🏛Istorium ✙ || Історія України та світу

Марінос Мітралексіс - грецький військовий льотчик часів Другої світової війни.

2 листопада 1940 року в повітряному бою обрубав гвинтом хвіст італійському бомбардувальнику, тим самим збивши літак противника.

2 листопада 27 італійських бомбардувальників, попрямували на бомбардування Фессалонік. У повітряному бою, що відбувся, 3 бомбардувальники було збито, проте тим, що залишилися, вдалося вийти на цілі, після чого вони взяли курс на базу в Албанії. Мітралексіс, який збив один із трьох бомбардувальників, розстріляв у бою весь боєкомплект. Наздогнавши один із бомбардувальників, що поверталися, Мітралексіс прилаштувався носом свого PZL P. 24 до хвоста бомбардувальника і відрубав йому пропелером кермо, зробивши таким чином бомбардувальник некерованим.

З пошкодженим пропелером Мітралексіс здійснив вимушену посадку недалеко від місця падіння бомбардувальника, проте зумів врятувати свій літак. Приземлившись, Мітралексіс заарештував чотирьох італійських льотчиків, які десантувалися на парашутах, скориставшись табельним пістолетом.

@istorium_ua

Бронзова підставка-підставка для барабана у вигляді сплетених драконів із гробниці правителя І(?) князівства Цзен, Хубей, Китай, V століття до н.е.

Незважаючи на складний і ніби хаотичний вигляд, основа насправді симетрична. У центрі основи розташована циліндрична колона-стійка барабана. Навколо неї переплелися 16 драконів, кожен з яких інкрустований бірюзою. На цих драконах в'ються інші дракони поменше. По краю основи розташовані чотири бронзові кільця, що слугують ручкою під час переміщення основи барабана.

Якщо дивитися здалеку, основа нагадує язики полум'я; придивившись, бачиш, як дракони звиваються в ритмах барабанного бою.

Артефакт знайдено під час розкопок 1978 р. у гробниці Лейгудунь (№ 1), Суйчжоу, Хубей. Розміри: висота - 54 см; нижній діаметр - 80 см; вага; вага - 192,1 кг.

Період - династія Східна Чжоу і ранній період Воюючих царств, датування - бл. 433 р. до н.е.

Музей провінції Хубей, Ухань, Китай

@istorium_ua

Найдавніші у світі діючі вітряки розташовані на північному сході Ірану в містечку Наштефан. За оцінками істориків і археологів, цим будовам із глини, соломи та дерева близько тисячі років!

Лопаті вітряних «турбін» розташовані вертикально, що значно спрощує конструкцію порівняно зі звичними нам вітряками Європи. Винайдені вони були тут в Ірані 13 століть тому. Суттєвий недолік такої конструкції, що ці млини працюють лише за одного напрямку вітру.

У даному випадку, це не недолік, а скоріше перевага, адже Наштефан у перекладі з перської означає «жало бурі», сезонні потужні вітри дмуть тут постійно і в одному напрямку. Усі млини побудовані на високій земляній гряді заввишки понад 20 метрів, яка в давнину прикривала селище від жорстоких зимових вітрів.

@istorium_ua

312 рік. Битва біля Мульвійського мосту

На початку IV століття політична ситуація в Римській імперії була вкрай складною. Ще наприкінці III століття імператор-реформатор Діоклетіан розділив імперію на чотири частини для зручності управління територією. Було створено вельми незвичну систему управління - тетрархію, з двома головними імператорами-августами, яким допомагали два молодші імператори-цезарі. Після двадцяти років правління августи мали передати свою владу разом зі своїм званням цезарям, які, своєю чергою, мали призначити двох нових цезарів.

У 305 році обидва августи - Діоклетіан і Максиміан - урочисто склали з себе владні повноваження. Але вже наступного року син Максиміана, Максенцій, захопив владу в Римі. Того ж 306 року в британському Ебораку (нині Йорк) помер інший новий август - Констанцій Хлор. Але його старшому синові Костянтину вдалося домогтися у Галерія визнання себе цезарем, а пізніше отримати і титул августа. У 311 році Галерій помер, що дало Костянтину, який контролював Галію і Британію, можливість випробувати свою вдачу і оволодіти Римом, вигнавши звідти Максенція.

