Лабораторна миша

І як вже ми пустилися берега з агрономами, що вчать квантову теорію поля, є невеличке оголошення для львівян та гостей цього міста 25-26 квітня 2024 року.

На честь святкування дня сталої Планка, ті дуже розумні люди запрошують всіх охочих поговорити про квантову механіку та квантові технології.

Зокрема, на відвідувачів чекають:
"I. Популярні лекції з квантової інформації та квантового програмування для широкої громадськості.

II. Воркшоп з квантової інформації.

III. Панельна дискусія. Мета - обговорення отриманих результатів у галузі квантової інформації та їх застосування, а також досягнень першої бакалаврської освітньої програми "Квантові комп'ютери та квантове програмування" у Львівському національному університеті імені Івана Франка."

Посилання на подію тут і форма для реєстрації тут.

Майте тиху ніч.

Мене дуже бентежить ця ситуація.
Тут справа не тільки в тім, що Сергій Шарапов - всесвітньо відомий науковець без усіляких перебільшень і авансів.
І не тому, що якщо вже публічно заговорив Сергій, то ситуація, як мінімум, викликає глибоку стурбованість.

Мене просто бентежить, що в країні, яка стікає кров'ю, і яка на ділі переконалася, що їй потрібні власна сильна Армія (всупереч багаторічним заявам "експертів" різного штибу про маленьку високомобільну армію), яка з труднощами отримує західне озброєння і техніку, яка вже починає усвідомлювати, що ніхто ніякі технології нам не продасть, тому потрібно мати свої (всупереч заявам "нью-дженерейшн", які мислили категоріями - все можна придбати на алі-експресі єслі шо)... то от в цій країні якийсь сумнівний радник держкомпанії може отримувати кілька сотень тисяч гривень на місяць, якийсь міністр красти землю на кілька сот мільйонів, а професор фізики - отримувати оклад розміром із зарплатню кур'єра.

Мене бентежить, що діти не обирають фізику і хімію, щоб вступати на такі ж факультети в університети, бо вони ту фізику-хімію не знають, бо вчителів фізики-хімії немає, бо зарплатня вчителів фізики-хімії нижча, аніж у кур'єра.

Мене бентежить, що під гаслами оптимізації закриваються навчальні програми, які роблять нас дотичними до передової науки.
Що "гроші ходять за студентом", але якщо студентів недостатньо для якогось незрозуміло чим обгрунтованого економічного показника, то можна скоротити кафедру, факультет, напрям, які є критично важливими для національної безпеки.
Напрям, де заради одного студента варто тримати цілу кафедру. Бо іншого шансу розвивати технології у нас не буде.

Ніхто.сюди.із.Заходу.не.поїде.працювати.

Все муситимемо робити самі, спираючись на допомогу діаспори, але тільки самі.

Поки ж я бачу, як з незрозумілих причин (коментарі під оригінальним постом ситуацію не прояснили, насправді), з програми навчання КНУ зникає програма Квантова теорія поля.
Тут жарт про "о, агрономи!" проситься, але не до жартів.

Сподіваюсь, що після цього скандалу (бо це скандал) фарш таки запхнуть назад і відкотять ці диво-реформи.

Нмд, в країні варто ввести мораторій на закриття-оптимізацію будь-яких природничих спеціальностей, програм, напрямків, університетів чи інститутів.
Бо вже зараз оборонні заводи ходять з протягнутою рукою за спеціалістами-знаннями-втраченими археотехнологіями, які виявилися "архео-" в умовах економіки "купи-продай", але дуже потрібними, коли росіянам слід давати тягла.

Спостерігаємо, загалом.

Майте тихий вечір.

Пост Сергія Шарапова:

