Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

За 600 років до Р. X. Єрусалим був завойований царем вавилонським; храм, споруджений Соломоном, було зруйновано, а безліч народу ізраїльського відведено в полон. Серед бранців були знатні юнаки Даниїл, Ананія, Азарія та Мисаїл. Цар Вавилона Навуходоносор розпорядився навчити їх халдейської премудрості, виховати в розкоші, при своєму дворі. Але вони, зберігаючи заповіді своєї віри, відмовлялися від надмірностей і вели суворий спосіб життя; харчувалися вони тільки овочами і водою. Господь дарував їм мудрість, а святому Даниїлу – дар прозорливості та тлумачення снів. Святий пророк Даниїл, свято зберігаючи віру в Єдиного Бога і сподіваючись на Його всесильну допомогу, мудрістю своєю перевершив усіх халдейських звіздарів і волхвів і був наближений до царя Навуходоносора. Одного разу Навуходоносор побачив дивний сон, що вразив його, але, прокинувшись, він забув бачене. Вавилонські мудреці виявилися безсилими дізнатися, що наснилося царю. Тоді святий пророк Даниїл прославив перед усіма силу істинного Бога, який відкрив йому не тільки зміст сну, але і його пророче значення. Після цього Даниїл був зведений царем у сан начальника Вавилона. Незабаром цар Навуходоносор наказав спорудити своє зображення – величезну статую, якій належало віддавати божеські почесті. За відмову зробити це троє отроків – Ананія, Азарія і Мисаїл – були вкинуті в палаючу піч. Полум’я піднімалося над піччю на 49 ліктів, обпалюючи халдеїв, які стояли поруч, а святі отроки ходили посеред полум’я, молячи Господа і оспівуючи Його (Дан. 3:26-90). Ангел Господній, з’явившись, охолодив полум’я, і отроки залишилися неушкодженими. Цар, побачивши це, наказав їм вийти і звернувся до Бога істинного. За царя Валтасара святий Даниїл витлумачив таємничий напис (“Мене, Такел, Фарес”), що з’явився на стіні палацу під час бенкету, який віщував падіння Вавилонського царства. За перського царя Дарія святий Даниїл за наклепами своїх ворогів був кинутий у рів із голодними левами, але вони не зачепили його, і він залишився неушкодженим. Цар Дарій зрадів за Даниїла і повелів у всьому своєму царстві поклонятися Богові Даниїловому, “бо Він є Бог Живий і Присносущий, і царство Його непорушне, і володарювання Його нескінченне”. Святий пророк Даниїл глибоко сумував за своїм народом, який зазнає справедливої кари за безліч гріхів і беззаконь, за злочин заповідей Божих – тяжкий полон вавилонський і розорення Єрусалима: “Нахили, Боже мій, вухо Твоє, і почуй, відкрий очі Твої, і подивися на спустошення наші та на місто, на якому названо Ім’я Твоє, бо ми молимось перед Тобою, не сподіваючись на нашу справедливість, а сподіваючись на Твоє велике милосердя” (Дан. 9:18). Святому пророку, який праведним життям і молитвою спокутував беззаконня свого народу, було відкрито долю народу Ізраїлю і долі всього світу.
Під час тлумачення сну царя Навуходоносора пророк Даниїл сповістив про царства, що змінювали одне одного, і велич останнього Царства – Царства Господа нашого Ісуса Христа (Дан. 2:44). Пророче видіння про сімдесят седмин (Дан. 9:24-27) повідало світові знамення Першого і Другого пришесть Господа Ісуса Христа і пов’язаних з ними подій (Дан. 12:1-12). Святий Даниїл клопотав за свій народ перед наступником Дарія – царем Кіром, який вельми його цінував, і оголосив бранцям свободу. Сам же Даниїл і друзі його Ананія, Азарія та Мисаїл дожили до глибокої старості і померли в полоні. Згідно ж зі свідченням святителя Кирила Олександрійського, святі Ананія, Азарія і Мисаїл були обезголовлені за велінням перського царя Камбіза.

