вихід. матеріалізований у формі маленької критичної точки із нульовим значенням похідної, моменту розриву, крихітної скрипучої хвіртки, або ж величезних металевих дверей із червоною лампою над ними та значком людини, яка втікає.
вихід, яким мариш роками блукання темними коридорами, зустрічей із жебраками, пограбувань, ігор у російську рулетку, дуелей, тріо, — чорт забирай, — квартетів, квінтетів, cекстетів, махач-на-махачів, де у ролі боксерської груші завжди опинялося твоє тіло, як єдино можливий ворог для всіх, як елемент-відщепенець, відторгуваний імунною системою якогось великого та незрозумілого механізму.
вихід, який ти шукаєш, проводячи естафету із якнайбрутальнішого акту самознищення, дроблячи себе на нуклони, сподіваєшся знайти його серед гори лушпиння, що утворилось, обстежуєш кожен закуток і навіть робиш спроби залізти в інших людей, однак не знаходиш, не знаходиш, ти ніколи нічого не знаходиш, залишаєшся із діркою від бублика.
вихід, змирившись із недосяжністю якого, тобі, зрештою, нічого не залишається, окрім як продовжувати гнити в темряві, заперечуючи навіть натяк на його існування.

а що, як ми живемо у величезній бульбашці, оточеній чимось набагато страшнішим, ніж те, із чим доводиться миритися щодня, і цей самий вихід розгерметизує її, знищивши все навколо, і, — що найстрашніше, — не спричинить твоєї смерті?