Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🔱🗺 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР).

“Для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина, і такою може бути тільки проголошення Української Народної Республіки”,

- такими словами Михайло Грушевський відкрив 20 листопада засідання Малої ради.

Через два дні у Софійському соборі відбувся святковий молебен, а на площі біля нього вишикувалися військові частини. В урочистій обстановці, під час великого народного віче було зачитано текст Універсалу.

У документі були окреслені кордони УНР включно з Київщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною, Полтавщиною, Харківщиною,  Катеринославщиною,  Херсонщиною, Таврією (без Криму).

“Остаточне визначення границь… що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народу”.

Уся влада в країні, до проведення Установчих зборів належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Проголошувалося збереження федеративного зв’язку із росією, яка б стала “федерацією рівних і вільних народів”. Йшлося не про російську радянську республіку, яку УЦР не визнала, а про буржуазну республіку.

Скасовувалася приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі. “Право власності на землі поміщицькі й інші землі нетрудових хозяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі касується”. Рада обіцяла добиватися якнайшвидшого встановлення миру, запровадження державного контролю на виробництві, встановлення восьмигодинного робочого дня.

Проголошувалися демократичні права та свободи: слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, незалежний суд.

Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на початку грудня 1917 року ухвалено низку законів про реорганізацію судів, а 9 січня 1918 року – закон про охорону прав національних меншин.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯🎗 19 листопада 1989 року відбулося перепоховання у Києві на Байковому цвинтарі українських письменників і політв’язнів совєцького комуністичного режиму – Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

Василь Стус − український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Відстоював вільний розвиток української культури. Творчість Василя Стуса заборонена совєцькою владою. Двічі арештований та ув’язнений. Помер 4 вересня 1985 року в таборі біля села Кучино Пермської області.

Юрій Литвин − український поет, письменник, журналіст і правозахисник. Заарештований та звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у мордовських таборах для політв’язнів. Помер 5 вересня 1984 року в таборі біля села Кучино Пермської області.

Олекса Тихий − український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в лікарні табору біля села Кучино Пермської області 6 травня 1984 року.

Їх прах привезли літаком із Уралу 18 листопада о 20.30 в аеропорт «Бориспіль». Там зі свічками й корогвами чекали близько тисячі людей. Домовини повезли до Свято-Покровської церкви на Куренівці. Там зранку 19-го покійних відспівали.

«Приблизно 30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва,

− згадував колишній товариш Стуса Василь Овсієнко.

− Як ішли Володимирською повз будівлю КДБ, боялися, щоб не було провокацій. Але це була перша акція, де влада не посміла трощити синьо-жовті прапори, де нас не лупили древками й кийками».

Труни спочатку повезли на Софіївську площу, потім до пам’ятника Тарасові Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Рух у центрі міста зупинився. Люди стояли зі свічками вздовж Володимирської вулиці. На мітингу виступили В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська.

На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. Винних не знайшли. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику.

💛Василь Стус був абсолютно свідомим того, що в імперії місця для України немає і місця для українців немає і що він сидить тільки тому, що він – українець.

Він це розумів. І його пророчі слова:

«Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя...»

– вони ж не просто про те, що він повернеться у ту саму «совєтську» Україну.

Стус знав, що його повернення в Україну стане тим, чим було повернення в Україну Тараса Шевченка.

Перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року повернуло Україні відчуття окремішності і єдності, повернуло Україні національну ідею, ним і прописану:

«В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля».

Повернення Шевченка, вдруге після Богдана Хмельницького, відродило нас як націю. Це був момент, коли провідна верства українців усвідомила необхідність мати власну державу.

На перепоховання Василя Стуса, за даними уґб урср, збирається від 90 до 110 тисяч людей – за весь день, в різні часові відрізки під час перепоховання.

І ці люди не боялися іти із національними, на той момент забороненими, синьо-жовтими прапорами. І їх стільки було, прапорів і людей, що ні кґб, ні міліція вже не ламає, уже не хапає, уже не забирає. А усі вони уже не бояться. Уже бачать, що то нарешті прокидається українська свідомість.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦⛪️ 17 листопада 1869 року в селі Прилбичі на Львівщині народився Казимир Шептицький, церковний та громадський діяч, політв’язень совєцького режиму.

