ɕ] або глухий ретрофлексний фрикативний [ʂ].
Сучасна кирилична літера ш походить від букви ш старослов'янської кириличної абетки, куди запозичена з глаголиці. Числового значення ні в глаголиці, ні в кирилиці для цієї літери не було. Глаголична літера, як вважається, походить від літери שׁ («шин»). На користь її походження може бути те, що в глаголичних пам'ятках «ш» розташована точно так само, як у єврейських: вона дещо припіднята над рядком.
Звук [ш] — глухий шиплячий твердий звук, або глухий піднебінно-альвеолярний спірант. Піднебінно-альвеолярні спіранти, що виникли в слов'янських мовах внаслідок першої палаталізації, є головною причиною, чому було винайдено глаголицю і пізніше кирилицю, оскільки їх не можна записати простими латинськими чи грецькими літерами без діакритиків або диграфів.
У мовах, що її використовують, позначає глухий заясенний фрикативний [ʃ], глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний [ɕ] або глухий ретрофлексний фрикативний [ʂ].
Сучасна кирилична літера ш походить від букви ш старослов'янської кириличної абетки, куди запозичена з глаголиці. Числового значення ні в глаголиці, ні в кирилиці для цієї літери не було. Глаголична літера, як вважається, походить від літери שׁ («шин»). На користь її походження може бути те, що в глаголичних пам'ятках «ш» розташована точно так само, як у єврейських: вона дещо припіднята над рядком.
Звук [ш] — глухий шиплячий твердий звук, або глухий піднебінно-альвеолярний спірант. Піднебінно-альвеолярні спіранти, що виникли в слов'янських мовах внаслідок першої палаталізації, є головною причиною, чому було винайдено глаголицю і пізніше кирилицю, оскільки їх не можна записати простими латинськими чи грецькими літерами без діакритиків або диграфів.