Навесні 312 року Костянтин перейшов через Альпи і почав швидке просування в південному напрямку, до Риму, маючи військо чисельністю в тридцять п'ять тисяч осіб. Незабаром Костянтин розгромив важку кавалерію Максенція під Турином, а потім знищив північну армію суперника під Вероною. Максенцій перебував у Римі, отримавши звістки про наближення Костянтина, він наважується на наступ.

На знак остаточності такого рішення імператор наказав зруйнувати Мульвіїв міст на шляху суперника, а сам із військом почав переправу на правий берег Тибру. Максенцій почувався невпевнено в Римі, де городяни майже відкрито називали його боягузом і зовсім не бажали зазнавати тягарів облоги. Настільки ж імовірно, що він отримав відомості про невелику чисельність армії Костянтина. Нарешті, його переправа через Тибр, найімовірніше, свідчить про те, що він не надто довіряв власній армії і постарався поставити її солдатів у таке становище, яке змусило б їх битися, хоча б для захисту власного життя.

Перед вирішальною битвою Максенцій мав у своєму розпорядженні велике, до 60 тисяч осіб, але вельми різнородне за своїми бойовими якостями військо. Невеликі загони преторіанської гвардії були потужним підрозділом, але більшу частину війська становили солдати гарнізонної служби і легіони, набрані з італіків. Військо Костянтина, навпаки, складалося з одних ветеранів і здобуло з ним не одну перемогу. Саме зіткнення армій виявилося досить нетривалим.

Максенцій побудував преторіанців та італійські легіони в центрі бойового порядку, на флангах поставивши кінноту як прикриття. Костянтин, який мав у своєму розпорядженні істотно менше військо, розумів, що ця ситуація може призвести до флангового охоплення, і протидіяв їй. Він особисто очолив свою ударну кавалерію в потужному ударі на ворога, захопив ініціативу і досить швидко зім'яв ворожу кінноту на лівому крилі противника. Вона першою вдалася до безладної втечі до дерев'яного мосту, яким напередодні бою переправилася через Тибр. Побачивши, що відбувається, італіки і солдати гарнізонної служби, яких тіснила піхота Костянтина, також впали в паніку, і загонами, а також поодинці стали залишати свої місця в строю. Дуже скоро втеча стала загальною. Звичайно, невеликий міст не витримав такого натиску, і в підсумку тисячі людей потонули в річці. Разом із ними потонув і невдачливий Максенцій.

Преторіанці були перебиті, а пізніше своїм указом Костянтин взагалі скасував їх. Перемога зробила Костянтина господарем Риму. Але, звісно, не зміна на престолі чергового імператора стала головним наслідком Мульвійської битви. Одразу після перемоги Костянтин видав указ про рівноправність християнської церкви з іншими культами Імперії, а фактично навіть надав їй привілейованого становища. Саме з Мульвійської битви християнство починає свою переможну ходу Римським світом, а Костянтин входить в історію під ім'ям Костянтина Рівноапостольного.

@istorium_ua

Найстаріша зі збережених тачок у Європі, Німеччина, XVI століття

Знайдена під час археологічних розкопок 2013/14 року в Езельсбастай (у дворі середньовічної ливарної майстерні) навпроти Нового замку в Інгольштадті, Німеччина. Деревина тачки дендрохронологічно датована 1537 роком.

Відносно невеликий розмір тачки (точніше її кузова) і підвищена міцність пояснюється тим, що на ній перевозили малогабаритний, але вельми важкий вантаж, руду або готові злитки металу. Розміри: довжина - 151 см, висота - 39 см, ширина - 41 см.

Міський музей Інгольштадта, інв. № I.7089, Баварія, Німеччина

@istorium_ua

Коріканча мовою кечуа означає «Золотий Двір». А ось золота в цьому храмі було більш ніж достатньо - навіть частини стін і підлоги були покриті золотими пластинами. Храм був побудований у Куско (столиці імперії інків) у першій половині XV століття, приблизно 1438 року. Стіни з прямокутних тесаних блоків замість звичайних полігональних значно ускладнили процес будівництва. Кожен блок із тріщиною або вадою бракували.

Храм мав простояти тисячоліття, але був зруйнований іспанцями в XVI столітті. Його блоки були використані для будівництва нових іспанських будівель. Те, що ви бачите, - лише невелика частина від початкових будівель Коріканчі. На фото 4 - частина стін храму, вбудованих у міський собор Куско - церкву Санто-Домінго.

