Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🗺✍️Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря.

Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання.

Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші.

Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити.

Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство.

Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”.

В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”.

Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію.

Дякуємо тобі, великий Кобзарю!

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

⚔️🇺🇦🗺7 березня 1882 року народився Григорій Йосипович Коссак, командант Українських січових стрільців, полковник Української Галицької армії.

Народився в Дрогобичі на Львівщині. Походив із сім’ї багатодітного коваля. В їхній хаті часто гостював Іван Франко, з яким пізніше листувався. Навчався в дрогобицькій гімназії, закінчив учительську семінарію. Викладав у Бережанах, де закохався у вродливу вчительку Ольгу Яцковську. Згодом молоде подружжя вчителювало в Ясениці-Сільній.

Активний діяч «Просвіти», брав участь у створенні січового руху.

З початком Першої світової війни мобілізований до австрійської армії. Командир куреня Легіону Українських січових стрільців. Відзначився в боях за Маківку, визволяв Дрогобич від росіян. Згодом командир Першого полку УСС (1915-1916), засновник Вишколу УСС. Як колишній педагог, забороняв приймати в українське військо неповнолітніх, яким належало «пильнувати, насамперед, книжки й учитися, учитися й ще раз учитися, щоб бути корисним Україні».

Під час Листопадового зриву кілька днів командував українськими військами у Львові. Наприкінці 1918-го очолив Третій корпус УГА, згодом командував запіллям (тиловими службами армії).

Тяжко пережив угоду Симона Петлюри з поляками восени 1919-го: «Після безглуздого і злочинного запроданця нашої землі теперішнім українським урядом Польщі далі служити йому не буду». А після укладення угоди УГА з армією Денікіна залишив службу. Перебував на Закарпатті, у чеському таборі інтернованих галицьких вояків, емігрував в Австрію. Але в 1924-му, на хвилі «українізації» й «національного відродження», переїхав в радянську Україну. Викладав українознавство в школі червоних старшин у Харкові, очолював військову кафедру Дніпропетровського хімічного інституту.

У 1931-му заарештований разом із братом Василем і низкою відомих українських діячів за звинуваченням у приналежності до фіктивної підпільної терористичної організації «Український національний центр». Засуджений на 6 років, ув’язнення відбував на Соловках і на Уралі. Після звільнення (1937) мешкав у дочки в москві, викладав німецьку мову на фабриці.

В лютому 1938-го заарештований вдруге, цього разу за звинуваченням у шпигунстві та приналежності до Української військової організації.

🕯2 березня 1939-го Військовою колегією Верховного суду срср засуджений до найвищої міри покарання і наступного дня розстріляний.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯⚔️🟥5 березня 1950 року загинув Головний командир УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

«Здобути Українську державу або загинути в боротьбі за неї» — це гасло ОУН було життєвим принципом Романа Шухевича. Він очолив визвольну боротьбу українців у непростий час, коли доводилося протистояти двом тоталітарним режимам, які мало чим відрізнялися один від одного – радянському союзу та нацистській німеччині.

нквд-мґб полювало за Шухевичем рекордний час – понад сім років. Головний командир УПА неодноразово вислизав з рук чекістів: у 1944, 1946, 1947, 1948 роках. Кілька разів пускалися чутки про його загибель. Але робота Служби безпеки ОУН була поставлена якнайкраще.

До трагічної розв'язки призвів арешт 2 березня 1950 року зв'язкової Шухевича Дарії Гусяк. Запідозривши небезпеку, Шухевич готувався перебратися із будинку в Білогорщі, де переховувався з кінця 1949-го, до Львова, де було дві конспіративні квартири. Переїзд було намічено якраз на 5 березня.

Але зранку 5 березня 1950 року емґебісти тісним кільцем оточили цей та декілька сусідніх будинків у Білогорщі. Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал мґб Павєл Судоплатов. До операції було залучено понад 700 бійців внутрішніх військ. Намагаючись прорватися з оточення, Шухевич вбив майора Ревенка, але сам був поранений. Щоб не здаватися живим до рук ворога, Шухевич пустив собі кулю в скроню.

В офіційному звіті записали, що вбив командира один з сержантів, які оточили будинок. Йому виплатили премію 1000 радянських рублів.

Тіло командира виставили на опізнання рідним, але після цього доля його досі лишається невідомою.

Після смерті Шухевича боротьбу УПА очолив Василь Кук. Сама боротьба тривала ще понад 10 років – останній відкритий бій збройного підпілля ОУН проти оперативної групи Тернопільського укґб було зафіксовано 14 квітня 1960 року, а останній повстанець дав бій кадебістам у 1967-му.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯🟥⚔️4 березня 1952 року, оточений кґбістами в криївці застрелився Ніл Хасевич — діяч ОУН, легендарний український художник, який створив образ УПА.

Оприлюднення його підпільних творів на Заході стало чи не смертельним вироком для митця. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі "Графіка в бункерах УПА". Це остаточно довело до шаленства радянське керівництво.

За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено "Срібним Хрестом Заслуги" та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах".

За розпорядженням з Москви "пресечь антисоветскую деятельность" упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділенння 2 відділу УМДБ Рівненської області.

Щоденно збиралися матеріали про Хасевича, численним стукачам обіцялися посади, нагороди, почесті, цілеспрямовано шукали місце його знаходження.

