«Памʼятаю, що вночі я уявляв як вранці нас зайдуть зачищати, уявляв в деталях як це може бути. Думав, що нехочеться тільки одного — помирати довго. Хочеться, щоб стрілок, який буде мене добивати, не виявився косим мудилою, а швиденько влучив мені прямо в голову, і все.

Не хотілося мучитись, або куди гірше — потрапити в полон. Про це ми домовились одразу — ніяких здач, всі тут і ляжемо.

Думав, чи боляче це, коли влучає куля: в плече, в плиту, в ногу. Уявляв різного характеру поранення і як воно б боліло. Гарним варіантом мені здалось, якби я пригнув на гранату, яку закотили б нам росіяни під час зачистки. І швидка смерть, і пацанам корисно».