Три кванти опівночі

Коли ми жили в Колорадо, був снігопад. Наш кіт - я дуже люблю котів - хотів вийти з дому, тому я відчинив йому двері, але він не пішов. Просто продовжував плакати та проситися. Він бачив сніг раніше і я не міг цього зрозуміти. Я весь час відчиняв йому різні двері, а він усе не йшов. Тоді Джинні сказала: "О, він шукає двері в літо". Я сплеснув руками, сказав їй більше не казати ні слова і написав роман "Двері в літо" за 13 днів.

– Роберт Гайнлайн, історія роману “Двері у літо”

З того часу, як погода остаточно зіпсувалася, мої коти теж шукають двері у літо. В нас два виходи з хати, тому спочатку вони мене ведуть до перших дверей, просять, щоб відчинив. Потім однією лапою виходять за межі будинку, бачать, що холод та вітер, заходять й біжать до другої двері. Там процес повторюється. Потім вони беруть паузу десь на годину-дві, й після цього знову просять відчинити двері. Мабуть, думають, що за такий час ну точно з'явилися двері у літо.

📖 Сергій Пильтяй “Чаклун із Княжграда” #3

Особлива подяка письменнику за криничку Мокринку, фактично - це дух або втілення криниці. За останні три-чотири роки “Чаклун із Княжграда” стала першою книгою, де я зустрів згадку кринички. В далекому дитинстві, коли я бував у прабабусі в селі під Полтавою, то просто обожнював пити льодяну воду з криниці, яка стояла прямо посеред двору. Й навчений місцевою дітворою та прабабусею, я завжди просив криницю дати мені води. “Криниця, криниця дай води напитися” - я ще довго автоматично вголос або пошепки промовляв це, коли пив воду з криниць. Та що там казати, й зараз промовляю.

Мені не дуже сподобалися деякі побічні сюжетні лінії. Місцями було дуже банально, або якось занадто просто. Не дуже багато такого, але було. Водночас мені дуже зайшли історії з криничкою та лепреконом, а ще пригода з громовою сокирою й трьома варягами. Тут скоріше п'ятдесят на п'ятдесят, і сподобалось, і ні. Основний сюжет прям дуже гарний, потрапити в Нав не так просто, спочатку потрібно дізнатися як це зробити, а пишуть про таке тільки в заборонених, дуже злих та проклятих книгах. Навіть щоб дістатися до такої книги потрібно багато різних ритуалів та предметів, які дуже важко дістати. Що вже казати про шлях до самого Нава, який потребує не тільки вміння, а й жертв та особливих артефактів. Враховуючи, що в книзі фігурує бог Чорнобог, книга Велеса та елементи скандинавської міфології, я не можу її назвати просто фентезі, на мій погляд, вона знаходиться десь посередині між фентезі та темним фентезі. Та й сам Ігор… я б не сказав, що він строго позитивний та добрий персонаж. Мораль в нього досить сіра. Єдиний момент, який мені прям реально дуже не сподобався в першій книзі - це сюжетна арка з отриманням однієї темної книги. Разом із нею Ігор отримав велику силу і враження наче хтось крізь нього дивиться з Наву на явний світ, там по сюжету зрозуміло хто саме. Автор довго описував неймовірну силу, яку відчував Ігор, а потім дуже легко та банально забрав її навіть без спротиву Ігоря. Й ті хто забрав залишили його живим, хоча раніше вбивали всіх, хто має стосунок до потойбіччя. Це такий єдиний для мене спірний з погляду логіки момент, а все інше дуже сподобалось і читати було цікаво.

Письменники пропагандисти русні за останні 30 років спотворили всю словʼянську міфологію своїми попаданцями та своїм російським словʼянським фентезі. Тим більше, що вони заявляють себе нащадками духовних традицій древніх словʼян. За цей час в них вийшла тільки ОДНА трилогія справжнього словʼянського фентезі, в якій чаклуни Мещерського краю боролися з московитами та Московією, яка захоплювала землі навколо. Але автора за це вигнали з росії, наскільки я памʼятаю, а тираж книг був маленький й більше їх не видавали, тому ця трилогія не справила впливу на жанр й маловідома. Більш відомі саме пропагандистські книги в цьому жанрі та антуражі.