Святі праотці жили на землі задовго до народження Христа, жили та горіли вірою, ніколи від неї не відходили. Для нас, котрі живемо після Воплочення Сина Божого, вони стають яскравим прикладом праведного життя. Вони не бачили Христа, а тільки знали, що Він буде на землі. Проте вони твердо вірили в Його прихід і їхня віра оправдалася.
Кожного року, дві неділі перед Різдвом Христовим, Свята Церква молитовно згадує тих, хто «приготував дорогу Господу» (пор. Іс. 40:3) в Його земному служінні, хто зберіг правдиву віру у темряві людського невідання. Ці люди жили надією, на їхній вірі тримався світ, вони – праведники Старого Завіту.
Святі Праотці – це предки Ісуса Христа, які беруть участь в історії спасіння та ведуть людство до Небесного Царства. До праотців відносяться, перш за все, старозавітні патріархи.
Церква почитає 10 патріархів, які згадуються в Біблії та є зразками благочестивого життя. Вони відрізняються надзвичайним довголіттям (пор. Бут. 5:1-32).
Біблійні Праотці: Адам – 930 років, Сиф – 912 років, Енос – 905 років, Каїнан – 910 років, Магалаїл – 895 років, Іаред – 962 років, Енох – 365 років, Мафусаїл – 969 років, Ламех – 777 років, Ной – 950 років.
Також до сонму праотців зараховуються: праведний Авель, син Адама; праведний Сим, син Ноя; праведний Іафет, син Сима; праведний Каїнан, син Арпахшада; праведний Сала‌, син Каїнана; праведний Івер, син Сали‌; праведний Талек, син Івера; праведний Рагав, син Талека; праведний Сирах, син Рагава; праведний Нахор, син Сераха; праведний Тарра, син Нахора.
В епоху після Потопу і до дарування Мойсею Закону серед патріархів був: Авраам, Ісаак, Яків та Йосиф, який завершує патріарший період біблійної історії.
Церква також почитає потомків Якова, сина Ісаака, до яких належить цар Давид та його син Соломон.
До праотців відносяться також найближчі за плоттю родичі Христа: праведні Іоаким та Анна, батьки Пресвятої Богородиці, праведний Йосиф, обручник Діви Марії.
Церква до сонму праотців також зараховує старозавітних жінок: праматір Єву; праведну Сарру, дружину Авраама; праведну Ревеку, дружину Ісаака; праведну Лію, першу дружину Іакова; праведну Рахиль, другу дружину Іакова; праведну Асенефу, дружину Йосифа; праведну Міріам, сестру Мойсея; праведну Девору, яка судила Ізраїль; праведну Руф; пророчицю Олдаму; праведну Сарафію, до якої був посланий Ілля; праведну Саманітіну, яка знаходилася біля Єлесея; праведну Юдиф, яка вбила Олоферна; праведну Есфір, яка визволила єврейський народ від Амана; праведну Анну, матір пророка Самуїла; праведну Сусанну.
Почитання та вшановування цих праведників Старого Завіту в християнській Церкві було відоме вже з другої половини IV століття.
Святі Праотці були людьми, такими як і ми, мали свої немочі, жили серед невірних своїх сучасників, відчували різноманітні спокуси. Їхні великі подвиги та праведне життя мають стати для нас прикладом до наслідування.
Пам’ять Праотців не випадково була встановлена перед Христовим Різдвом – це згадка про єдність поколінь, які приготували світ до приходу Спасителя.

Святі мученики Фірс, Левкій і Каліник постраждали за Христа за часів імператора Декії (249-251) у Кесарії Віфінській. Святий Левкій, який докорив правителя Кумврикія за несправедливе переслідування християн, після катувань був усічений мечем. Святий Фірс, засуджений до найжорстокіших тортур і катувань, переніс їх неушкоджено і Божою волею мирно помер. Язичницький жрець Каліник, бачачи мужність і чудеса святого Фірса, увірував у Христа і сміливо сповідував істинну віру, за що і був усічений мечем.