Казка про те, що халява не може бути халяльною
Муфта і Півчеревика жили за простим принципом: Неквапливий досягне мети, поспішний помилиться. Завдяки тому, що Талібан почав будувати свою державу, руйнуючи загальнолюдські постулати, сподіватися на краще не варто було. Ти встав? Уже добре. У тебе нічого не болить? Слава Аллаху! У тебе є їжа і де переночувати? Та ти володар світу.
Коли ж двоє друзів прокинулися і звершили намаз, вони вирішили йти в місто. Їсти не було чого, тож попереду був довгий шлях до пункту видачі гуманітарної допомоги.
Пікап Toyota Hilux, такий популярний серед бійців, що стали на шлях Ісламської держави, перегородив дорогу. Кілька бойовиків прикладами відштовхували від дороги «жебраків», яких за останні півроку стало дуже багато.
— Ас-салам алейкум, шановні! — крикнув Муфта, коли вони підійшли до автомобіля. — Чи буде сьогодні?
— Геда*! — сказав товстий таліб. — Може буде, а може ні!
— Вони завжди так кажуть, — мовив Півчеревика, — швидше за все, чекають, поки всі підуть.
— Навіщо? — спитав Муфта.
— Геть звідси! — крикнув товстий таліб і зробив кілька пострілів у небо.
Півчеревика не встиг договорити, бо Муфта схопив його за руку, після чого вони кинулися шукати укриття.
— Навіщо ти почав з ним сперечатися? — спитав Муфта, трохи віддихавшись.
— Я? — перепитав Півчеревика. — Усі знають, що ці шакалячі діти лише й уміють… убивати і красти те, що погано лежить. Коли приїдуть вантажівки з гуманітаркою, вони розвантажать її, подякують. Потім простежать, щоб оонівці поїхали, а тоді повезуть на чорний ринок. Гроші… Ось чому вони почали служити, аби набити свої бездонні кишені.
— Багатство — це не достаток майна. Істинне багатство — це багатство душі! — сказав Муфта.
Після цього вони пішли до річки.
Біля води з саморобною вудкою сидів Мохова Борода. Він стежив за поплавком і час від часу згадував Шайтана.
— Ас-салам алейкум! — привіталися Муфта і Півчеревика. — Ми…
— Тихше! — прошипів Мохова Борода.
Друзі замовкли і підійшли до рибалки.
Останнім часом колишній директор Да Афганістан Банку почав опановувати нові для себе заняття. І риболовля стала вже не дозвільним проведенням часу, а можливістю вижити.
— Як улов? — спитав Муфта, вмощуючись на великому камені.
— Якщо мене ніхто не відволікатиме… — загадково промовив Мохова Борода.
— То в нас буде риба! — закінчив за нього Півчеревика.
— Буде, — відповів Мохова Борода, — але хто сказав, що вона буде у вас?
— Їжа стане набагато смачнішою, якщо її розділити з друзями! — сказав Муфта і посміхнувся.
— Напевно. Але ви ж виходили на дорогу, невже нічого не змогли урвати з «гуманітарки»? — спитав Мохова Борода.
— А… — Півчеревика махнув рукою.
Звук автоматних черг змусив друзів здригнутися. За кілька хвилин стрілянина посилилася, а кілька бойових «дронів» кинулися з-за гори туди, де ще зовсім недавно стояла машина з талібами.
— Схоже, комусь набридло, що люди не отримують допомоги! — зауважив Півчеревика.
— Ти сам у це віриш? — Півчеревика поправив пакуль. — Швидше за все, хтось не поділився. Американцям байдуже, куди йде «гуманітарка».
Кілька вибухів і шум віддаляючихся літальних апаратів ознаменували перемогу когось над кимось.
— Адже там могло б бути щось смачне… — прошепотів Муфта, лежачи на каменях і дивлячись на їдкий дим.
— Та не сумуй, — сказав Півчеревика. — Радій, що ми не залишилися там.
— Тихше вам! — шикнув Мохова Борода. — Ще одне слово — і ми всі залишимося голодними.
Він вправно підсік дрібну рибинку.
*жебрак (фарсі)
П.С. замовити твір пана Заглоби, а також футболки з ілюстраціями до твору можна в коментарі 🫡
https://t.me/kyivUA_333https://www.instagram.com/kyivua333?igsh=dGFvYjFrNzQ3ejRvБізнес військового
