Якщо ви знаєте, хто такий Стівен Хокінг, то ви приблизно уявляєте, як виглядає хвороба БАС (Бічний аміотрофічний склероз)
В спільноті лікарів, дотичних до лікування цієї хвороби ходить міф, що на неї хворіють лише дуже працьовиті і дуже милі люди.
Зародився цей міф у 1970, коли у різних науково-медичних статтях описали дуже схожі враження від роботи з такими пацієнтами.
🫢 Вони будь-яким чином намагались уникнути прохань про допомогу
🫢 Дуже вміло подавляли будь-які негативні емоції
🫢 Притаманна тяжка і постійна робота без посторонньої допомоги
🫢 Говорять про погіршення свого стану з усмішкою та ніяковінням, не приносячи ніяких незручностей
Згодом цей міф почали прицільно досліджувати. Наприклад, стаття "Чому пацієнти з БАС настільки добрі?"
Милі, любʼязні, надзвичайно приємні люди. Настільки, що лікарі зачасту дивуються, як у таких хороших людей виникає така страшна смертельна хвороба.
Біографії людей з бічним аміотрофічним склерозом незмінно свідчать про емоційну депривацію або якусь втрату в дитинстві. Серед характерних особливостей пацієнтів з БАС відзначаються незалежність, небажання визнавати необхідність сторонньої допомоги, а також заперечення болю, як фізичного, так і емоційного. Всі ці моделі поведінки та психологічні захисні механізми подолання виникають задовго до появи хвороби.
Для мене це абсолютно революційне спостереження: досліджувати хвороби людей за їхніми стилями поведінки, особливостями ставлення до себе та картиною світу. Цим займається Габор Мате. Він досліджує здоровʼя людей через призму психологічної травматизації в ранньому дитинстві і це просто ВАУ.
Пообіцяв в книзі далі розповісти, чому ж Стівен Хокінг, який захворів на БАС, прожив з цією хворобою значно довше, ніж живуть пацієнти зазвичай. Коли дочитаю, поділюсь і з вами.
Що думаєте про це все?
В спільноті лікарів, дотичних до лікування цієї хвороби ходить міф, що на неї хворіють лише дуже працьовиті і дуже милі люди.
Зародився цей міф у 1970, коли у різних науково-медичних статтях описали дуже схожі враження від роботи з такими пацієнтами.
🫢 Вони будь-яким чином намагались уникнути прохань про допомогу
🫢 Дуже вміло подавляли будь-які негативні емоції
🫢 Притаманна тяжка і постійна робота без посторонньої допомоги
🫢 Говорять про погіршення свого стану з усмішкою та ніяковінням, не приносячи ніяких незручностей
Згодом цей міф почали прицільно досліджувати. Наприклад, стаття "Чому пацієнти з БАС настільки добрі?"
Милі, любʼязні, надзвичайно приємні люди. Настільки, що лікарі зачасту дивуються, як у таких хороших людей виникає така страшна смертельна хвороба.
Біографії людей з бічним аміотрофічним склерозом незмінно свідчать про емоційну депривацію або якусь втрату в дитинстві. Серед характерних особливостей пацієнтів з БАС відзначаються незалежність, небажання визнавати необхідність сторонньої допомоги, а також заперечення болю, як фізичного, так і емоційного. Всі ці моделі поведінки та психологічні захисні механізми подолання виникають задовго до появи хвороби.
Для мене це абсолютно революційне спостереження: досліджувати хвороби людей за їхніми стилями поведінки, особливостями ставлення до себе та картиною світу. Цим займається Габор Мате. Він досліджує здоровʼя людей через призму психологічної травматизації в ранньому дитинстві і це просто ВАУ.
Пообіцяв в книзі далі розповісти, чому ж Стівен Хокінг, який захворів на БАС, прожив з цією хворобою значно довше, ніж живуть пацієнти зазвичай. Коли дочитаю, поділюсь і з вами.
Що думаєте про це все?