"Мене непокоїть те, що відбувається на моєму рідному фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Я випустився з кафедри квантової теорії поля фізичного факультету Київський національний університет імені Тараса Шевченка у 1992 році. Тепер я викладаю на цій кафедрі, яка зараз називається кафедра квантової теорії поля та космомікрофізики, та керую науковою роботою студентів. Зізнаюся, що один із мотивів, чому я досі не кинув викладання, полягає тому, що студенти цієї кафедри мають дуже високий рівень підготовки, і співпраця з такими студентами приносить задоволення. І це не дивно, бо багато з цих студентів ще школярами брали участь у міжнародних олімпіадах. Я мав досвід зі студентами-теоретиками з іншої кафедри і пересвідчився, що рівень їхньої підготовки значно слабший.
І от цій кафедрі прилетіло, але не вибухом, від якого постраждали будівлі корпусів університету на ВДНГ, а від ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров. Своїм наказом він прибрав з переліку освітньо-наукових програм (ОНП), на які буде оголошено набір в магістратуру в 2024 навчальному році, програму "Квантова теорія поля", яка єдина на факультеті має визначення "Зразкова" згідно критеріям НАЗЯВО і на яку завжди є конкурс.
На закінчення додам, що буквально вчора два викладачі цієї кафедри були обрані академіком та членом-кореспондентом Національної академії наук України. Чи вважаєте ви таку ситуацію адекватним менеджментом?"

Колись давно ми передали на війська чудову Nissan Navara 19/42 на 116 бригаду.
Тачку підбирав і переганяв Taras Herasymchuk, купівлю проспонсорувало Park Lane - агентство нерухомості, а ми всі дружно покрили її ремонт.

Так от.
Машина не просто справно служить в гарячих точках ЛБЗ всі ці довгі місяці (десь з вересня).
Вона вже встигла зламатися, заліфтуватися на проставках і начепити захист на усю довжину дніща.
До речі, останній нюанс ми з Мартин Брест плануємо впровадити на всіх послідуючих машинах проєкту, тому що відрив паливного бака чи глушника на передку - дуже часта історія (зокрема, таке було з тачкою 12/42).

Цікаво інше.
Бійці не просто сумлінно лагодять машину і відмовляються від постановки до нас у чергу на ремонт, щоб не забирати можливість у тих, кому потрібніше, а й самі пиляють регулярно відоси з тачкою, збирають кошти, звітують та дякують.

Наприклад,
1. https://www.facebook.com/reel/933106058507209
2. https://www.facebook.com/reel/311546818613163
3. https://www.facebook.com/reel/946376167274254
4. https://www.facebook.com/reel/947951229849279
5. https://www.facebook.com/reel/951566512956022
6. https://www.facebook.com/watch/?v=377936431278069

Загалом, якщо є бажання підзирати одним оком за долею тачки Parklane - підписуйтесь на Боги війни (відоси я натягав з фейсбука, а аналогічні в цій групі мені шукати ліньки, але вони там є, це точно).
Той випадок, коли "не треба мені надсилати фотозвіт, щоб мене не кончили. Я сам на вашій сторінці все що треба візьму".

Майте тиху ніч.

Сьогодні з самого рання мені в Сигналі линуть поздоровлення від бійців, яким ми від Вас передавали автівки або ж їх ремонтували.
Кажуть, що сьогодні Міжнародний день вдячності волонтерам.

І тут у мене виникає дві думки.

Перша - я дуже хочу обійняти всіх своїх колег (навіть Мартіна). Тут немає часу пояснювати та й не все можна пояснити.
Просто обіймаю усіх тих, хто шукає, сортує і передає у військові частини ліки.
Хто робить окопні свічки і маскувальні сітки з кікіморами.
Хто наварює багажники і крутить гайки у військових корчів.
Хто ті військові корчі затягує вкупі з контрабандою високотехнологічних приблуд, схованих під старими матрасами і килимами "із запахом ніг багатих людей" (с).
Хто робить закрутки і ремонтує Старлінки.
Хто шукає дефіцитні шини і прочісує ринок в пошуці потрібної моделі тепловізора і ПНБ.
Хто паяє на кухні дрони і хто передає їх на першу лінію.
Хто збирає у полях міни.
Хто кіберфорсить російські мережі. Фарбує машини. Вивчає супутникові знімки. Документує воєнні злочини і злочинців.
Ексгумує трупи.
Везе тіла загиблих "На щиті".
Вивозить ще живих цивільних з-під лінії бойового зіткнення.
Реабілітує поранених.
Надає юрпослуги списаним.
Хто опікується родинами полеглих.

Ви, шановні, створили цілу екосистему... потужне розгалуджене коріння, на яке у великій мірі спирається фронт.
Скільки б гетьманцеви і високі кабінети не розповідали, що все, що треба по штату, на фронті є, волонтери як ніхто в курсі, що чи-то штат - фантастично всратий, чи-то просто брешуть.

