Сергій зазначає, що для нього важливе завдання — захищати рідне місто і область. “Я прийшов сюди з конкретною метою — захищати своє місто, свою область. У мене родичі в Біляєвці, в Маяках, де теж постійно прилітає. Одеса — це окремий біль. Коли пропускаєш шахеда, який ударяє по місту, це наче особиста поразка“, — підкреслює він.
Чесно кажучи, я міг би зовсім не йти воювати. У мене батько — інвалід другої групи з епілепсією після травми. Це вже було б достатньо, щоб залишитися вдома. До того ж якби я підтягнув свої медичні документи, то міг би отримати обмеження і не служити.
Я прийняв рішення йти до ЗСУ, бо два роки до того займався волонтерською роботою, а потім терпіння закінчилося. У нас вдома постійні обстріли. Ми живемо поруч із районом Шкільний, вибухи – регулярні. До найближчої воронки від ракети було всього 140 метрів. Пам’ятаю момент: ударна хвиля вибила закрите металопластикове вікно і збила мою дружину з дивана. Це вразило. Один раз, другий, третій, — зізнається він.