Походив з одного із найстаріших українських аристократичних родів Галичини, брат митрополита Андрія Шептицького. Здобув гарну освіту: закінчив гімназію у Кракові, навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, отримав ступінь доктора права. Працював адвокатом, депутат австрійського парламенту. Але в 1907-му Казимир Шептицький полишив перспективну політичну кар’єру, а за кілька років став монахом під іменем Климентія у студитському монастирі в Кам’яниці на Балканах. Як пояснює ієромонах Юстин Бойко: «…покликання до монашества у Казимира (Климентія) зародилося ще в юності. Та коли він вперше про це сказав матері, вона зробила два висновки: він ще не готовий до цього і мусить перейти випробування життям, а друге те, що батько, Ян Кантій Шептицький, не погодився б на те, що два сини будуть у монастирі. Тому в одному з листів мати радить йому, щоб він пройшов гартування часом свого наміру вступу до монастиря». І після смерті матері «він починає сходити з політичної арени і ставати ближчим помічником свого брата Андрія».

Здобув богословську освіту в єзуїтській колегії в Інсбруку, висвячений на священика. Згодом повернувся у Львів. Настоятель Унівського монастиря (1918), ігумен Святоуспенської Унівської лаври (1926). Засновував монастирі, допомагав братові в управлінні церквою. При цьому був надзвичайно скромною людиною: разом із монахами-студитами чергував на кухні та в монастирі, носив дуже вбогий одяг. У келії мав тільки залізне ліжко, шафу, столик і клячник для молитов. За деякими свідченнями, в 1939-му був таємно висвячений на єпископа митрополитом Андрієм Шептицьким (хоча достовірних документальних свічень тому поки не знайдено).

Під час Другої світової війни разом із братом Андрієм урятував кілька сотень єврейських, польських та українських дітей від нацистів. Як згадував Адам Даніель Ротфельд: «Брати Шептицькі надавали допомогу, ризикуючи власним життям. Одним із врятованих ними був пізніший головний рабин Військово-повітряних сил Ізраїлю, а пізніше головний рабин Аргентини Давид Кагане».

Коли совєцький уряд взяв курс на ліквідацію унії і 11 квітня 1945-го заарештував всіх греко-католицьких єпископів, а священиків стали схиляти до «об’єднання», Климентій Шептицький фактично став на чолі церкви. Він закликав не коритися тиску, зібрав підписи 61 священика з проханням звільнити заарештованих і припинити переслідування греко-католиків.

5 червня 1947-го 78-річного Климентія заарештували совєцькі спецслужби (просто в келії, під час молитви), звинувативши в антирадянській діяльності та співпраці з ОУН. «Шептицький Клемент був впливовою особою у формування націоналістичного руху й відіграв важливу роль у практичній боротьбі ОУН-УПА проти совєцької влади» – записав у постанові про арешт майор МГБ Божко.

Далі були півроку допитів (переважно нічних) і тортур, але він не назвав жодного прізвища і не пішов на співпрацю з владою. Засуджений на 8 років, покарання відбував у сумнозвісному «Владимирському централі». Одна з працівниць тюрми Варвара Ларіна згадувала: «Був дуже високий, з бородою. Коли ми приносили їжу, він завжди посміхався. Часто дивився у вікно». Постійно хворів, більшість ув’язнення провів у лазареті.

🕯Помер 1 травня 1951-го о 21.30 в тюремній лікарні, похований десь на церковному цвинтарі – тіло кинули в яму і засипали землею, не залишивши жодних позначок. Монахам-студитам у 2000-му так і не вдалося відшукати його могилу.

Реабілітований у 1991-му. За порятунок євреїв у роки Другої світової війни в 1996-му удостоєний звання «Праведник народів світу». 27 червня 2001-го зарахований до лику блаженних (беатифікований) Папою Римським Іваном Павлом ІІ під час візиту до Львова. Ім’я Климентія Шептицького присвоєно Музею народної архітектури і побуту у Львові (2016).

