Втома. Не фізична. Мозгова. Психо-емоційна. Щоденна.
Звичайно, це дає свій відбиток на організм в цілому. Кожен раз враження, що я себе вичерпую до дна, що ось дно терпіння, дно скорбот, дно різних випробувань. Куди вже нижче падати? Але ні. Щось є інше. Кожен раз інші відтінки, грані, особливості. Може це просто одне і те ж проглядається під різним кутом? Нічого немає нового під сонцем каже Еклезіаст. Але якщо немає нічого нового взагалі, то для кожного з нас наступає щось нове весь час. Відкриття в собі самому, в світі, в людях, в обставинах. В плані глобальному воно не нове, а в плані особистісному нове.
Просто мозок кипить, просто він запалений і в ньому думки рояться як потревожені джмелі штовхаючись одна з одною. Ти стаєш як оголений дріт. Ти виливаєш, виливаєш це Богові, а воно наче без відповіді. Просто тобі стає легше, тебе Бог перемотує ізолентою, поки твій внутрішній струм і зовнішні чинники її не спалюють... знову... вщент. Тобто, до наступного такого ж моменту.