Коріканча, Куско, суч. Перу, Південна Америка

@istorium_ua

Чи хотіли б ви побачити, як змінювалася карта світу протягом століть?

Завдяки сайту OldMaps Online це стало можливим!

Цей інтерактивний атлас дозволяє простежити, які держави існували в різні епохи, як змінювалися їхні кордони та хто був їхнім очільником. Просто пересувайте повзунок часу — і перед вами оживає історія!

Що можна знайти на карті?
🗺️ Територіальний поділ світу у різні епохи та географічні мапи різніх историчних епох
⚔️ Місця історичних битв та конфліктів
👑 Інформацію про правителів та династії
📍 Деталі про ключові події в історії регіонів

@istorium_ua

Рецепт на лікарський віскі під час сухого закону

У часи Сухого закону (1920–1933) алкоголь був заборонений, але одна лазівка дозволяла людям легально купувати... віскі! Як? Дуже просто – за рецептом лікаря!

Медичне віскі стало справжнім скарбом. Лікар міг виписати рецепт на алкоголь, якщо пацієнту "було потрібно" лікування. Віскі офіційно продавали в аптеках, і одна з них стала справжньою легендою – Walgreens. За час Сухого закону кількість її магазинів зросла з 20 до понад 500!

Люди буквально шикувалися в черги до лікарів, аби отримати заповітний рецепт. А деякі аптеки перетворилися на прикриття для справжніх підпільних барів.

@istorium_ua

На перших двох фото чудова давньоєгипетська «лялька-падл» із гробниці у Фівах, Середнє царство, 11-12 династії, бл. 2030-1802 рр. до н.е.

Виглядає вельми стильно і... неймовірно сучасно - така собі стилізована декоративна лялька-прикраса в сільському стилі. Знайдена під час розкопок 1923-24 рр. у гробниці Т816. Матеріал - дерево, теракотові намистини, лляна нитка, фарба. Розміри: довжина - 23 см, ширина - 7 см, товщина - 0,9 см.

Їх було знайдено чимало, ось, наприклад, на фото 3 така «лялька» з Британського музею (інв. № EA6459, довжина 19 см, бл. 2100-1991 рр. до н.е.), на фото 4 - «ляльки» з аукціону Christie's (довжина меншої - 18 см, бл. 2040-1991 р. до н.е.). Спочатку вони вважалися дитячими іграшками, але їх знаходили саме в дорослих похованнях, причому як у жіночих, так і чоловічих.

Але що ж це тоді таке? Сьогодні археологи сходяться на думці, що це музичний інструмент, який імітував шурхіт очерету на вітрі. Його використовували танцюристи і музиканти під час ритуальних вистав на честь богині Хатхор у Фівах.

Висновок було зроблено на підставі великої схожості за формою і розміром цих «ляльок» з ручкою так званого «намиста менат» (фото 5, Метрополітен, інв. № 1.215.450, Нове царство, бл. XIII ст. до н. е.), яке також спочатку вважали намистом, а не інструментом. Однак зображення цього «намиста» в руках музикантів на фресках і рельєфах Стародавнього Єгипту визначило його призначення досить однозначно,

Музей Метрополітен, інв. № 31.3.35a,b, Нью-Йорк, США

@istorium_ua

Шахта Осіріса: таємниці підземного царства

Шахта Осіріса, відома також як «гробниця» бога загробного світу, - унікальна трирівнева підземна споруда, прихована під плато Гіза. Вона йде в глибину на 30 метрів, а її нижній рівень затоплений ґрунтовими водами, що робить дослідження вкрай скрутними.

Зв'язок цього місця з Осірісом простежується в його символіці: три рівні підземної «гробниці», чорний базальтовий саркофаг на нижньому і саме розташування «гробниці». Знайдені артефакти Пізнього періоду (664-332 рр. до н. е.) під час дослідження 1999 року свідчать, що шахту використовували в ту епоху, але сама конструкція вказує на набагато давніше походження.

Третій підземний рівень залишається досі значною мірою невивченим. Тунелі, що відгалужуються, натякають на можливі приховані кімнати, але досі ніхто не знає, що саме там знаходиться. Шахта Осіріса продовжує розбурхувати уми археологів і залишається однією з найзагадковіших стародавніх структур Єгипту.

На фото 3 один із двох саркофагів у нішах на другому рівні шахти Осіріса.