Друга думка...
Перефразовуючи відомий вислів, волонтерство - страшенно неефективна штука. Починаючи від закупівлі не того і не туди, і закінчуючи моральним вигоранням (фактично - знищенням) волонтерів, що не вміли вчасно зупинятися і говорити "Ні".
Але без цієї страшенно неефективної штуки воно не їде і іншого у нас, на жаль, немає.

Думаю, 99% волонтерів з радістю зустріли б день, коли більше не треба організовувати збори, просити гроші, танцювати з бубном, шукати шкіру дракона і голку з яйця путіна, а потім те все тягнути в коробках, перемотаних різнокольоровим скотчем (бо ж точок вивантаження, як завжди, море), до обрію, над яким здіймається чорний дим.
День, коли бійці по штату отримуватимуть новий пікап, дрон, масксітку, військові лікарі не потребуватимуть елементарних медикаментів і т.д. і т.п., а все воно з'являтиметься, бо система постачання стала відлагоджена і процедура списання більше не нагадує сходження на Еверест.

Бо волонтерство - це ж не тільки про добровільність і безоплатність.
Волонтерство - це пастка особистісних зобов'язань перед тими, хто у тебе, як у представника цивільної спільноти, попросив допомоги.
Волонтерство - це коли не залазити у борги в прагненні закрити потреби так само важко, як весь час "перемикатися" між спілкуванням з військовими, у яких бруд і порох в'їлися в шкіру, і цивільними, що обговорюють кінематограф, електросамокати та ще мільйон речей, що не мають стосунку до фронтової реальності.

Загалом, з Днем, шановні.
Бережіть свою менталочку, вчасно харчуйтеся і не гребуйте фізичними вправами.
Дякую, що підставляєте плече у непрофільних питаннях і радо відгукуєтеся, коли потрібна допомога.

Майте тихий вечір.

P.S. З ремонту вийшла тачка 49/42 на 120 ОРП. Цей Peugeot 206 на проєкт 42 тачки на ЗСУ просто подарувала таємна київська родина. Просто взяла і просто подарувала.
Вистоїмо.

Якщо в моїй чи машині Мартіна поставити камеру і почати вести трансляцію на ютьюб (хоча, може якісь умовні сбушники вже і поставили та давно все пишуть. Скиньте тоді в лічку, ми зробимо нарєзку, назвемо "Обране", заведемо Патреон та виставлятимемо за донати), можна почути багато цікавого.
Наприклад, те, як ми гриземося.
- ... Мартіне, нам сьогодні подарували машину/задонатили 200 тисяч гривень/передали сало/дитина розбила скарбничку і передала всі гроші ...
- Я тобі вкотре кажу, не нам, а на ЗСУ... Ми лише посередники.
- Та чого ти причепився? По-перше, це і так ясно. І мій словесний конструкт значно скорочує час на донесення інформації. По-друге, таки саме нам, а ми потім передаємо на ЗСУ. Але спершу нам, бо нам довіряють.
- Та ти дістав!.. Ми тут ні до чого! Взагалі. Просто так виходить, що ми опинилися посередині між небайдужими громадянами і Силами оборони.
- Та це ти дістав!!! Вони не дарують машини умовному дяді Васі! Тут головне питання - довіра. Довіра до того, кому делегуєш повноваження. Чого гроші кидають тобі на картку, а не будь-кому? Бо ти маєш репутацію!
- Репутацію мають ЗСУ!
- То чого люди просто не донатять напряму на ЗСУ чи на ЗСУ через будь-кого іншого, а донатять нам?
- Та скільки можна! Не нам, а на ЗСУ!
...
Ця нескінченна лайка триває як у відомому мемі кілька хвилин, потім ми кидаємося один в одного стільцями, потім Мартін стомлено видихає синій цигарковий дим у сіріюче весняне небо, ми виходимо з машини та ліземо під підйомники, щоб подивитися, що було зроблено механіками за день.
Тим не менш, бус на 65 бригаду поїхав служити.
Чесно кажучи, це сталося ще пару тижнів тому, але Мартін дійсно був капітально зайнятий своїми темними справами, тож йому було не до звітів.
Я ж (і Ви) терпляче чекав і не писав про цю машину, бо це його маленька історія.
Ну, не його, а ЗСУ.
Ми ж лише посередники.
Мартін, насправді, правий, але не кажіть йому про це (я його навіть не тегаю, а мої пости він не читає).
Дякуємо, що підтримуєте.
Ви круті.

