Марʼяна Безугла

З того часу, як вийшла з Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, ви щось про нього чули? Отож.

Менше пишу. Таке несеться, що вже майже немає надії, чесно кажучи. Ось кілька свіжих прикладів:

100 тисяч неякісних мін, які Міноборони прийняло і поставило на фронт. Але Умєров досі на посаді, піариться презентаціями і рукостисканнями.

Протистояння Єрмака, Сирського і Федорова, коли більш досвідчене в інтригах старше покоління об'єдналося, аби знищити конкурентну молодь.

Просування росіян до Покровська та до Дніпропетровської області. До області залишилися лічені кілометри, але суспільство вже настільки вигоріло, що цього в мережі практично немає. Місто туди, місто сюди. При цьому в Дніпропетровській області будують кругову оборону Павлограда, але десятки кілометрів навколо — незахищені.

Купа заяв та ініціатив щодо диджиталізації процесів, але виконання — на рівні саботажу. Це свідома протидія Сирського та його "піраміди", який обрав тактику: "Говорю, що хочуть почути, роблю, як вважаю за потрібне".

У рамках цієї тактики — ряд пафосних зустрічей з волонтерами, журналістами і блогерами. Класична техніка: "замазати їх у свій бруд". Генерали в круговій поруці розуміються прекрасно.

Продовження знищення проактивних лідерів у війську. Балаканина про "неймовірну операцію на Курщині", яка раніше "врятувала Суми", а тепер, виявляється, і Запоріжжя.

Свідоме переведення фахівців у піхоту, зокрема медиків. І хоч би хни.

Клоун Залужний. Треба ж було такого виростити. То Разумков, то цей. Президент уже профі в надуванні собі конкурентів-бульбашок.

Брехня, брехня, брехня і корупція на всіх рівнях. Культура брехні як національна системна риса.

І, звісно, гарні фото.
Пане Президенте, все ок?

Ризик колапсу державності зростає. Соррі.
Але.
Прошу всіх триматися в межах здорового глузду. Країна — для дітей, а не для політиків чи генералів. Наші предки в криївках і люди на фронті десятилітньої війни не мають загинути дарма. Це боротьба за історію. Не здаємося.

І не брешіть. Не мовчіть. Не давайте хабарів. Не беріть.

Люблю.

В День вшанування пам'яті жертв Голодоморів варто не забути, до чого призвели наші поступки та роз'єднаність сто років тому, і що повторювалося знову і знову, накопичуючи травматичний досвід нації мучеників, а не переможців. Читайте нещодавній допис до кінця ⬆️

Тихої ночі 🙏

Сьогодні — День Гідності та Свободи. Найбільше гідності й водночас найбільше її утисків, найменше свободи й найбільше боротьби за неї сьогодні саме в Збройних Силах України.

Сьогодні також — День Десантно-штурмових військ, роду військ, людям якого довіряють найскладніші завдання. Проте саме вони зараз зазнають утисків і змушені пристосовуватися до «культури сухопутки» замість того, щоб сухопутні війська переймали їхню звитягу та принципи. І в ці темні часи для честі та гідності в силах оборони, у часи репресій і «російської руки» в керівництві війська, ДШВ продовжує боротися за свою честь, гідність і принципи.

Народні депутати виступають з трибуни, розмовляючи про високі матерії, але жоден із них не згадує про реальні проблеми: де саме зараз загроза і як ми втрачаємо людей та контроль над країною, дозволяючи цивільним опинятися безправними в руках відсталих генералів, більшість із яких за десятиліття пройшли через «негативний відбір» честі та гідності.

Ані худі з дружиною з порожніми очима, ані пафосний бронежилет з автоматними магазинами, ані вся ця корупційна кумівська генеральсько-полковнича метушня та кругова порука не дають нам надії. Пітьма накриває. Росія наближається.

Якщо найближчим часом ми не сформуємо технократичних лідерів війська, загартованих війною, ми втратимо честь і гідність нашого народу. Без перебільшення. Буде катастрофа, і невідомо, чи цей день не зникне з календаря, вирваний агресором.