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🕯16 листопада 1952 року у Львові на 81-му році життя померла одна із найбільш славетних українських співачок Соломія Амвросіївна Крушельницька. Світове визнання вона здобула своїм унікальним лірико-драматичним сопрано із широким діапазоном у три октави зі специфічним «оксамитовим» тембром та блискучою акторською грою.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в звичайному українському селі Білявинці на Тернопільщині, у багатодітній родині греко-католицького священника прогресивних поглядав Амвросія Васильовича Крушельницького.

Уже в дитинстві Соломія виявила виняткову музичну обдарованість. Під керівництвом батька вона вивчила нотну грамоту, разом зі своїми братами і сестрами співала у домашньому хорі. Консерваторію Галицького музичного товариства Соломія закінчила з срібною медаллю, а в характеристиці екзаменаційної комісії зазначено: «має всі дані для того, щоб стати прикрасою навіть першорозрядної сцени. Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її мецо-сопрано, музична освіта, високе почуття прекрасного, природна зовнішність, сценічна стать — словом все, чим нагородила її природа, обіцяють їй в артистичній кар’єрі найкращу майбутність».

Для того, щоб продовжити навчання, молода співачка після закінчення консерваторії вирішила їхати до Італії.

З середини 1890-х років Соломія Крушельницька тріумфально гастролювала в оперних театрах Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Франції, Португалії, росії, Єгипті, Алжирі, Аргентині, Чилі. До її репертуару на семи європейських мовах входили понад 60 оперних партій, приблизно стільки ж камерних творів та більше сотні народних пісень.

Видатний італійський оперний композитор Джакомо Пуччіні (1858-1924), твори якого до сьогодні складають основу світового оперного репертуару, назвав Крушельницьку «найпрекраснішою й найчарівнішою Баттерфляй». Він мав на те повну підставу — після провалу його «Мадам Баттерфляй» у міланському «Ла Скала» оперу довелось переробляти, і у травні 1904 року прем'єра її оновленої версії у театрі «Ґранде» у північно-італійському місті Брешія виявилась надзвичайно успішною саме завдяки блискучому виконанню Соломією Крушельницькою головної партії Чіо-Чіо-Сан.

Незмінно повертаючись до рідної Галичини, Соломія Крушельницька брала участь у Шевченківських святах, під час яких виконувала українські народні пісні та солоспіви Миколи Лисенка.

У 1910 році Соломія Крушельницька одружилась з італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Подружжя оселилось на віллі під назвою «Саломе» у невеличкому містечку В'яреджо в Тоскані.

Після Першої світової війни Крушельницька залишила оперну сцену (востаннє вона виступила у 1920 році у неапольському театрі) і розпочала камерно-концертну діяльність. Як і раніше, багато гастролювала світом, стала першою українською оперною зіркою, яка приїхала до Північної Америки — у 1928 році відбулось її велике концертне турне дванадцятьма містами США і Канади. Виступом у 1929 році у Римі Соломія Крушельницька завершила свою концертну діяльність.

Після смерті у 1938 році чоловіка Крушельницька приїхала до Галичини провідати рідних. Друга світова війна застала її разом з членами родини на відпочинку у Карпатах. Повернутись до Італії їй вже не судилось. Совєцька влада реквізувала її будинок у Львові, придбаний ще у 1903 році, залишивши їй лише одне помешкання. Вже літня та хвора Соломія Крушельницька після війни влаштувалась на роботу до Львівської консерваторії (для цього їй довелось сфальсифікувати свій вік, зменшивши його на кілька років). У 1948 році вона була змушена погодитись на передачу совєцькій державі своєї вілли у В'яреджо, яка була невдовзі продана. Крушельницька отримала громадянство срср та незначну частку від вартості вілли.

🗺Востаннє Соломія Крушельницька співала у Львівській філармонії у 1949 році.

🕯Померла співачка 16 листопада 1952 року від раку горла. Похована на Личаківському кладовищі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!