Спроба розбавити «Підземний світ» чимось легеньким обернулася прогнозованим фіаско. Для контрасту (якого біса?) взяла «Моє каяття» на 800 сторінок , а щоб остаточно добити себе, додала ще 1000 сторінок «2666» Боланьо.

Вже за перші 120 Боланьо показав, як мистецтво вимагає жертв (буквально — ритуальне відрубування руки), і як гуманітарні професори, озброєні благими намірами, гамселять пакистанського таксиста в Лондоні з криками: «Це тобі за Рушді!»

Щільність алюзій та чорного гумору зашкалює, а любов до твору пропорційно зростає.

А ви що читаєте?