Продовження читання "Сповіді священика перед Церквою".
Переклад Українською мій.
Чотири місяці я щоденно служив для них літургію, молебні, говорив проповіді й по декілька сотень людей в день сповідав і причащав Святими Тайнами. Одного разу по закінченні служби один солдат, що причастився Святих Тайн, запитав мене: «Батюшка, як же я тепер піду після причастя на позицію?
Я ж прийняв Самого Христа, я ж теперь органічно з'єднався з моїм християнським Богом, як же я тепер піду вбивати людей? В моїй особі буде Сам Христос вбивати людей, а якщо мене вб'ють, то разом зі мною і Сам Христос буде вбитий. Як же мені тепер бути?»
Я мовчав, не знаючи, що йому на це відповісти, а останні слова його — «як же мені тепер бути?» — громом розкатувались над моєю головою.
Декілька днів я не міг від них відбитися. Дійсно, якщо я скільки-небудь вірю у Христа, як у живого Бога, вірю в Тіло й Кров Христові, то не можна інакше й думати про Христа, як думав и розмірковував цей самый благочестивий солдатик; ми ж, священнослужителі, зовсім інакше думаємо про Христа й інакше віруємо в Таїнство Євхаристії, ми за свій священний обов'язок вважаємо через це найвеличніше Таїнство Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа посилати свого християнського Бога і на смертну кару, и на криваву війну. У нас, християн, всі поля військових битв всіянні Тілом Христовим й залиті Его святійшою Кров'ю. Жахливо!
Досить цікава думка. Тут або автор звужує в свої рамки всюдисущого Бога, або він правий. Для мене однозначної відповіді поки нема на цей уривок, але думок повна голова.
Переклад Українською мій.
Чотири місяці я щоденно служив для них літургію, молебні, говорив проповіді й по декілька сотень людей в день сповідав і причащав Святими Тайнами. Одного разу по закінченні служби один солдат, що причастився Святих Тайн, запитав мене: «Батюшка, як же я тепер піду після причастя на позицію?
Я ж прийняв Самого Христа, я ж теперь органічно з'єднався з моїм християнським Богом, як же я тепер піду вбивати людей? В моїй особі буде Сам Христос вбивати людей, а якщо мене вб'ють, то разом зі мною і Сам Христос буде вбитий. Як же мені тепер бути?»
Я мовчав, не знаючи, що йому на це відповісти, а останні слова його — «як же мені тепер бути?» — громом розкатувались над моєю головою.
Декілька днів я не міг від них відбитися. Дійсно, якщо я скільки-небудь вірю у Христа, як у живого Бога, вірю в Тіло й Кров Христові, то не можна інакше й думати про Христа, як думав и розмірковував цей самый благочестивий солдатик; ми ж, священнослужителі, зовсім інакше думаємо про Христа й інакше віруємо в Таїнство Євхаристії, ми за свій священний обов'язок вважаємо через це найвеличніше Таїнство Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа посилати свого християнського Бога і на смертну кару, и на криваву війну. У нас, християн, всі поля військових битв всіянні Тілом Христовим й залиті Его святійшою Кров'ю. Жахливо!
Досить цікава думка. Тут або автор звужує в свої рамки всюдисущого Бога, або він правий. Для мене однозначної відповіді поки нема на цей уривок, але думок повна голова.