а у моїй хаті живуть зелені квіти,
а у моїй хаті живуть діти
сонця — промені, й звуки
пісень східних майстрів,
глибокого гіпнозу митців;
я доллю в келих свідомості
їхніх струн і тихо помру,
розчинившись у світлі.

моя світлиця — пустотна споруда,
у моїй світлиці відсутні люди,
тож я вигадую собі муляжі;
тут не доводиться чути голос живий,
і щодень — то виснажливий бій
ні за що, просто так.
якоїсь погожої днини я тихо помру.
просто помру.