В Євангелії згадується кілька моментів, коли від Господа вимагали негайної відповіді, але Він мовчав.
«І коли звинувачували Його первосвященники і старійшини, Він нічого не відповідав. Тоді говорить Йому Пилат: не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель дуже дивувався» (Мф. 27:12-14)
Це важливий приклад для нас і нагадування про те, що не завжди потрібно підвищувати свій голос. Але, на жаль, сьогодні не прийнято мовчати, сьогодні «громадськість» вимагає від усіх говорити не припиняючи, і реагувати, реагувати, реагувати. Реагувати на все те, на що вкаже ця сама «громадськість», незалежно від важливості подій для конкретних людей, не даючи часу обміркувати те, що відбувається. Головне, щоб усі, як у недавню епоху, «в єдиному пориві» говорили «правильні» слова і гасла.
Все б нічого, але коли в цю гру включаються віруючі люди або навіть духовенство, все стає зовсім сумно.
Ми ж не примітивні істоти, які живуть за принципом: роздратування — реакція. Господь не просто так дарував нам розум. «Не поспішай мовою твоєю, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом» ‒ каже Екклезіаст (5:1) Але «громадськість» хоче, щоб ми діяли не як люди, а саме як найпростіші істоти.
Говорячи про «суспільність», ми не маємо на увазі суспільство як таке. «Громадськість» в наші дні — це такий штучний образ, до якого зазвичай апелюють, щоб виправдати будь-який вчинок, зазвичай дуже непристойний.
Але ж не «громадськість» наш бог, а істинний Бог Єдиний у Трійці. Той Бог, який наприкінці часів вимагатиме від нас відповіді «за кожне пусте слово» (Мф. 12:36). Тому нам слід не забувати, Кому ми служимо і не поспішати з реакціями, але тільки помолившись і ретельно обдумавши, говорити, а то й промовчати ‒ якщо це буде корисніше.
«І коли звинувачували Його первосвященники і старійшини, Він нічого не відповідав. Тоді говорить Йому Пилат: не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель дуже дивувався» (Мф. 27:12-14)
Це важливий приклад для нас і нагадування про те, що не завжди потрібно підвищувати свій голос. Але, на жаль, сьогодні не прийнято мовчати, сьогодні «громадськість» вимагає від усіх говорити не припиняючи, і реагувати, реагувати, реагувати. Реагувати на все те, на що вкаже ця сама «громадськість», незалежно від важливості подій для конкретних людей, не даючи часу обміркувати те, що відбувається. Головне, щоб усі, як у недавню епоху, «в єдиному пориві» говорили «правильні» слова і гасла.
Все б нічого, але коли в цю гру включаються віруючі люди або навіть духовенство, все стає зовсім сумно.
Ми ж не примітивні істоти, які живуть за принципом: роздратування — реакція. Господь не просто так дарував нам розум. «Не поспішай мовою твоєю, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом» ‒ каже Екклезіаст (5:1) Але «громадськість» хоче, щоб ми діяли не як люди, а саме як найпростіші істоти.
Говорячи про «суспільність», ми не маємо на увазі суспільство як таке. «Громадськість» в наші дні — це такий штучний образ, до якого зазвичай апелюють, щоб виправдати будь-який вчинок, зазвичай дуже непристойний.
Але ж не «громадськість» наш бог, а істинний Бог Єдиний у Трійці. Той Бог, який наприкінці часів вимагатиме від нас відповіді «за кожне пусте слово» (Мф. 12:36). Тому нам слід не забувати, Кому ми служимо і не поспішати з реакціями, але тільки помолившись і ретельно обдумавши, говорити, а то й промовчати ‒ якщо це буде корисніше.