Ремарк таки щось знав.
Цієї весни 2024 року Сили оборони втратили цілу плеяду небайдужих Громадян з великої літери.
Громадян, які своїм прикладом показували, що можна бути освіченим, успішним і достойним майбутнього своєї країни.
Не красти, не мутіть схєми, а щоденною працею примножувати хороше для хороших людей.

Дякую, що були поруч, шановні Зоя та Олег.
Шкода, що якось не випало нагоди зробити селфі з Вами обома.

Майте тихий вечір.

Еріх Марія Ремарк - письменник, що навчив мене читати щось окрім фантастики - в своєму шедеврі "Чорний обеліск" писав, що найбільше людей помирає восени і навесні: восени, бо покидають сили, а навесні, бо ті ж сили спалюють ослаблені тіла, як надто товстий гніт тонку свічку.

З Олегом Івановичем ми проводили за розмовами рівно одну годину на місяць.
Він, фактично, був єдиною людиною серед усіх пошарпаних часом і відсутністю бюджетного фінансування на капітальні ремонти корпусів, заради якого я зупиняв роботу свого мікроскопа.
Ми сідали уздовж столів з пробірками та приладами, я заварював найсмачнішу у світі каву, яку нам за звитягу і досягнення на науковій ниві постачає відділ фізики кристалів, та говорили про життя.
Вірніше, він питав, що там у бійців і як там на фронті.
А сам розповідав про те, як працювала галузь мікроелектроніки в СРСР та в 90-х в Незалежній Україні.
Олег Іванович був тим, хто знав про процесори, транзистори та чіпи, технологію їх виготовлення та створення виробничих ліній цього дива людської думки якщо не все, то ... та ні, майже все.

Олег на пальцях пояснював, чому СРСР відставав від Заходу, ділився історіями, як комуністи крали технології капіталістів і чому школа мікроелектроніки Києва завжди була просунутішою за аналогічну у метрополії.
Чому українські спеціалісти пилосмоками витягувалися у нерезинову московію.
Чому не можна просто купити виробничу лінію за офігіліард грошей, а чому потрібні кадри, виробнича культура і суміжні розвинені області.

Цікаво також було слухати про становлення українського інтернету. Навколотехнологічного бізнесу 90-х. Транспортування коштовних мікросхем в купе поїздів.
Олег Іванович і там всюди встиг.

А ще розповідав про свою кохану Зоіньку.
Як придбали першу машину і втрапили в автотрощу. Як ходили у гори і які пригоди мали. Сплавлялися на байдарках в таких місцях, де Бер Гріллз міг би знімати кіно про виживання.

Не те, щоб я не знав Зою... Просто він постійно про неї говорив, як говорить глибоко і безнадійно закохана людина.

Зоінька, кстаті - це Казанцева Зоя Іванівна з Інституту напівпровідників - мій офіційний опонент моєї ж дисертації на здобуття ступеня кандидата фізико-математичних наук.

Коли я отримав назад від неї свою наукову працю та список її зауважень, вона не просто надала перелік сутнісних та суттєвих питань та побажань, а й детальний розбір граматичних помилок чи не на кожній зі ста з чимось сторінок.
Коми, префікси, дієприкметникові звороти...
Прискіпливіше до моєї писанини українською в моєму житті ставилася тільки шкільна вчителька Майя Дмитрівна.
Той, хто проходив процедуру захисту дисертацій та спілкувався з опонентами - зрозуміє, наскільки відповідально Зоя Іванівна мій дисер читала.

Загалом, Олег Іванович і Зоя Іванівна - фантастичні люди.
У них, до речі, не менш фантастичні діти.
Син - отримав Оскар за візуальні ефекти в фільмі Аватар. Так, ота неймовірна трава - то його код. До речі, його код не тільки в Аватарі, але то окрема історія.
Донька - нині служить у лавах Збройних сил України.
І Олег та Зоя за неї сильно переживали.

Мені здається, що як для короткого опису, я надав вичерпну характеристику родині Казанцевих.

Олег пішов раптово і трагічно у засвіти місяці два тому.
Зоя Іванівна, проживши з ним період, що вимірюється словом півстоліття (чи пів століття, хто там той правопис нині зрозуміє. Вибачте, Зоя Іванівна), змогла витримати без нього на місяць довше.
І помчала слідом так само відчайдушно, ніби летіла поруч на машині у кювет чи на байдарці у шалений водяний вир.

