починаючи із нескінченно від'ємної межі, ти мчиш догори, назустріч чомусь новому і хорошому. але все, що тебе там чекає — це нульова швидкість, миттєве призупинення, а відтак той же самий процес, але протилежно симетричний: повне спадання, політ у бездонну прірву без шансу ще колись повернутись. хіба що ти зможеш якось деформувати просторочас або ж втілити геометрію Лобачевського в реальність.
і весь час от так ковзаєш параболами, кидаючись із крайнощі в крайність.