Ця наполеглива, цілеспрямована операція на його пошук і захоплення, щедрі нагороди облавникам, свідчать, що упівський графік високо цінувався совітами. Адже шукали його з усіма "почестями", як особливо небезпечного для влади.

Зусилля були затрачені чималі, а відкрити місце його сховку допоміг випадок - розшифрували документи, знайдені в одній із викритих на Рівненщині криївок, в одному з яких ішлося про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева. Там було також названо місце знаходження однієї з останніх на Волині криївок - біля с. Сухівці, за 12 км від Клеваня у Рівненській області.

Сексоти допомогли відшукати криївку, але живим Хасевич не здався - застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями - В´ячеславом Антонюком - "Матвієм" та Антоном Мельничуком - "Гнатом", спаливши перед тим усі важливі документи.

Людина, яка не схилилася під тягарем життєвих випробувань, не була настільки впевненою в собі, щоб не боятися видати важливу інформацію на тортурах.

Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Тіла загиблих упівців, за давньою "пристрастю" енкаведистів до такого моторошного видовища, після трьох днів виставляння в Клевані для глуму, постраху та деморалізації населення вивезли в невідомому напрямі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🎤🎹4 березня 1949 року народився відомий композитор, автор безсмертної «Червоної рути» Володимир Івасюк.

Народився у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.

Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці. Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.

У 1964 році написав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У школі створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка».

Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії срср та суспільствознавства.

У 1966 році сім’я переїхала до Чернівців. Вступив до медичного інституту, однак його виключили за участь у «політичному інциденті». Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюка чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.

Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в срср та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.

У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.

У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті.

Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.

24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія —самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КҐБ за наказом вищого керівництва срср.

Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. . В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.

Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥3 березня 1912 року народився Лев Ребет. Згодом він стане одним із лідерів ОУН, братиме участь у проголошенні відновлення української державності у Львові 30 червня 1941-го.

Народився в Стрию у родині поштового урядовця Михайла Ребета та Катерини Недокіс. Під час навчання у Стрийській українській гімназії він захопився пластовим рухом, у 15 років став членом Української військової організації (УВО), у 17 – вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), а за рік – очолив її провід у Стрийському повіті.

Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Лева Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем, Ярославом Карпинцем та іншими діячами ОУН арештовує польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпускають. Невдовзі він очолює Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях, і, фактично, відновлює її діяльність, керує розвідкою ОУН. Ребет ще неодноразово затримувався польською поліцією за політичну діяльність. Паралельно він у 1938 році закінчив правничий факультет Львівського університету.

Після розколу ОУН у 1940 році на мельниківську і бандерівську, Лев Ребет підтримав Бандеру. Попри це, між ними існували протиріччя, які у 1954-му призвели до того, що Ребет та ще один член Проводу ОУН Зиновій Матла створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. Вони удвох так і продовжували очолювати організацію, через що членів цього крила охрестили «двійкарями».

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави Лев Ребет став заступником голови уряду Ярослава Стецька. Коли ж у липні 1941 німці арештували Бандеру та Стецька, Ребет перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили доктор Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.

Але ця діяльність була нетривалою. Німці, не добившись від Бандери та Стецька відкликання Акту відновлення Української Держави, розпочали арешти інших українських діячів. Лева Ребета затримали 14 вересня 1941 року, і він три роки пробув у нацистському концтаборі Аушвіц. Після звільнення переїхав до Мюнхена, де на той час перебували більшість провідних діячів бандерівського руху.

В еміграції Лев Ребет працював в Українському вільному університеті у Мюнхені, у газеті «Українська трибуна», «Час» та «Сучасна Україна», очолював редакцію газети «Український самостійник». У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956).

Радянські спецслужби полювали на Льва Ребета, вимагаючи його видачі за «співпрацю з нацистами». Було кілька невдалих спроб викрадення. Зрештою, 12 жовтня 1957 року у Мюнхені, на сходах будинку, де була редакція «Українського самостійника», агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціально сконструйованого пристрою вистрілив Ребету в обличчя струменем синильної кислоти. Специфіка її дії полягала в тому, що видимих слідів хімічного впливу на тілі не залишалося. Натомість, при вдиханні пари кислоти потрапляли в кров і спричиняли швидку смерть.

Відтак, лікарі причиною смерті Лева Ребета визначили серцеву недостатність. Утім це все було настільки підозріло, що прихильники Ребета навіть підозрювали у вбивстві «бандерівців». Ще більші підозри виникли, коли за два роки той же Богдан Сташинський подібним чином скоїв убивство Степана Бандери. Тоді він випустив подвійну порцію отрути, сліди якої були явно видні. Але обидві смерті так і лишалися загадкою, доки сам Сташинський, який у 1961-му втік із СРСР у Західний Берлін, не здався поліції і розповів усі подробиці цієї спецоперації. На запитання судді: «Чому ви вбили першим Ребета, а не Бандеру?», Сташинський відповів: «Тому що Лев Ребет був небезпечніший для СРСР, ніж Бандера».

Лева Ребета поховали в Мюнхені. У 2010 році його разом з дружиною, Дарією Цісик-Ребет, урочисто перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові.

На світлині Лев Ребет під час перебування в концтаборі Аушвіц.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!