Я не знаю, чи варто було це все писати, але оскільки вже вчора ми поминали палкого патріота Україні пана Матея Чорноморця, варто про родину Казанцевих сказати от що.

Постачання труб розвідника для фронту нашими машинами та колонами - це вони.
Маскувальні стрічки для зброї - вони.
Консервація і харчі - теж вони.

А коли я проводжав Олега Івановича з лабораторії та повертався на своє робоче місце, щоразу під клавіатурою знаходив 3000 гривень, які потім заливалися солярою у баки військових корчів.

Сьогодні провели в останню путь Матея Чорноморця.
Фантастичної звитяги, долі і різноплановості була людина.

Фізик. Тому на процесії було повно моїх колег з Інституту, що розповіли про сфери його досліджень і успіхи в царині науки.

Кохаючий чоловік, люблячий батько і дід (якщо не зраджує пам'ять - має 9 онуків!). Тому церемонія проходила, фактично, в теплому родинному колі.

Неймовірний, як виявилося, садівник. Бо приїхали навіть сусіди з садового товариства і докладно розповідали, який виноград та інші рослини від плекав, які криниці копав, як допомагав.

І я там був.
Не як фізик. Не родич. Не любитель ручної праці на присадибних ділянках.
Так склалося, що клята війна відкрила мені цього палкого патріота країни.
І останні 2 роки пан Матей разом із дружиною пані Надією щоразу довантажували у наші машини, що їхали на фронт, смаколики для наших бійців.

Чітко. Як годинник.
Приїздиш до їхнього під'їзду в старій панельці годині о 9 вечора, забираєш ще теплі пироги, сало, закрутки, і наступного дня бійці тим ласують.

Дуже крутий був дядько.
Про нього написав навіть фонд Повернись живим, бо він їм донатив третину своєї пенсії.
Третину. У відносності чисел це буде більше, ніж у багатьох наших олігархів.

Останні місяці пан Матей мужньо боровся із важкою хворобою, яка його повільно долала.
В певний момент здалося, що надія є.
Однак нині лишається сказати, що Сили оборони втратили серйозну опору.
Серйозного бійця.

Вічна пам'ять, пане Матею.
Дуже шкода, що ми познайомились лиш після початку широкомасштабки.
Але дуже добре, що хоч такий короткий час пощастило Вас знати.

Майте тихий вечір.

І до дійсно важливих новин

Далі - мовою оригіналу:
"Прямо зараз, у квітні 2024 року, починається найрідкісніша подія для ентомологів. Цієї весни в США, два різних виводки цикад (Magicicada) — один, який живе за 13-річним циклом, і інший, який живе за 17-річним циклом, вийдуть одночасно з-під землі в рідкісній, синхронній події, яка востаннє відбулася в 1803 році.
Мільярди крилатих комах з’являться на Середньому Заході та Південному Сході наприкінці квітня для галасливого шлюбного ритуалу, який, як правило, викликає захоплення та роздратування.
Подвійна поява цього року — подія, яка трапляється раз у житті.
Після 2024 року ці виводки не синхронізуватимуться знову протягом ще 221 років." [1]

Сказати, що я отетерів з цієї інформації - не сказати нічого.
В смислі, якісь істоти живуть під землею 13 і 17 років, а потім вилазять назовні? Це ж прям Джіпєрс-Кріперс якийсь.

Виявляється, що матінка природа дійсно таке вигадала для цикад [2].
Що цікаво, науковці навіть обмірковують пояснення тривалому періоду між виповзанням цих істот на світ Божий [3], хоча релігійники просто все обізвали сараною і в своїх письменах все пояснили [4].

Якщо Ви теж в шоці і прожили кілька десятків років без найменшого уявлення про подібні дива - підпишіться на ентомолога Grigory Popov.
Власне, всі посилання з його сторінки:

1. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02VTisNrRAzwALNP73hdFRUJFTE1MSqVwpx7SET2Guz89NAVDmX6Jqvt3ZboAbr5Vdl&id=100004247400357
2. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1935711799913715&id=100004247400357&rdid=WdUCXjTjXAbYwLCA
3. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1935715236580038&id=100004247400357&rdid=cGCNzU1fzXMBjLPC
4. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1935716143246614&id=100004247400357&rdid=PrCpRl5N3iQ3PKQ5

Майте тихий вечір.