@istorium_ua

1515 рік. Атака французьких жандармів.

Битва при Мариньяно - ключова битва війни Камбрейської ліги за оволодіння герцогством Міланським.

Для війни в Італії французи найняли понад 20 000 ландскнехтів і кілька тисяч осіб із французької піхоти, яка не вирізнялася високою якістю, але здатна тримати фронт і нести гарнізонну службу. Зрозуміло, раз сам король зволив очолити похід, до нього приєдналися 3000 вершників ордонансових рот, включно з великою кількістю жандармської кавалерії. На полі бою і під стінами Мілана війська мала підтримати артилерія.

Вирішальне зіткнення відбулося в середині вересня 1515 року біля містечка Мариньяно, що за кілька кілометрів на південь від Мілана. Результат битви мав або закріпити Мілан за Франциском, або позбавити французів найбагатшої області Європи.

Сили антифранцузької коаліції, зосереджені в чотирьох польових арміях, значно перевищували сили Франциска, однак, як це часто буває, головною слабкістю союзників була їхня роз'єднаність, оскільки кожна сторона мала свої інтереси.

Швейцарці (головна ударна антифранцузька сила) йшли до Мілана, маючи намір з'єднатися з військами папи та іспанців. 30 серпня капітулювала Новара. Незважаючи на небажання Швейцарців воювати з Францією, було ухвалено рішення дати бій, ймовірно причина цього крилася в репутації найманців.

Швейцарці досягли Маріньяно вранці 13 вересня. Вони вирішили застосувати свою звичайну тактику, яка вже принесла їм успіх проти військ короля Франції в битві при Новарі: з ходу атакувати ворожий табір зімкнутими колонами пікінерів. Щоб забезпечити собі перевагу раптовості, швейцарські офіцери наказали рухатися безшумно, без звичайного бою барабанів.

Але французи вчасно дізналися про наближення небезпеки. Піхота, більшу частину якої становили ландскнехти, вишикувалася в бойовий порядок, приготувавшись до початку бою. Проте швейцарці провели швидку атаку і захопили кілька французьких гармат. Але розвинути успіх вони не змогли - завадила атака важкої французької кавалерії на чолі з Франциском, яка завдала удару у фланг. Водночас ландскнехти, які охороняли гармати, контратакували і витіснили швейцарців зі своїх позицій. Так зірвався початковий план захисників Мілана - вони не змогли першою ж атакою захопити французький табір і нейтралізувати ворожу артилерію.

Тепер швейцарці були змушені відступити і робити нові атаки на французькі укріплення. Але вони також не увінчалися рішучим успіхом. Французькі жандарми під командуванням короля і Луї де Ла Тремуйля не припиняли завдавати швейцарцям флангових ударів. Все це призвело до того, що швейцарці так і не змогли увірватися в табір французів. Битва тривала весь день до опівночі, коли через пил, пороховий дим і настання темряви видимість впала настільки, що продовжувати битву було неможливо. Сторони уклали перемир'я і зупинилися на відпочинок недалеко одна від одної.

Уночі 14 вересня швейцарські капітани, зібравшись на нараду, ухвалили рішення продовжувати бій, незважаючи на великі втрати від вогню французької артилерії. Король Франції перегрупував свою армію, зібравши всю піхоту воєдино.

На світанку бій відновився. Фаланга швейцарців знову рушила на побудови французів. Артилерія, зведена в одну велику батарею, завдавала їм ще сильнішої шкоди, але все ж у центрі наступаючі змогли захопити кілька гармат. Запеклий контрудар кавалерії на чолі з Франциском I і Баярдом змусив швейцарців відійти.

О восьмій годині ранку на поле битви прибув загін венеціанської легкої кавалерії, яким командував кондотьєр республіки Бартоломео д'Альвіано. Кіннотники д'Альвіано атакували швейцарців із тилу. Наступальний порив швейцарців, знекровлених за два дні битви, вичерпався, а прибуття підкріплення до противника негативно вплинуло на їхній бойовий дух.

Битва перетворилася на справжню різанину. За три години швейцарці, що залишилися в живих, серед яких було багато поранених, почали відступ до Мілана. Перемога залишилася за французами та їхніми союзниками.

@istorium_ua

Австралійські солдати прямують на фронт, на задньому плані руїни Іпра, Бельгія, 25 жовтня 1917 року.

@istorium_ua