А тепер наші українські письменники намагаються відновити та ледь не заново створити справжнє словʼянське фентезі. Це благородна й титанічна праця, тому не так багато зʼявляється книг в цьому сетингу. Дилогія “Чаклун із Княжграда”належить саме до таких книг. Так, вона не ідеальна, є спірні моменти, але переваг та дуже цікавих рішень більше. Ці книги - гарні представники правильного словʼянського фентезі з домішками скандинавської та кельтської міфології. Дилогія читається легко, тут багато пригод, захоплива історія та особлива атмосфера яка не відпускає мене вже другий день поспіль. І поки що за останні декілька років, це саме незвичне та дивне фентезі зі своїм неповторним оригінальним світом та особливою атмосферою, яке я читав.

#КаджитЧитає #фентезі #ЧаклунІзКняжграда #СергійПилтяй

📙 Сергій Пильтяй “Чаклун із Княжграда” #2

Інколи так буває в письменників, що коли вони прописують персонажа в різному віці - дитинство, підліток, доросла людина, то їм не вдається досягти цілісності й це заважає сприйняттю персонажа читачами. Сергію Пильтяю вдалося прописати Ігоря так, що він відчувається як цільний, детально пропрацьований персонаж. І коли читаєш про його дитинство, то розумієш не тільки цілі й мотиви Ігоря, але й звідки в нього взялися ті чи інші риси характеру або ставлення до якихось речей. Що стосується другорядних персонажів, там не все так добре, вистачає досить сірих пласких і тимчасових персонажів, але водночас є й дуже яскраві та харизматичні, такі як…ну майже друг Ігоря, кремезний воїн Ярополк, або криничка Мокринка чи вовкуня Ерна. Особливо гарно виписані різні чарівні істоти, як добрі, так і не дуже. Оскільки Ігор чаклун досить відомий, то в книзі є багато різних історій про його роботу й допомогу людям. Це стосується як зустрічей з добрими або просто не поганими чарівними створіннями, так і з почварами з потойбіччя. І ні, це не схоже на книги циклу “Відьмак”, тут все інакше.

Слов'янську міфологію автор непогано розбавив скандинавською та навіть кельтською. Так в одному з епізодів Ігор буде допомагати варягам повернути назад легендарну Громову Сокиру, потім зустрінеться, наприклад, з альвами. В Скандинавській міфології альви вважаються нижчими духами природи, фактично аналогом ельфів з германської міфології. Але відмінності між альвами та ельфами є й автор це врахував. Також у книзі читач зустріне вже знайомих нам фейрі та навіть справжнього лепрекона-мандрівника. Те саме стосується й чаклунства, різних ритуалів, забобонів та вірувань. Домішки інших культур невеликі й дуже обережно та логічно вписані в загальну світобудову книги. На мій погляд, це додає особливої атмосфери та робить вигаданий світ яскравішим і привабливішим.

Що стосується самої системи магії, то в мене тут двоякі враження. За своє життя я багато чого бачив та чув і добре знаю, як працюють ворожки, відуни, відьми та знахарки, які живуть в далеких українських селах або поблизу них. Найчастіше - це наговір та використання трав, в деяких випадках додається простий ритуал, повʼязаний з амулетами, часом доби або якимось особливим днем. Років 200-300 тому все це спиралося на дохристиянські словʼянські вірування, потім все частіше й частіше стали зʼявляться домішки християнської віри поки все не перемішалося в одне ціле, що дуже не подобається попам, ну, то їх справи. І от в книзі багато таких сцен, де якась проблема, навіть досить серйозна або небезпечна, вирішується тим, що Ігор дістає з торби потрібну траву, або якийсь пилок, дмухає та каже наговір. Й це виглядає, як наче було щось дуже серйозне, з чим ніхто не міг впоратися і тут раптом Ігор кинув якимись травами, прошепотів наговір й все вирішив. Але, насправді за цим стоять знання, він просто знає більше ніж інші, набагато. В книзі це виглядає місцями досить нудно та одноманітно. Чого я не можу сказати про різні бойові сцени, зіткнення з могутніми артефактами та різними чарівними істотами - ось тут все досить яскраво, незвично та захопливо. Крім того, Ігор, й не тільки він, буде використовувати й трохи іншу магію, яка підпорядковується іншим законам та майже не потребує наговорів і трав. Вона ближче до відомої нам класичної магії з фентезі, але зі своїми відмінностями. Виглядає теж непогано, але більше сказати не можу, бо спойлери.