Принагідно лишаю реквізити Мартін Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тихий вечір.

Дуже дивний день...

Зібрали ж ми вчора з Мартин Брест понад 180 тисяч гривень на розіграші м'яча з автографом.
Важко сказати, на що точно.
Бо 5 машин нині в ремонті, 6 - в черзі на ремонт, одну сьогодні купуємо, кожну копійку вкидаємо в цей нескінченний вир забезпечення Сил оборони мобільністю, швидкістю та надійністю.
Але не про те мова.

Списуюсь я з переможцями розіграшу, мовляв, куди відправляти призи, дайте нову пошту, дякую Вам за підтримку, ось Вам номер ТТН.

І один з переможців знаєте, що пише?
Дяка, приз не треба.
Віддайте тим, кому потрібніше, дякую за то, що робите.

У нас таке трапляється, цілком нормальна історія.
Але потім цей переможець просто взяв... і подвоїв вчорашні зібрані кошти.
В мене просто дзеленькнуло на телефоні і зайшло 200 тисяч українських гривень одним платежем.

З поваги до прохання цієї людини, її імені я не озвучую.
Але маю публічно сказати, що сьогоднішній донат на два тижні прискорив ремонт корча від наших ППОшників (пане генерале, я знаю, що Ви це читаєте. Так, плануйте тягнути машину на ремонт).

Без сумнівів, ми завжди повторюємо, що неважливий розмір донату, а важливіша регулярність донацій, бо це дозволяє нам планувати нашу роботу.
Однак отакі неочікувані сюрпризи подекуди стають дуже і дуже в нагоді.

Дякуємо.
Дякуємо подвоювачу та усім, хто донатить.
Відчувати Ваше плече підтримки - це Щось.
Ви - Космос.

А ми... А шо ми.
Сьогодні завдяки Вам передали у війська (в ОЦЗТМ, в логістику) обслужену та відремонтовану машину 47/42 Nissan Note, яку проєкту подарувала Татьяна Задорожная через Nana Voitenko.

У машини було три великі проблеми: миша номер 1, миша номер 2 і миша номер 3. Миша номер один жила в кублі під теплозахистом капоту з усіма витікаючими для підкапотки наслідками, миша номер два - в районі задніх арок і дротів, що йшли на системи АБС-ЕСП, а миша номер 3 - біля передніх сидінь (погризла дроти подушок безпеки). Загалом, довелось викинуть-закинуть весь салон, перемотати всі джгути дротів і зробити хімчистку.

Таким чином, машина 47/42 неочікувано стала сорок третьою в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ.
(Про сорок другу передану (45/42) Ви ще не чули, бо про неї писатиме Брест).
Карочє, логіки ніде немає, але головне, що машини сунуть у війська.

Далі.
Цього тижня в рамках проєкту реабіліТАЧКИ ми передали відремонтований бус Volkswagen Transporter T5 для НГУ Рубіж.
Машина прийшла зі скаргами на невмикання 5-ї передачі, проблемами з 3-ю передачею, підозрою на те, що тросіки куліси поламалися, ось Вам тросіки, треба просто поміняти, а ще потіє трохи двигун.
Діагностика показала розвалені синхрони, надкусані шестерні, стружку, уламки в коробці, задіри в поршневій групі, привіт капіталка двигуна і коробки.
Замурзані руки механіків і особливо механіки Андрія "Бороди" - все подолали.

Сьогодні ж зранку боєць прислав щасливе відео, як вони із побратимами їдуть на виконання задачі.
А від військової частини нам із Мартіном та навіть на СТО приїхали Подяки.
Ні, я не знаю, чому Мартін тримає Подяку догори дригом.
Мабуть, забобонний.

Загалом, цей бус став 12-ю машиною, відремонтованою в рамках реабіліТАЧОК і поверненою назад у війська.

А іще... іще сьогодні Jeep Cherokee Mescalero 40/42 для 127-ї бригади пройшов обкатку на бездоріжжі.
І Ви тільки гляньте на фото, хто разом із нами був у болотах.
Але, давайте, то буде окрема історія.

Дякуємо, шановні.
Дякуємо, що нас тримаєте.
Якби не Ви - нічого з вищепереліченого не було б.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Приват - 5168745105614421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Криптовалюта USDT - 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4 (Ethereum (ERC20))

Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк
МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ
IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу -
Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)