Ви мали б вже звикнути до фотографії мужнього собаки з каріматом на заставці цього каналу. Не думав, що тут буде більше сотні людей, тому особливо заставку не обирав, поставив перше фото в галереї, хто ж знав, що отак воно все понесеться, проте цей пес того вартий
Ми тоді були в селі, типовому прифронтовому, з будинками яких кількісно було значно більше ніж мешканців. Оскільки опція шукати хати і розосереджуватися нами ще не була винайдена, то жили ми всією ротою одночасно таке як в селі, але таке як в посадці, точніше в якомусь сільському парку на окраїні села.
З одного боку парку - артилеристи зберігали снаряди
Вони приїжджали поповнювати бк і казали нам «оце ви стали, це єслі по нашому складу уїбуть така детонація буде шо вам всім пізда»
З іншого боку - дві БМП і їхні механи, які в перерві між спробами завести свої машини казали, що якщо по Бехам уїбуть, то детонація буде така, що нам всім пізда
Моя нора знаходилася рівновіддалено від арти і мехводів, орієнтовно по центру парка, тож рівень детонації я оцінював як збалансований і від того налаштований був оптимістично
Воювати в цьому сільському парку ніхто не збирався, це був наш умовний тил, ми мали там відпочивати поки десь в штабі, принтер з напівпорожнім картриджем вимальовував нове бойове розпорядження для нашої зведеної роти. Але льожки всеодно копалися, бо раніше отой самий принтер вже встиг надрукувати кілька бойових розпоряджень, які навчили цінувати важливість індивідуальних інженерних робіт
От десь тоді той пес і прийшов, мудрий і хитрий, на все мав свій план і холодний розрахунок, їв коли було шо смачне поїсти, спав коли було де тепло поспати, а як не було - йшов туди де було, бо на все мав свій план і холодний розрахунок
Пес заспокоював, бо навіть на відтяжці неслося звідусіль, моє любіме це “всьо, є інформація, що сьогодні буде авіаудар по нам"
Після цього всі ходили дивитися на льожки один одного і хитаючі головою казати “та нє, ну еслі уєбуть, то не поможе, пізда буде” що, мушу зазначити, свідчило про те, що ми вже майже відповідаємо рівню досвідчених колег з артилерії та механів у сфері песимізму, фаталізму і критичності
В один з днів пес пропав, а з ним і артилеристи та і мєхводи десь не з’являлися, залишивши одну беху. Хтось пустив слух, що мєхводи не зацікавлені в її ремонті, бо як тіки починять, то їм одразу скажуть кудись їхать, а хтось казав, що її покинули безповоротньо і саме час нам забрати її собі, бо як би гарно було шоб ми оце не бехє їздили. Тими мріями і жили в перерві між очікуваннями авіаудару і поодинокими прильотами, неприцільно і точно не по нам
А потім була БР-ка і нове місце, потім інша, потім ще. Виходить, що десь досі стоїть моя розкішна льожка з перекриттям з піддонів, підручного сміття і тубусів від снарядів, в які насипаний пісок, але може таки був авіаудар і вже її немає, не знаю, але точно знаю, що з псом все добре, бо він хитрий і завжди має план, завжди має холодний розрахунок