#КаджитЧитає #фентезі #ЧаклунІзКняжграда #СергійПилтяй

📙 Сергій Пильтяй “Чаклун із Княжграда” #1

В далекому дитинстві маленький хлопчик Ігор жив щасливим життям разом із мамою та сестричкою Богданою. З одного боку життя було непросте, грошей завжди мало, роботи багато, а з іншого - дитячі ігри та пустощі, рибалка й пошуки скарбів, та дружба з лісовиком Малуном. Для Ігоря - це звичайне життя, а для читача вже з перших сторінок відкривається чарівний світ словʼянського фентезі, в якому автор гарно поєднав реальні звичаї, традиції та побут тих часів й міфологічні фентезі елементи, коли поруч із людьми живуть домовики, лісовики, мавки, болотяники та страшні істоти з потойбіччя, які правлять криваві ритуали. І головне, що люди про це знають, це звичний для них елемент життя. Сімʼя, яка мешкає в будинку, абсолютно буденно спілкується з домовиком, якого просять розв'язати проблему з мишами, або перевірити, що там постійно шкребеться в закутку. Похід хлопчиків у старі підземні печери за скарбами може призвести до зустрічі з бездонником, або як його ще називають - Печеруном й врятувати тут може тільки диво. А зустріти мавку, або познайомитися з вовкунею чи духом криниці тут звичайна справа.

А в цей час десь далеко темний чаклун збирає навколо себе песиголовців та править страшний кривавий ритуал, щоб призвати одного з темних богів, який мешкає в потойбіччі Наву. А ще далі Льодяна королева, яка сидить на троні в глибинах свого замку, оберігає прокляту книгу, що належала прибічникам культу Чорнобога, одного з володарів Наву. Чорнобог дуже хоче потрапити в Яв, але йому заважають прибічники бога Ярила, які захищають Яв. Саме вони борються з потойбічними поторочами та поборниками чистого зла. Правила магії та світу книги засновані на тому, що зараз в нас називають язичницькими віруваннями, тобто тією вірою, яку вогнем і мечем знищило християнство. Боги Велес, Чорнобог, Ярило, Стрибог, Даждьбог, Перун тощо. Система магії заснована здебільшого на відунстві, знахарстві та відьомстві й це: наговори, ритуали та використання різних трав. А також на гарних знаннях у безлічі областей, від світу потойбіччя, забобонів, вірувань, традицій, до особливостей різних трав залежно від пори року.

Головна сюжетна лінія розповідає про молодого чаклуна Ігоря Варяжича, який потроху допомагає людям своїми знаннями та вміннями й заробляє на цьому копійчину. Дізнатися, хто краде медівку в підвалі, допомогти очистити криницю від болотяника тощо. Але водночас він і не забуває про головну справу свого життя - піти в потойбіччя та врятувати звідти сестру, яку хтось живцем затягнув у Нав. Паралельно інша сюжетна лінія розповідає про дитинство Ігоря. Як він ще маленьким хлопчиком жив разом із мамою та сестрою, звідки вони й хто вони, в якому середовищі росли та що відбувалося, коли в Богдани, сестри Ігоря, прокинулися здібності, які вона успадкувала від матері. Ну і головне - саме тут повністю розкривається історія того, як Богдана потрапила в Нав і чому Ігор вважає себе винним за це.

#КаджитЧитає #фентезі #ЧаклунІзКняжграда #СергійПилтяй

Ранкові коти😡